Кривавий слід. Яку спадщину в Україні залишили Пригожин і ПВК "Вагнер"

В катастрофі літака Євгенія Пригожина, ймовірно, загинув він і керівництво підконтрольної йому приватної військової компанії "Вагнер". Так фактично закінчилась 10-річна історія існування цього нелегального збройного формування.

За десятиріччя "Вагнер" відзначився участю у військових конфліктах в Європі, Азії та Африці. Але найбільш кривавий спадок найманці залишили в Україні.

Вони з'являлися на найважчих ділянках фронту і виконували брудну роботу в інтересах російської влади. Напівлегальний статус ПВК дозволяв їм не рахуватися з людськими втратами.

За даними ЗМІ, приватна компанія "Вагнер" утворилась на межі 2013-14 років з іншої російської ПВК під назвою "Слов'янський корпус".

Назву нова компанія отримала від позивного її керівника, відставного підполковника спецназу Головного розвідувального управління (ГРУ) генштабу РФ Дмитра Уткіна.

Його бойовий підрозділ здебільшого складався з колишніх російських силовиків, часто з кримінальним минулим. Відносно постійним у "Вагнері" був лише командний склад, формування загонів відбувалось на ротаційній основі, що потребувало вербування нових найманців.

За даними Служби безпеки України, ГРУ РФ координувала і забезпечувала ПВК, а володів нею наближений до Володимира Путіна російський бізнесмен Євгеній Пригожин.

Вже з весни 2014 року "вагнерівців" почали залучати до бойових дій в Криму і на Донбасі. Через півтора року більшу частину бійців ПВК перекинули до Сирії, де РФ вступила у Сирійську війну.

Провальне вторгнення російської армії в Україну в лютому 2022 року змусило Кремль знову повернути "вагнерівців" на Донбас. Історія ПВК наблизилась до фіналу влітку 2023 після затяжних боїв за Бахмут та невдалого "походу на Москву" Пригожина.

ВВС зібрала найголовніші операції в Україні, що пов'язані з "Вагнером".

Збиття Іл-76 в Луганському аеропорту

Червень 2014 року, на Донбасі триває український контрнаступ. Збройні сили України поступово витісняють проросійські "гібридні" формування з окупованих навесні сіл та містечок Луганської і Донецької областей. Стратегічно важливі аеропорти Донецька і Луганська утримують українські десантники.

Однак чергова операція – перекидання підкріплення бійцям на Луганське летовище – закінчується трагедією. Український літак Іл-76МД вночі 14 червня збивають з переносного ракетного комплексу, він розбивається. Тоді загинуло 49 військових.

Український суд у березні 2021 року ухвалив заочний вирок винуватцям трагедії. Причетними до збиття літака визнані тодішній "голова ЛНР" Ігор Плотницький і підпорядковані йому члени батальйону "Заря" Андрій Патрушев і Олександр Гуреєв.

Вони командували, як вказано в рішенні суду, "невстановленими операторами ПЗРК" (переносного зенітно-ракетного комплексу), що і здійснили пуск по українському літаку.

Лише через три з половиною роки після трагедії, у жовтні 2017 року, СБУ назвала імена тих, хто безпосередньо збив Іл-76МД. Це найманці ПВК "Вагнера" Олександр Гуральов і Андрій Лебедев.

Тоді ж очільник спецслужби Василь Грицак вперше розкрив інформацію про участь "вагнерівців" в бойових діях на території України. За його словами, найманці були дислоковані з травня 2014 на території Луганської області і забезпечували підтримку лідера "ЛНР" Плотницького.

Зокрема, у штурмі аеропорту "Луганськ" та збитті Іл-76МД брали участь 72 "вагнерівця". Вони втратили загиблими 15 осіб.

Загалом правоохоронцям вдалось встановити участь близько 1,5 тисячі найманців "Вагнера" в бойових діях на Донбасі в період 2014-15 років.

Керівництво СБУ в січні 2018 року оприлюднило перехоплені телефонні розмови командира ПВК Дмитра Уткіна з російським військовим керівництвом щодо бойових дій в Україні. Станом на зараз ці матеріали зникли з сайту і соцмереж української спецслужби.

