"Я вже тут помиратиму". Репортаж ВВС про Авдіївку у напівоточенні

"На війні не вбивають випадково. На війні випадково виживають". Так один пенсіонер описав мені життя в Авдіївці під час мого торішнього візиту. Протягом останніх кількох місяців це місто залишається найгарячішою точкою на лінії фронту, і сьогодні навіть випадково вижити там цивільним практично неможливо.

З жовтня 2023 року російські війська штурмують Авдіївку з усіх боків. Гради розносять житлові будинки, танки розстрілюють висотні будівлі, артилерія б'є безперервно і без розбору. Але найстрашніше – це авіаційні бомби.

"Щодня у місто залітають ворожі літаки та скидають бомби, – розповідає Геннадій Юдін, поліцейський зі спецпідрозділу "Білі янголи". - Будинки складаються як карткові. Не витримують навіть підвальні приміщення, де здебільшого перебувають зараз люди", - пояснює він.

За даними військової адміністрації Авдіївки, лише за січень цього року російські військові скинули на місто понад 300 авіабомб. Незалежних джерел, які ведуть підрахунок таких ударів, не існує, але масштаби руйнувань свідчать про те, що обстріли міста різко почастішали.

"Білі янголи" допомагають жителям, які постраждали від бомбардувань, та організовують їхню евакуацію. Поліцейські цього спецпідрозділу надали ВВС відео зі своїх нагрудних камер. На цих записах зафіксовані апокаліптичні кадри руйнувань та руїн.

Місто-цвинтар

Цілі під'їзди перетворилися на купи бетону. Величезні дірки зяють у обвуглених багатоповерхівках, їхні стіни – чорні від сажі. Безперервний гуркіт вибухів лунає по всьому місту. З кожним днем обстріли стають дедалі інтенсивнішими.

На одному з відео під звуки кулеметних черг поліцейські намагаються перев'язати поранену жінку. Під час чергового авіаудару уламок розтрощив її поперек. Вона лежить на підлозі біля свого будинку. Довкола розкидані коробки від ліків та бинти.

Офіцери "Білих янголів" у камуфляжній формі намагаються накласти пов'язку та зупинити кровотечу. Безперервна автоматна черга тримає всіх у напрузі. "Пече", - тихо стогне поранена.

У цей час лунає вибух. Родичі жінки, що стоять поруч, скрикують від переляку. Це російський дрон скинув гранату на поліцейських, але не влучив.

Поранену перекладають на ковдру та несуть до машини. "Швидше, швидше! Над нами висить дрон!" – кричить Геннадій, підганяючи людей.

Рік тому, коли я відвідував Авдіївку, вона більше нагадувала місто-примару: порожні вулиці, покинуті будинки і гнітюча тиша, яку зрідка переривають віддалені вибухи.

Сьогодні це місто перетворюється на гігантський цвинтар. Люди залишаються під завалами, і часто немає кому їх звідти витягнути.

"Ми зв'язалися з людьми в Авдіївці, кажуть, їх накрило у підвалі, люди по Соборній [вулиці], загинуло багато знайомих". Це повідомлення волонтер Влад Маховський, який допомагає жителям евакуюватись, отримав 21 січня. Наступного дня він виїхав до Авдіївки, але потрапити на Соборну вулицю він уже не міг.

Російські військові на околицях Авдіївки

За повідомленням різних джерел ВВС, на цю вулицю, а також на прилеглі Спортивну, Чернишевського, Лісову та Сєдова на південній околиці міста зайшла група російських військових. Вперше їх помітили ще 19 січня.

"Деякі люди встигли вийти звідти, але це було [до 21 січня], – розповідає один із волонтерів. - Зараз, напевно, вже немає кому виходити. Тільки надходять повідомлення, що [трупи] лежать посеред вулиці. Ми тіла не можемо забрати. Знаємо, хто загинув. Місцеві повідомили, де загинули, а забрати, за великим рахунком, вже немає можливості".

Українська влада заявляє, що до міста пробралася лише мала диверсійно-розвідувальна група, а не великі бойові підрозділи.

"Ту саму вулицю Соборну та [район ресторану] "Царське полювання", про які всі говорять, контролюють Збройні сили України, - заявив в інтерв'ю ВВС голова Авдіївської військової адміністрації Віталій Барабаш. - Ворога витіснили".

Однак це перший випадок, коли російським військовим вдалося потрапити до самого міста. Південні околиці Авдіївки розташовані в безпосередній близькості до лінії зіткнення, яку російські війська відчайдушно намагаються прорвати від початку вторгнення.

