Археологічний клондайк. Що відкрили води Каховського моря та чим це загрожує

Після підриву Каховської ГЕС води Дніпра в цьому районі почали стрімко міліти, оголивши території, де протягом століть вирувало життя. Тут вже знаходять предмети часів Другої світової війни, але що цікавіше – часів козаччини, Візантії та навіть палеоліту, наприклад кістки мамонтів.

Наконечники, кераміка, грецькі амфори різних періодів, предмети часів Візантії – це неповний список того, що Андрій (ім'я змінено на його прохання) та його колеги бачили на території, яка колись була дном Каховського водосховища.

Сам він, історик за освітою, нині працює в одному з комунальних підприємств Херсонщини і регулярно буває на берегах колишнього водосховища по робочих питаннях.

"Нам не байдуже, що в нас на березі знаходять, і ми не хочемо, щоб воно зникло безслідно, - каже він. - Ми зараз весь цей матеріал фотографуємо, робимо геолокації, фіксуємо, що довкола".

Далі інформацію намагаються передати професійним археологам. Щоправда, скаржиться Андрій, вони не поспішають з допомогою.

Виглядає, що масив роботи – величезний. Щоправда, історики визнають, що правильно опрацювати цю територію, та ще й в умовах війни буде дуже складно. Але якщо цього не робити, багато пам’яток буде втрачено.

Зате незвідані території вже приваблюють незаконних мисливців за старожитностями, яких часто називають "чорними археологами".

Великий луг

Територія, яку в 1950-х роках затопило через будівництво Каховської ГЕС, є абсолютно унікальною, твердять історики.

"Це була мережа островів, заток, річечок, які були пуповиною українського козацтва", - каже історик Олександр Алфьоров.

Саме там, як вважається, існували в різний час п’ять запорозьких січей – Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька та Нова або Підпільненська січ.

І йдеться не лише про це.

Великий луг впродовж тисячоліть був неймовірно плодючою територією з найкращими пасовиськами. Щось на кшталт африканської дельти Нілу, каже Максим Остапенко, історик та археолог, колишній директор заповідника "Хортиця".

Тому від неоліту тут залишили свій слід різні народи – скіфи, слов’яни, греки, візантійці та інші.

Скіфи, кістки мамонтів та козаччина

Потенційно в товщі ґрунту можна знайти дивовижні речі, визнають історики. Це може бути зброя, козацькі човни та стародавніші судна, прикраси, кераміка, древні поселення та могильники.

До прикладу, середина Великого лугу – десь між сучасним Нікополем та Енергодаром – це місцевість, де могли ховати скіфських царів. Недалеко звідти у 1971 році на Товстій могилі знайшли знамениту золоту скіфську пектораль, каже Максим Остапенко.

Правильні розкопки на території старовинних січей можуть відкрити цілий пласт історії – показати як жило козацтво, як виглядав їхній побут, звичаї, матеріальна культура.

Перед тим, як затопити цю територію, певні дослідження проводили, але вони не були значними, визнають історики. До того ж, все, що стосувалося історії козацтва, радянська влада воліла обійти увагою.

Історик та археолог Геннадій Тощев, який понад 30 років займався розкопками стародавнього могильника Мамай-гора, каже, що з одного боку вода, під якою перебували всі ці місця, безперечно, нашкодила багатьом пам’яткам. А з іншого боку, дещо могло навіть законсервуватися.

"Особливо у мулі, особливо це стосується виробів з дерева, стародавніх будівель і землянок", - каже він.

Нині ж нові методи ведення археологічних розробок та нові технології – металодетектори, георадари – відкривають перед фахівцями багато можливостей.

"Цей варварський крок, який зробила Росія, підірвавши ГЕС, зараз створює ситуацію історичного клондайку, бо територія, яка вважалася назавжди втраченою і неможливою для досліджень, тепер відкрилася", - каже Максим Остапенко.

Але це і нові виклики. Вода, що відступала, сильно розмила ґрунт, через це пам’ятки, які вимиваються з товщі землі і стають вразливими перед сонцем, можуть бути зруйнованими чи розграбованими.

Андрій стверджує, що знайшов на обмілілих територіях щось схоже на щелепу мамонта або південного викопного слона. Історики, які бачили фото знахідки, попередньо погоджуються з його оцінкою.

"Ми ходили, дивилися, бачу – зуби. Розумію, що це палеонтологічний матеріал, що це не одна тисяча років, що це скам’янілість, - каже він. – Зрозуміло, що мого досвіду археологічного не буде вдосталь, щоб його не пошкодити і підняти".