Бої за Дебальцеве

Станом на початок 2015 року інтенсивність боїв на Донбасі впала. Україна зазнала поразки біля Іловайська і зупинила наступ, були підписані перші "Мінські домовленості", що мали б урегулювати конфлікт.

Але на карті залишались дві гарячі точки – Донецький аеропорт і великий залізничний вузол Дебальцеве. Обидві перебували під контролем ЗСУ.

Наприкінці січня 2015 року проросійські "гібридні" сили фактично знищили будівлю Донецького аеропорту, подальший опір українських військ в цьому районі був неможливим.

Тоді ж взимку російська армія разом з підрозділами бойовиків "ДНР" і "ЛНР" почала операцію з оточення українських військ у Дебальцевому. Операція тривала майже два місяці. У підсумку після важких і кривавих боїв в середині лютого 2015 року вони змогли захопити місто.

Щоправда, українське командування встигло вивести більшість своїх бійців з оточення.

За даними СБУ, в битві активну участь брали також найманці ПВК "Вагнер".

"У штурмі Дебальцевого брали участь 205 бойовиків, втрати - 21 особа", – повідомив в жовтні 2017 голова служби Василь Грицак.

Саме за події біля Дебальцевого підозру від українських правоохоронців отримав і сам Уткін. В грудні 2021 року СБУ заочно інкримінувала йому участь в агресивній війні і посяганні на територіальну цілісність України.

Під час Дебальцевської операції "вагнерівці" займалися як безпосередньою участю в бойових діях, так і евакуацією підбитої техніки з поля бою. Тоді ж найманці мали перші важкі втрати з початку війни на Донбасі, повідомила СБУ. Підрозділ бойовиків потрапив під український вогонь 28 січня 2015 року.

"Задокументовано факти інтенсивного обстрілу бойовиками "Вагнера" українських позицій на Дебальцевському напрямку. Згідно з отриманими даними у цих боях учасники ПВК зазнали великих втрат через відсіч підрозділами Збройних сил України", - сказано в заяві СБУ.

Крім участі в бойових діях українські правоохоронці і російські незалежні ЗМУ повідомляли про ймовірну причетність "Вагнера" до вбивств "польових командирів" луганських сепаратистів. Зокрема, йшлося про підрив автомобіля Олександр Беднова ("Бетмен") біля Луганська 1 січня 2015 року.

Взяття Попасної

Новий етап в історії "Вагнера" почався навесні 2022 року. Перші тижні повномасштабного вторгнення в Україні пройшли без вагнерівців, які займалися "політичною і силовою підтримкою" військових хунт в африканських країнах, зокрема в Малі.

Однак, як пізніше в інтерв'ю твердив Євгеній Пригожин, провальний старт військової кампанії в Україні змусив Кремль звернутися до нього по допомогу. Так "Вагнер" повернувся на фронт.

"В середині березня нас покликали на війну", – сказав очільник ПВК 23 червня 2023.

Для участі у війні, як встановила ВВС, компанія "Вагнер" оголосила широкомасштабне вербування бійців в РФ. Тоді ПВК почала приймати у свій склад "всіх підряд", сказало ВВС джерело серед найманців.

Перше завдання на фронті для "Вагнера" – захопити стратегічно важливе містечко Попасна (Луганська область). Воно лежить між Бахмутом і Луганськом на височині і є залізничним вузлом.

За словами Пригожина, його найманці прибули в сусіднє містечко Первомайськ (6 км на схід від Попасної) 19 березня 2022 року. Задачею ПВК було прорвати лінію оборони ЗСУ, яку вони вибудовували з 2014 року.

Збройні сили РФ, за версією Пригожин, з цією задачею не могли впоратись. "Вагнер" продавив українську оборону на цій ділянці за два місяці.

"ПВК "Вагнер" успішно впоралася із завданням прориву укріпрайону оборони ЗСУ, першою точкою якого став населений пункт Попасна, до 9 травня 2022 року. Наявність даних укріпрайонів у планах СВО (спеціальна військова операція) не значилася", – повідомив російський бізнесмен.

Житлові квартали Попасної були знищені через обстріли. Російська влада 8 травня оголосила про "звільнення" міста від українських військ.

Сам Пригожин пізніше повідомив, що саме за взяття Попасної отримав медаль "Героя Росії".

