Параліч під час сну. Чому люди не можуть рухатися, коли прокидаються

Вперше це зі мною трапилося, коли я був підлітком. Був ранній ранок, за кілька годин до того, як я мав встати до школи. Я прокинувся і спробував перевернутися в ліжку, але не міг поворухнутися - я був паралізований до пальців ніг.

Хоча мій мозок прокинувся, м’язи все ще спали. Мені було спекотно, стіни спальні ніби змикалися, і в мене почалася паніка. Нарешті, десь секунд через 15 секунд, параліч пройшов.

Пізніше я дізнався, як називається те, що зі мною сталося: сонний параліч. Це напрочуд поширений стан, коли частина вашого мозку прокидається, а тіло залишається тимчасово паралізованим. Після того першого жахливого випадку зі мною це траплялося часто, кожні дві-три ночі. Чим частіше це відбувалося, тим менше ставало страшно. Зрештою це перетворилося просто на незручність.

Але сонний параліч може мати набагато сильніший вплив. У декого його супроводжують жахливі галюцинації. Наприклад 24-річна Вікторія пригадує, що з нею сталося однієї ночі, коли їй було 18.

"Я прокинулася і не могла рухатися, - каже вона. - Я побачила фігуру, схожу на гремліна, яка ховалася за шторою. Вона стрибнула мені на груди. Я подумала, що потрапила в інший вимір. І найстрашнішим було те, що я не могла кричати. Це було так яскраво, так реально".

Люди бачать у галюцинаціях демонів, привидів, прибульців, зловмисників чи навіть померлих родичів. Вони можуть бачити частини свого тіла, що ширяють у повітрі, або власних клонів, що стоять біля ліжка. Деякі бачать янголів і потім думають, що мали релігійний досвід. Дослідники вважають, що у ранньомодерній Європі такі галюцинації могли підживлювати віру у відьом, і навіть можуть пояснити деякі сучасні заяви про викрадення інопланетянами.

Вчені вважають, що сонний параліч, ймовірно, існує стільки ж, скільки й людський сон. Його зображували в літературі, зокрема Мері Шеллі, вочевидь, на написання сцени у Франкенштейні надихнула картина, що зображує епізод сонного паралічу.

Але до останнього часу він був мало досліджений.

"Це явище ігнорували… але протягом останніх 10 років інтерес до нього зростає", - каже Баланд Джалал, дослідник сну з Гарвардського університету, який у 2020 році завершив, можливо, перше клінічне випробування різних способів лікування сонного паралічу.

Джалал - один із небагатьох дослідників сну, які витрачають багато часу та енергії на дослідження цього стану. Вони сподіваються змалювати точнішу картину його причин і наслідків – і з’ясувати, які таємниці людського мозку цей стан може розкрити.

Донедавна існувало мало інформації щодо того, скільки людей страждають на сонний параліч. Дослідження були спорадичними, а методи неузгодженими.

Але в 2011 році клінічний психолог Браян Шарплесс, який зараз є доцентом коледжу Святої Марії в Мериленді, зробив найповніший на сьогодні огляд поширеності захворювання під час навчання в Університеті штату Пенсильванія. Він розглянув дані 35 досліджень, які охоплювали п’ять десятиліть і понад 36 000 добровольців.

Шарплесс виявив, що сонний параліч зустрічається частіше, ніж вважали раніше, причому хоч раз відчували його майже 8% дорослих. Цей показник був значно вищий серед студентів університетів (28%) та психіатричних пацієнтів (32%).

"Це справді не така вже й рідкість", - каже Шарплесс, який також є співавтором книги "Сонний параліч: історичні, психологічні та медичні перспективи".

Деякі люди, що мали епізоди сонного паралічу, тяжіють до надприродних або паранормальних пояснень. Насправді, каже Джалал, причина набагато більш приземлена. Вночі наше тіло проходить чотири стадії сну. Остання стадія називається швидким сном, або REM. Саме тоді нам сняться сни. Під час фази REM мозок паралізує м’язи - ймовірно, щоб завадити нам фізично робити те, що ми бачимо уві сні, та не завдати собі шкоди.

Але іноді – і вчені досі не впевнені, чому – сенсорна частина мозку передчасно виходить із фази REM. Тоді ви відчуваєте, що прокинулися. Але інша частина вашого мозку все ще перебуває у фазі REM, каже Джалал, і все ще надсилає нейромедіатори, щоб паралізувати м’язи.

"Сенсорна частина мозку стає активною, - каже Джалал. - Ви прокидаєтеся психічно, але фізично ви все ще паралізовані".

У двадцять років у нього був сонний параліч кожні дві-три ночі, але навіть тоді це не мало особливого впливу на його життя. Це був цікавий анекдот для друзів і родини.

"Для більшості людей це просто дивна річ, з якою вони живуть, - каже Колін Еспі, професор медицини сну в Оксфордському університеті. - Це трохи схоже на сомнамбулізм – більшість людей, які ходять уві сні, ніколи не звертаються до лікаря. Це просто цікава тема для розмов".