Знаменита Авдіївська "Промка" - занедбана промислова зона, була буквально за 100 метрів від російських окопів. У листопаді 2021 року мені довелося потрапити на ці позиції, яку тоді захищала 25-та повітряно-десантна бригада.

Я запитав тоді у солдата, який виглядав російські бліндажі через перископ, що буде, якщо Росія вторгнеться. "Ми готові", - відповів він коротко. Після повномасштабного вторгнення Авдіївка виявилася єдиним місцем на лінії зіткнення, де вдалося стримати наступ російської армії та відбивати атаки аж до сьогодні.

Наразі журналістів до Авдіївки не пускають. І, можливо, не лише через постійні обстріли. У місті вже могли розмістити захисні споруди, на випадок прориву російських військ, і ЗСУ не хоче їх "світити".

"Усе повернеться до миру, вся війна - лише сон"

До лютого 2022 року у місті панувала дивовижна атмосфера. Попри близькість лінії фронту, життя тут вирувало. Яскраво розфарбовані мурали зовсім не вписувалися у похмурі прифронтові будні, які я очікував побачити. Так, ці зображення на стінах хрущовок трохи дратували старожилів, але навіть ці суперечки поколінь були настільки далекі від воєнних реалій, наче люди жили у безпечному Львові, де мода на стиль у мистецтві постійно змінювалася.

Я був вражений побачити на вулицях велику кількість дітей та молоді. Щорічний музичний фестиваль "Авдіївка ФМ" відвідували солідні гурти, такі, наприклад, як "Жадан та собаки". Активісти реставрували старі бібліотеки, допомагали відкривати танцювальні студії.

І все це відбувалося за кілька кілометрів від лінії зіткнення, де стріляли міномети та працювали снайпери. Люди прагнули жити повним життям там, де смерть була такою близькою. Саме цей дух і зачаровував відвідувачів міста.

Мені було складно стримати своє здивування, коли я побачив трьох семикласників, які танцювали брейк на другому поверсі школи №5.

Дівчата в чорних футболках ефектно рухалися уздовж величезного дзеркала, а хлопець у шапочці в стилі Емінема кружляв на руках по підлозі, роблячи кульбіти. У сусідній кімнаті тим часом репетирував шкільний рок-гурт "Метаморфоза".

Звісно, жителі Авдіївки ще до повномасштабного вторгнення відчули жахи війни. Гіркота втрати та страх від обстрілів – усе це пам'ятали й молоді музиканти з "Метаморфози". Одна з пісень, яку вони репетирували, так і називалася – "Війна".

Ілля та Лера підігравали на гітарі, а Макс не втомлювався тримати ритм на барабанах. Приспів пісні був українською, а куплети – російською: "Бо ми просто хочемо миру", - пояснив тоді соліст гурту Вадим.

"Все повернеться до миру, вся війна - лише сон", - співав він на тій репетиції. За місяць російські війська розпочнуть повномасштабне вторгнення в Україну. І незабаром усі члени групи, як і багато жителів Авдіївки, змушені будуть тікати з міста.

Через місяці я знову зустрівся із цими музикантами. Вони подорослішали, проте не втратили свого оптимізму. Але було очевидно, що вторгнення сильно їх змінило. Вони свідомо намагалися говорити більше українською, хоча за нашої першої зустрічі ми спілкувалися лише російською.

"Ще в лютому 2022 року ми говорили, що нам все одно, якою мовою говорити, але тепер це не так, нам не все одно", - сказав Вадим.

"Я просто не можу говорити мовою країни-агресора", - додав Макс.

Як не дивно, але сьогодні в Авдіївці досі залишається понад 1000 мешканців. Люди змогли адаптуватися та виживати без води, електрики, газу та опалення. Багато хто перебрався у підвали. Завдяки волонтерам та місцевій адміністрації багато підвалів обладнали пічками-буржуйками. Гуманітарну допомогу завозили регулярно, і у мешканців накопичилися запаси, яких, за словами волонтерів, має вистачити надовго.

У місті досі функціонує магазин, що більше нагадує пункт гуманітарної допомоги, ніж торговий заклад. Сюди привозять харчі для роздачі населенню. Тут можна зарядити телефони, навіть є мобільний зв'язок.

Багатьом мешканцям передали генератори або автомобільні акумулятори, які вони заряджають у "пункті незламності".

