Генрі Марш: “В Україні досі відводять очі від смерті”
- Author, Вікторія Жуган
- Role, ВВС Україна, Київ
Генрі Марш приїздить на інтервʼю дещо завчасно, тож я пропоную йому каву-чай і пароль від вай-фаю. Але він розвертається у дверях і йде гуляти центром осіннього Києва, на ходу відкидаючи мої перестороги про різке похолодання і вітер. Марш відмахується уміло, як іноземець, який добре вивчив українську надтурботливу гостинність і знає, як із нею впоратися.
Британський нейрохірург і автор світових бестселерів почав приїздити в Україну на початку 90-х. Після розвалу Радянського союзу він побачив у країні потенціал і почав навчати українських медиків, оперувати пацієнтів і сприяти реформі системи охорони здоровʼя.
Зараз, коли Маршу вже за 70 і він відійшов від нейрохірургії, лікар продовжує візити навіть після повномасштабного вторгнення Росії.
У жовтні 2023-го року Марш приїхав презентувати свою нову книжку “І наостанок…” на фестивалі Coffee, Books & Vintage у Львові, налагодити контакти для нового благодійного проєкту “Хоспіс Україна”, провести численні зустрічі, лекції та інтервʼю…
Та коли я прошу розповісти про подробиці візиту, Марш дає неочікувану відповідь: “Я приїжджаю, щоб побачити своїх друзів і висловити солідарність з ними та з Україною. Я також читаю кілька медичних лекцій, але це другорядне. Я хочу, щоб мої друзі та колеги тут відчували, що вони все ще пов’язані із Заходом, і маю враження, що їм це подобається”.
Війна, рак та ймовірність смерті
І одразу ж додає: “Моя дружина ненавидить ці мої поїздки, але особисто я не дуже стурбований”. Британський лікар пообіцяв дружині не їздити на схід та південь ближче до зони бойових дій, хоча підкреслює: зробив це неохоче.
Імовірність близькості власної смерті - тема, яка через повномасштабне вторгнення стала для більшості українців близькою, - тепер резонує і Маршу. І йдеться не про поїздки в Україну, а про хворобу: видатний лікар нещодавно переборов рак простати і вийшов у ремісію, та недуга змусила його багато чого переосмислити.
“Про це я і пишу у своїй третій книзі (“І наостанок…”. - Ред.),” - знизує плечима Марш і пояснює: це історія про перетворення всемогутнього, богоподібного лікаря на зляканого пацієнта.
“Книга - про те, що справді має значення у житті. І звісно ж, починаєш розуміти це тільки коли твоє життя під загрозою, що дуже співзвучно ситуації в Україні,” - підсумовує він.
І далі, зовсім як і багато українців, раціоналізує, що статистична ймовірність загинути від російської ракети надзвичайно мала. Навіть менша за повернення раку, - додає він.
Та у жовтні 2022-го року Генрі Марш дуже близько особисто зіткнувся із російською загрозою: він був на залізничному вокзалі столиці, коли Росія обстріляла ракетами центр Києва і почала серію атак на енергетичну інфраструктуру.
Тоді британський лікар швидко завершив свою поїздку Україною і згодом опублікував щемкий блог про почуття страху і вини за те, що полишає українських друзів. Але зараз, рік по тому, мені ніяк не вдається розпитати в нього про події минулої осені.
Трабант, Ferrari і готель в Одесі
Про що Марша розпитувати легко - це про стан української медицини. Лікар визнає, що не був у воєнних госпіталях чи в лікарнях на прифронтових територіях, тож не коментує роботу медиків у тих умовах.
Та про решту він висловлюється зі знанням справи і дрібкою чорного гумору - чи то британського, чи то гумору іноземця, який не боїться образити почуття місцевих.
“Більшість українських лікарень - жахливі, тож це й на краще, якщо вони зруйновані (внаслідок війни. – Ред.)” - не стримується Марш і порівнює їх із “примарним” пустим готелем в Одесі внизу Потьомкінських сходів, який нещодавно обстріляла Росія.
