Чому жінки рідше ставлять запитання на публіці

За свою кар'єру я провела десятки радіошоу й сотні публічних заходів, важлива частина яких – сесія запитань і відповідей . Я завжди прагнула, щоб моя аудиторія почувалась достатньо комфортно і могла говорити про те, що її хвилює. Але хоч би як я старалась, чоловіків, готових підняти руку й поставити запитання, завжди було більше, ніж жінок.

Ви скажете, що в жінок просто менше запитань. Можливо, але часто після заходу в черзі в жіночий туалет жінки з зали запитували в мене те, що хотіли, але так і не наважились озвучити. І завжди це було чудове запитання.

Мене зацікавив цей феномен і я вирішила вивчити статистику. Виявилось, що мій досвід не є чимось особливим. Це радше норма.

Приміром, Шошана Джарвіс з Каліфорнійського університету дослідила активність на конференції, де виступали різні вчені, — від біологів до астрофізиків та економістів. Це була одна з тих конференцій, де, якщо ви хочете поставити запитання, потрібно залишити своє місце і стати в чергу перед мікрофоном, поки всі інші спостерігають за вами.

Серед учасників було 63% чоловіків, тому очікували, що від них надійде 63% запитань, але виявилось, що чоловіки поставили 78% питань.

Те саме показало дослідження Алісії Картер з Університетського коледжу Лондона. Вона вивчила 250 наукових семінарів у 10 країнах і виявила, що жінки у два з половиною рази рідше, ніж чоловіки, ставили запитання, хоча співвідношення присутніх у середньому було однаковим.

То що ж зупиняє жінок?

Справа не в тому, що вони не мають про що запитати. Алісія Картер проаналізувала опитування 600 вчених з 20 країн. Виявилось, що запитань уникають і жінки, і чоловіки.

Але жінки частіше роблять це через страх виглядати безглуздо перед великою аудиторією. Вони або почуваються не достатньо розумними, або бояться, що неправильно зрозуміли контекст розмови, або тушуються перед спікером.

Шошана Джарвіс з Каліфорнійського університету виявила, що жінки, як правило, утримувалися від запитань через зайве хвилювання, тоді як чоловіки – щоб дати іншим можливість висловитись.

Дослідження також вивчили природу чоловічих та жіночих запитань. Деякі стверджують, що чоловіки формують довші запитання або намагаються поставити більше одного запитання за один раз.

Проте Джилліан Сендстром з Університету Сассекса проаналізувала понад 900 питань на 160 живих конференціях чи громадських заходах, і не виявила відмінностей за ознакою статі. Жіночі запитання були такими ж довгими або складалися з кількох частин.

Що ж до інших характеристик, то жінки, ставлячи запитання, частіше вітають спікера і говорять йому компліменти.

У робочій ситуації запитання може привернути до вас увагу і дати можливість краще себе проявити. Джунханлу Чжан з Інституту Пастера виявив, що люди з більшою ймовірністю запам'ятовують імена тих, хто періодично ставив запитання.

Звісно, це не означає, що їхні імена обов'язково зафіксувалися позитивно. Можливо, їх запам'ятали як набридливих людей, які постійно про щось питають.

Інша проблема, пов'язана з меншою кількістю жінок, які охоче озвучують те, що їх цікавить, полягає в тому, що жінки на початку своєї академічної кар'єри мають менше зразків для наслідування з боку інших жінок, які показують, що не треба боятися проявляти активність.

Отже, як мотивувати жінок?

Один зі способів підказала пандемія коронавірусу. Коли більшість заходів перейшли в онлайн-режим, з'явилась нова можливість ставити запитання, не вимовляючи їх вголос – набирати у вікні чату на екрані комп'ютера, іноді анонімно. І не потрібно турбуватися про те, чи працює мікрофон, як ви виглядаєте в очах аудиторії тощо.

Здавалося б, ось він вихід. Але дослідження показали, що не все так просто.

Чжан з Інституту Пастера порахував запитання від жінок і чоловіків на французькій онлайн-конференції з біоінформатики у червні 2021 року. Виявилось, що чоловіки поставили 115 питань, а жінки - 57. Вік також мав значення: чоловіки віком від 35 років ставили у дев'ять разів більше запитань, ніж молоді жінки.

Джилліан Сендстром з Університету Сассекса вважає, що модератори заходів повинні допомагати аудиторії почуватись комфортно.

Приміром, виявили: якщо перше запитання ставить чоловік, то потім менше жінок проявлятимуть активність, оскільки складається враження, що тон вже заданий. Тож, можливо, варто перше запитання доручити жінці, і в ідеалі не старшого віку.

Звісно, це працює, тільки якщо така жінка виявить бажання це зробити. Коли ніхто з жінок не хоче запитувати, я іноді розповідаю аудиторії про дослідження в цій галузі й відкрито закликаю жінок робити перший крок.

Є й інший варіант – робити невелику перерву між виступом спікера та сесією запитань і відповідей. Це дає людям можливість протестувати свої запитання на сусідах по аудиторії і переконатися, що вони заслуговують на увагу.

Також виявили, що жінки запитують активніше на триваліших сесіях, тож, можливо, є сенс приділяти більше часу запитанням від аудиторії, хоча це і не всім сподобається.

Зараз ми покладаємось на дослідження в академічному середовищі, але було б цікаво дізнатись, чи те саме відбувається на інших публічних заходах.

Перевага останніх стратегій в тому, що вони допомагають не лише жінкам, а й усім, хто може почуватись маргіналізованим і соромиться висловлюватись.