Але загострення ситуації на фронті та запеклі бої руйнують навіть ці мізерні рештки цивілізації. Люди вже бояться жити великими групами. "Ворог запускає дрони, і вони бачать, де люди збираються, і потім туди прилітають КАБи (авіабомби), - пояснив Віталій Барабаш. - Дим буржуйок ворог теж фіксує".

Вийти в магазин по гумдопомогу, або за водою стало надзвичайно ризикованою справою. Рік тому хоча б авіаційні бомби не падали на мешканців, а тепер вирви від цих бомб можна зустріти у кожному кварталі.

"Я вже тут помиратиму"

Попри жахливі умови та безперервні обстріли, багато мешканців відмовляються виїжджати. Часто вони отримують серйозні поранення і в результаті все одно змушені евакуюватися.

Місяць тому поліцейські з "Білих янголів" виїхали на виклик до приватного будинку. Після прильоту кількох ракет загинув чоловік, його дружина Світлана зазнала серйозних поранень.

На момент приїзду поліцейських Світлана вже була загорнута в ковдру. Дорогою до лікарні вона розплакалася і розповіла поліцейському Дмитру Солов'ю, що її чоловік не хотів виїжджати, хоча вона благала його про це.

Броньована машина на швидкості під'їхала до єдиної лікарні в Авдіївці, що функціонує. Водій не прибирав руки з гудка, сигналізуючи, що везе тяжко пораненого. Постраждалу перевезли каталкою в операційну. Через відсутність електрики поліцейські змушені тримати електричну лампу над головами лікарів та підсвічувати. Літня жінка в махровій безрукавці та хустці асистувала доктору в ролі медсестри.

"Крапельниця обов'язкова", - каже лікар поліцейським. Його завдання – стабілізувати жінку та відправити далі, за межу зони боїв.

"Операційну в Покровську вже готують", - оголосив він.

Часто люди звертаються до "Білих янголів" та просять вивезти їхніх родичів. Було й так, що поліцейські їхали за вказаною адресою, а люди там відмовлялися евакуюватися. Геннадій Юдін, використовуючи супутниковий зв'язок, додзвонився до родичів.

"Мамо, благаю, виїжджайте!" - умовляє дочка. Жінка, у якої чоловік хворіє, спочатку відмовляється.

"Якщо ми виїдемо, а тато там помре, що я робитиму?" - запитує вона. Зрештою дочці вдається переконати батьків виїхати.

В іншому випадку бабуся відмовилася виїжджати. "Я вже тут помиратиму", - сказала вона тихим, тремтливим голосом.

Суперечка про "почекунів"

Чому люди відмовляються евакуюватись, коли є можливість? Це питання я ставив і поліцейським, і військовій адміністрації, і волонтерам. Ніхто не може повністю пояснити логіку тих людей. Відповіді самих мешканців не розкривають справжніх причин їхнього рішення.

Не хочуть залишати будинок? Але їхні будинки вже спалені та зруйновані. Страх перед невідомістю? Хіба визначеність бомбардувань не страшніша?

Дехто в Україні вважає людей, які залишаються в містах і селах, де йдуть запеклі бої, "почекунами" - нібито це проросійськи налаштоване населення, яке чекає на прихід Росії.

Можливо, в окремих випадках може бути й так. Але коли смерть може тебе наздогнати будь-якої миті, то навряд чи політичні погляди можуть бути мотивацією, щоб залишитися.

Можливо, їм просто важко розлучатися з тим, що життя, яке вони будували стільки років, руйнується на очах – і це для них страшніше за смерть?

У тих, хто їде, є мета. Для 74-річного Віктора – врятувати свою дружину, яка тяжко хворіє. У Емми – возз'єднатися із сином, який виїхав і вже знайшов роботу. У 79-річної Катерини Василівни – уникнути самотності.

Я зустрів цих людей за 50 кілометрів від Авдіївки. Їх вивіз волонтер Влад Маховський. Проїхавши "дорогою життя", ділянкою, яку найбільше обстрілюють, при виїзді з Авдіївки вони вирішили зробити коротку зупинку в місті із символічною для них назвою – Мирноград.

"Мій чоловік загинув, коли пішов по хліб", - розповідає Катерина Василівна. Сльози течуть її обличчям.

"Я залишилася одна, паралізована та зовсім хвора. Я залишилася одна", - повторює вона цю фразу знову і знову.

"Ну все, поїхали! - оголошує водій. – Слава Богу, тут уже тихо".

І вперше на обличчях його пасажирів з'являється несмілива усмішка. Вони з полегшенням рушають у дорогу, залишаючи позаду лінію фронту та всі ті жахи, які їм там довелося пережити.