"Довга рука" Києва. ЗСУ отримують більш далекобійну зброю, чи дійде справа до ракет ATACMS?

У Білому домі обговорюють можливість передачі Україні оперативно-тактичних ракет ATACMS, повідомила у середу New York Times. Це далеко не перше повідомлення за останні місяці. Очевидно, що це ознака дискусії, яка триває в адміністрації США з приводу озброєння України ракетами, які дозволять вражати цілі ще глибше у російському тилу.

Підсумок цієї дискусії передбачити важко, але сам факт того, що остаточного негативного рішення немає, дозволяє припустити, що передача таких ракет Україні можлива.

Українці просили їх з літа минулого року. ATACMS разом із винищувачами F-16 залишаються у топі списку озброєнь, які вони хотіли б отримати від США.

Київ уже домігся від Заходу постачання основних бойових танків та сучасних комплексів ППО. Винищувачі, зважаючи на численні вже офіційні повідомлення, Україна теж скоро отримає.

Нарешті, ЗСУ вже отримують з Великої Британії крилаті ракети Storm Shadow з дальністю 250 кілометрів, а у вівторок Франція оголосила про плани постачати свій варіант цієї зброї - SCALP.

"Довга рука"

У пресі такі ракети зазвичай називають "далекими", але це не зовсім правильно.

Їх так називають, щоб було зрозуміло, що йдеться про ракети, які можуть вражати цілі віддаленіші, ніж це роблять високоточні ракети GMLRS комплексів HIMARS, тобто понад 90 кілометрів. Україна використовує GMLRS з літа 2022 року.

При цьому балістичні ракети ATACMS формально належать до класу оперативно-тактичних ракет — разом із GMLRS, російськими "Точкою У" та "Іскандером" або українською "Вільхою". Дальність балістичних ракет малої дальності, що йдуть після оперативно-тактичних, починається від 500 кілометрів.

Хоча ATACMS і належать до одного класу з відомими в Україні GMLRS, деякі з них можуть вражати цілі на відстані до 300 кілометрів, тобто на понад 200 км більше.

Порівнювати ATACMS з GMLRS цілком доречно - їх запускають із тих самих пускових установок HIMARS і M270 MLRS, тільки замість пускового контейнера з шістьма невеликими ракетами використовують контейнер з однією великою.

Оперативно-тактичні ракети спочатку створювали для того, щоб вражати цілі в рамках фронтової операції, наприклад, штаби, вузли зв'язку, склади, позиції артилерії та ППО, аеродроми, мости.

Однак дальність ATACMS у 300 кілометрів могла б дозволити ЗСУ, якби вони отримали такі ракети, вражати цілі, які вплинули б на перебіг усієї війни.

Сімейство ракет

ATACMS розробляли з кінця 1970-х років, а надходити до американської армії вони почали наприкінці наступного десятиліття. Їхній бойовий дебют відбувся під час операції "Буря в пустелі" у 1991 році, де вони показали себе як дуже ефективну зброю.

Можна виділити два їхні типи - ракети з фугасною бойовою частиною для ураження укріплених цілей, як-от мости та бункери, а також з касетною боєголовкою, яка призначена для ураження неброньованих цілей на великій площі - вона більше підходить для ударів по аеродромах, незахищених складах, позиціях ППО, артилерії та інших цілях на відкритому просторі.

Усього існує чотири основні модифікації - ATACMS кілька разів модернізувалася. Так що ATACMS це не одна ракета, а ціле сімейство. І вони досить сильно відрізняються. У деяких модифікацій дальність не перевищує 200 кілометрів. Вага бойової частини також варіюється від 227 до 560 кг.

Різні модифікації мають різні системи наведення, зазвичай комбіновані — інерційні (тобто за принципом автопілота) та супутникові. Найточніша з ракет, за відкритими джерелами, відхиляється від цілі лише на дев'ять метрів, що за великої дальності дуже високий показник.