Звісно, у своїх інтерв'ю він виступає проти бомбувань лікарень та вбивства лікарів та пацієнтів.
Війна має прискорити розвиток української медицини, пояснює лікар, і позбавити її таких атавізмів радянської доби, як гігантські, недоглянуті лікарні, безмежна влада старших лікарів, відсутність командної роботи медиків і турботи про пацієнта.
“Коли - не якщо, а коли - Україна виграє війну, люди спитають, а чому ми так страждали? За що так багато людей загинули, якщо нічого не змінилося?” - переконує він і наводить паралель із повоєнною Великою Британією, де на перших виборах лідер воєнного часу Вінстон Черчилль втратив владу, а люди хотіли змін. І тому створили Національну службу здоров’я і соціальну державу.
Марш робить комплімент молодим українським медикам, які говорять англійською, але безжально проходиться по корупції: “Я точно знаю, що тут хірург, який оперує пухлину мозку в державному секторі, заробить більше поза касою, ніж я, оперуючи в приватній лікарні в Лондоні”.
Чому, знаючи це, британський спеціаліст продовжує працювати в Україні і з Україною? Бо не може просто так покинути свою справу, розчарувавши українських друзів, яким він так відданий.
Тоді я нагадую Маршу його цитату пʼяти-шестирічної давнини, коли в одній із публікацій лікар порівняв Україну із трабантом, який хоче бути Ferrari. "Знаєте, буває, от скажеш щось у розмові, а потім твої слова з’являються в заголовках", - насуплюється він, але визнає: у тій метафорі була частка правди.
“Цього тижня я побачив фантастичні нові медичні технології в Києві і став свідком жахливої безгосподарності в окремих випадках”, - говорить він. “Можна їздити на трабанті, але щоб їздити на Ferrari зі швидкістю 200 кілометрів на годину, потрібно трохи практики”.
Подарунок Україні і загублені окуляри в барі
І паралельно із такими роздумами британський лікар продовжує допомагати Україні, цього разу - новим благодійним проєктом у співпраці з колегою.
Марш розповідає, що ще до повномасштабного вторгнення хотів запросити лікарку паліативної допомоги Рейчел Кларк в Україну. Кларк відома проєктами з паліативної допомоги у Великій Британії, але тепер започаткувала таку ініціативу і в Україні.
“Україна - це суспільство, в якому від смерті досі відводять очі. Пацієнти й медики не люблять про це говорити, але якісна паліативна допомога - не лише знеболення,” - говорить Марш. Він переконує, що через війну потреби в паліативній допомозі лише зростуть.
У червні Кларк і Марш організували благодійну вечерю в Лондоні, щоб зібрати кошти на “Хоспіс Україна”. Серед спікерів був навіть міністр фінансів Великої Британії Джеремі Хант, а учасники пожертвували близько 80 тисяч доларів.
За ці кошти благодійники планують придбати медичне обладнання для хоспісів у Києві та Львові. Та Марш переконує: це лише початок, бо Рейчел Кларк досягне великих успіхів, і жартома називає її своїм подарунком Україні.
“Моє життя схоже на кидання камінців, щоб із них виросла гора. Якісь падають і скочуються додолу, а я продовжую їх кидати і надіюся, що гора трохи збільшиться”, - підсумовує британський нейрохірург.
Коли ми вимикаємо відеокамери і знімаємо мікрофони, Марш просить подзвонити Андрію Мизаку. Це теж відомий нейрохірург, український, - щоправда, у ту мить Мизак виступає як супровідник і друг Марша в Україні.
Український лікар пояснює мені телефоном, що трохи запізниться і просить передати Маршу таке: його окуляри знайшлися в закладі “БарменДиктат”, Мизак їх щойно забрав і зараз привезе. Марш посміюється і прощається.