За його словами, він все зафіксував, сфотографував і закопав знахідку, щоб її не пошкодили і не забрали. Тепер важливо знайти професіоналів, які готові приїхати або хоча б проконсультувати, як правильно працювати з таким матеріалом.

"Він лежить бивнями донизу, ми не уявляємо, що під цим шаром, там може бути їх декілька, може, він там цілий, а може лише фрагмент голови", - пояснює він.

"Але це має бути комплексне дослідження, а не просто лопатами викопати, - пояснює він. – Часу мало, вода відійшла, сонце на нього палить, люди ходять, воно просто буде знищене".

Незаконні копачі

Далеко на всі практикують такий відповідальний підхід. На берегах колишнього водосховища вже полюють незаконні копачі з металошукачами.

На сполох забило і міністерство культури, і заповідник "Хортиця".

У "Хортиці" пишуть про "бум чорної археології" на берегах заповідника.

За даними мінкульту, "копачі-грабіжники" активізувалися на території Запорізької, Херсонської, Миколаївської, Дніпропетровської, а також Одеської областей.

Міністерство звернулося до місцевої влади та правоохоронних органів, щоб не допустити розграбування.

Влада деяких прибережних районів, наприклад на Нікопольщині, взагалі заборонила людям виходити на обмілілі береги.

Керівник однієї з військових адміністрацій Херсонщини, на території якої вже були цікаві знахідки, каже, що, щоб захистити берег від "копачів", налагодив співпрацю з нацполіцією, теробороною та військовими. Тому у них берег відносно закритий, але лазівки все одно є. В інших громад ситуація гірша.

Він просить не розголошувати назву громади, щоб не приваблювати непотрібну увагу.

"Бо ми тоді не відіб’ємося, як під час зомбі-апокаліпсису", - жартує він.

І закликає владу на законодавчому рівні хоча б дозволити місцевим краєзнавчим музеям проводити експедиції не для археологічних робіт, але для збору інформації, цікавої для історії краю.

"У нас зараз відкрилася територія, яка не має жодного інтересу для археологів, це вулиці затоплені у 1956 році, але вони мають історичну цінність для громади, тому що це приклад варварської політики комуністичного режиму", - каже він.

"Місцеві історики та краєзнавці знають майже поіменно тих, хто жив на затоплених вулицях, для нас це важливо, але вони не мають права на будь-яке втручання в цю землю, бо це сфера Інституту археології", - пояснює посадовець.

Дослідження під час війни

Для того, щоб все, що відкрили води Каховського водосховища, не було втрачено, держава вже зараз має подбати про великі археологічні дослідження на цій території.

Але це дуже складно, особливо в умовах війни, визнають історики. Вся ця територія фактично є лінією фронту з обстрілами та вибухонебезпечними предметами, які виринають з води разом з історичними пам’ятками.

"У держави зараз інше головне питання – звільнення територій від російської окупації, а питання пам’яток історії і культури відкладуть на деякий час", - вважає Геннадій Тощев.

Щоб реально системно дослідити те, що відкрилося, потрібно робити тотальний системний огляд території, це велика робота, яка потребує великих зусиль.

"Найближчим часом, я впевнений, це не вдасться зробити, бо береги заміновані, розмінування буде в першу чергу торкатися сільгоспугідь і в останню чергу – території, де люди не проживали", - вважає він.

Мінкульт, натомість, запевняє, що вже розпочав роботу. Мовляв, ситуацію будуть моніторити та здійснювати невідкладні роботи спільно з Інститутом археології та заповідником "Хортиця".

У заповіднику ВВС Україна повідомили, що їхні археологи та реставратори працюють на берегах заповідника цілими днями, відколи вода почала відступати.

Там також закликають людей, які знайшли щось цінне, на їхню думку, робити фото знахідки, зазначати геолокацію та повідомляти про це фахівців.

Максим Остапенко вважає, що найкращим кроком зараз було б об’єднати зусилля мінкульту та міноборони, щоб спільно виробити план – як безпечно опрацьовувати цю територію.

Олександр Алфьоров пропонує також залучати небайдужих людей, які "прагнуть знайти, а не продати".

Він пригадує, як після звільнення від російської окупації люди, яких часто називають "чорними археологами", з металошукачами допомагали під час розмінування полів Чернігівщини.

"Зрештою, більшість предметів, які пережили водяну стихію, будуть чекати, доки їх знайдуть", - каже він.