"Справді, 20 червня минулого року відбувся указ за взяття Попасної. Це зірка, я вважаю, що вона була вручена лише завдяки героїзму бійців ПВК "Вагнер" та тих бійців, які зі складу Міністерства оборони Збройних сил підтримували нас під час штурму Попасної", – процитувала слова бізнесмена пресслужба Пригожина 20 червня 2023 року.

Після Попасної "вагнерівців" долучили до операцій із захоплення сусідніх Сєвєродонецька і Лисичанська. Розвідка Британії впевнена, що ті бої суттєво вплинули на стан ПВК.

"Вагнер" майже напевно відігравав центральну роль в боях, включаючи захоплення Попасної та Лисичанська. Ці бої завдали групі великих втрат", - повідомлялось у звіті розвідки.

Як доказ цього, саме з червня минулого року "Вагнер" розпочав для поповнення своїх рядів масштабний проєкт з вербування в'язнів у російських тюрмах.

На найближчий рік саме вони стануть рушійною силою ПВК і її "витратним матеріалом".

За приблизними оцінками, поповнили ряди "Вагнер" приблизно 50 тисяч в'язнів. Майже половина з них загинули в боях за Соледар і Бахмут.

Прорив у Соледарі і "Бахмутська м'ясорубка"

Наступна велика операція "Вагнера" стала його апогеєм на українському фронті. Це захоплення Бахмуту і сусіднього Соледару. Наступ на ці два донбаські містечка тривав майже 10 місяців.

Євгеній Пригожин запевняв, що атака на Бахмут почалась 8 жовтня 2022 року. Начебто план захоплення міста розробив він сам, а також на той час командувач угруповання військ РФ в Україні, генерал Сергій Суровікін. Взяти місто планувалось за пів року.

"Вагнерівці", а також підрозділи регулярних військ Росії почали поступово підбиратися до околиць з півдня, сходу і північно-східного напрямку.

Водночас очільник ПВК прямо заявляв, що стратегічного значення Бахмут не має. Основна ціль Росії начебто полягала в тому, щоб втягнути великі сили української армії в цю "м'ясорубку" боїв з найманцями, а тим часом дати час для перепочинку і мобілізації резервів регулярним російським військам.

"Метою операції "Бахмутська м'ясорубка" було дати можливість підрозділам російської армії зайняти вигідні рубежі оборони, провести мобілізацію, дооснащення, навчання особового складу та підвищити свій бойовий потенціал", – заявив Пригожин в травні.

Цей задум вони підкріплювали діями, використовуючи тактику "м'ясних штурмів".

Тобто атаки на позиції українців проводили невеликі піхотні групи, що складалися переважно з колишніх засуджених. Вони мали впритул підібратися до українських окопів і захопити їх. Якщо групу російських піхотинців вбивали, за ними йшла нова хвиля і так далі.

Постійний тиск дав результати, коли в січні 2023 року тріснула українська лінія оборони на північний схід від Бахмуту – в містечку Соледар. Бійці ЗСУ були змушені відступити з позицій, щоб не потрапити в оточення.

Після того ПВК почала поступово обходити Бахмут з півночі і півдня, перерізаючи шляхи постачання української армії. В березні відносно безпечною залишалася лише одна траса на Костянтинівку, дороги на Слов'янськ і Сіверськ були відрізані.

В таких обставинах, а також враховуючи те, що бої почалися вже безпосередньо в житлових кварталах міста, українські сили змушені були поступово відступати на захід.

Бахмут був стертий з лиця землі артилерійським вогнем і авіаударами.

Євгеній Пригожин 20 травня оголосив про взяття міста під повний контроль. Українська влада так цього і не визнала, заявляючи, що південно-західна околиця Бахмута залишилась під ЗСУ.

За словами очільника ПВК, Бахмутська операція коштувала йому 20 тисяч бійців. Схожі дані російських втрат озвучила влада США.

Слід зауважити, що ці цифри перевищують рівень втрат армій СРСР за весь час 10-річної війни в Афганістані (15 тис. загиблих) і США за 8 років бойових дій в Іраці (4,8 тис. загиблих)

"Вагнер" втратив бойовий потенціал після захоплення Бахмуту, визнав Пригожин. Саме тому його найманці були виведені з фронту для перепочинку і доукомплектування.

Тепер після ймовірної загибелі керівництва ПВК подальше існування організації під великим питанням.