Але для декого ситуація буває набагато складнішою. Дослідження Шарплесса показали, що від 15% до 44% людей, які мають сонний параліч, відчувають через нього серйозний дискомфорт. Зазвичай проблеми виникають через те, як люди реагують на сонний параліч, а не через сам стан. Пацієнти весь день думають про те, коли може статися наступний епізод.

"Це може призвести до тривожності, - каже Еспі. - Ви починаєте дедалі більше через це непокоїтися. Найгіршим проявом цього можуть стати свого роду панічні атаки".

У найсерйозніших випадках сонний параліч може бути ознакою нарколепсії – більш серйозного розладу сну, за якого мозок не в змозі регулювати режим сну та неспання, що змушує людей засинати у невідповідний час.

Лікарі кажуть, що сонний параліч частіше виникає, коли людина недосипає. Деякі люди, що страждають на нього, також вважають, що він є більш імовірним, коли вони лежать на спині, хоча пояснення цьому немає.

Найпоширенішим підходом до лікування сонного паралічу є просвітницький: пацієнтам розповідають про наукове підґрунтя цього розладу та запевняють, що їм нічого не загрожує. Іноді використовують медитаційну терапію. Мета полягає в тому, щоб зменшити занепокоєння пацієнта, коли він лягає спати, і навчити його зберігати спокій, коли настає сонний параліч.

У більш серйозних випадках можуть застосовувати ліки, зокрема селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), які зазвичай використовуються для лікування депресії, але які також мають побічний ефект пригнічення швидкого сну.

Найбільше запам'ятовуються ті епізоди сонного паралічу, які супроводжують яскраві галюцинації. Зазвичай ці нічні видіння викликають страх, але вчені вважають, що вони можуть розповісти захопливі речі про людський мозок.

Коли людина відчуває сонний параліч, моторна кора мозку починає посилати сигнали тілу, наказуючи йому рухатися. Але м’язи паралізовані, тому мозок не отримує зворотних сигналів у відповідь.

В результаті мозок "заповнює прогалину" і створює власне пояснення, чому м’язи не можуть рухатися, каже Джалал. Ось чому так часто люди бачать галюцинації, у яких якась істота сидить у них на грудях або тримає тіло.

Це підкріплює ідею, популярну серед вчених-еволюціоністів, про те, що людський мозок є "машиною для оповідання". Нам важко прийняти той факт, що більша частина всього, що відбувається у світі, є випадковим, і тому наш мозок створює драматичні оповіді, намагаючись віднайти сенс у буденності.

Крістофер Френч, керівник дослідницького відділу аномальної психології в Голдсмітському університеті Лондона, провів понад 10 років, спілкуючись з людьми по всьому світу, які пережили такі галюцинації, і записуючи те, що вони бачили.

"Є спільні теми, але також є величезна кількість ідіосинкразії, мінливості", - каже Френч.

Деякі галюцинації важко пояснити – а є навіть відверто дивні. Дехто, каже Френч, бачив зловісного чорного кота, інші - людину, яку душили рослини. Часто на галюцинації сильно впливає культура. У канадському Ньюфаундленді люди часто бачили "стару каргу", яка сидить у них на грудях. Мексиканці розповідали про мерця, який лежить у них на грудях, тоді як жителі Сент-Люсії бачили душі нехрещених дітей, які душили їх уві сні. Турки розповідали про "Карабасана" – загадкову, примарну істоту. Італійці часто бачать у галюцинаціях відьом.

Це підтверджує уявлення про людей як про переважно соціальних тварин, на які сильно впливає культура.

Джалал порівнював симптоми в людей однакового віку та статі з Данії та Єгипту, і виявив культурну прірву в тому, як проявляється сонний параліч. Єгиптяни набагато частіше, ніж данці, відчували сонний параліч (44% порівняно з 25%), і були більш схильні вірити у надприродне пояснення. Єгипетські добровольці, які вірили у привидів і демонів, також довше залишалися паралізованими під час кожного епізоду.

Теорія Джалала полягає в тому, що страх перед надприродним змушує людей більше боятися сонного паралічу, і ця тривога підвищує ймовірність виникнення цього явища – демонстрація тісного взаємозв'язку між нашим розумом і тілом.

"Коли у вас тривожність та стрес, ваша архітектура сну стає більш фрагментованою, тому у вас більша ймовірність виникнення сонного паралічу, - каже він. - Скажімо, ваша бабуся каже вам: "Істота виглядає ось так, вона приходить вночі і нападає на вас". І через цей страх ви гіперзбуджені, центри страху у вашому мозку гіперактивні. І ось під час швидкого сну ви відчуваєте: "О, щось не так, я не можу рухатися, істота тут".

"Схоже, культура справді може створити такий разючий ефект".