За даними сайту Globalsecurity.org, "стеля" ракети, тобто найвища точка траєкторії польоту, сягає 48 кілометрів, що сильно ускладнює її перехоплення на середній ділянці шляху. Наприкінці ракета падає на ціль майже прямовисно, розганяючись до швидкості приблизно у три махи, і це також велика проблема для зенітних комплексів.

ATACMS, як і інші сучасні балістичні ракети, досить важко перехопити. Для цього потрібні сучасні зенітно-ракетні системи, такі як С-400. Однак російська ППО за час війни здобула великий досвід у боротьбі з балістичними високоточними GMLRS, які летять на меншу дальність і залишають менше часу на підготовку до перехоплення.

Чи змінять "далекі" ракети перебіг війни?

У соціальних мережах та в пресі можна побачити багато припущень про те, яка ціль стала б пріоритетною для ЗСУ, якщо вони отримають ATACMS. Багато хто вважає, що такою ціллю міг би бути, наприклад, Кримський міст.

Він розташований на відстані понад 250 кілометрів від найближчого місця на лінії фронту. Але пускові установки, попри високу мобільність, не завдають ударів із районів, де їх можна знищити артилерійським вогнем або дронами-камікадзе, вони надто цінні для того, щоб ризикувати.

Крім того, удар на граничну дальність є досить ризикованою справою, оскільки підвищує ризик перехоплення ракети. А Кримський міст - один із найзахищеніших об'єктів анексованого півострова.

У Криму чимало інших важливих об'єктів, які розташовані ближче до лінії фронту, - аеродроми, склади, інші залізничні мости, нарешті військово-морська база у Севастополі.

Багато що з них опиниться у зоні ураження ракет із дальністю до 300 кілометрів.

Перехопити ATACMS важко, і для того, щоб гарантовано збити кілька ракет, необхідно прикривати об'єкт декількома ЗРК, що досить складно, враховуючи велику кількість потенційних цілей.

У серпні 2022 року російський експерт у галузі протиповітряної оборони Михайло Ходаренок, який сам у минулому служив у військах ППО, написав у своєму телеграм-каналі (запис не зберігся, але його цитували ЗМІ), що найнадійнішим способом боротьби з ATACMS було б або знищувати пускові установки до запуску, або відсунути лінію фронту на 300 км.

З урахуванням того, що Україна отримує дедалі більше авіаційних ракет із дальністю 250 кілометрів, російській армії потрібно щонайменше перебудувати систему протиракетної оборони так, щоб гарантовано закрити найважливіші об'єкти від високоточних ракет.

Такою метою можуть бути командні пункти, штаби, комунікації, центри зв'язку, аеродроми — список можна продовжити. І якщо досі глибина небезпечної зони становила 90 кілометрів, то що буде, коли вона зросте втричі?

Ракети та деокупація

У сучасній війні не існує "диво-зброї", яка може переламати її хід. І ракети ATACMS, Storm Shadow чи SCALP не є винятком.

Головне завдання ЗСУ, про яке неодноразово говорили президент України Володимир Зеленський та головнокомандувач Валерій Залужний, це деокупація захоплених територій.

Ракети, хай навіть найпотужніші, не можуть відвойовувати та утримувати землю. Це роблять сухопутні сили - солдати, бронетехніка.

Навіть найвдаліші удари, не включені в єдину стратегію разом з іншими силами на полі бою, не зможуть сильно полегшити становище на фронті.

Коли в України з'явилися комплекси HIMARS із ракетами GMLRS, ЗСУ почали застосовувати їх у рамках підготовки до осіннього наступу, руйнуючи систему постачання російських військ.

Тому якщо Україна отримає ATACMS, то у неї з'явиться лише інструмент, яким ще потрібно буде навчитися користуватися, а потім ще й вигадати, як це вміння застосувати на практиці.

Ще одна складність полягає у кількості. З початку розробки ракети в 1980-х роках виробили лише близько 4 тисяч екземплярів, заявила у вівторок представниця компанії Lockheed Martin.

Ці ракети поставляли у багато країн, і, хоча їх все ще виробляють, у США, як сказано у матеріалі New York Times, їхній запас - "обмежений".

Скільки таких ракет могла б отримати Україна, невідомо.