Повернення командирів: історії офіцерів з "Азовсталі", яких ненавидять у Росії

Повернення п'ятьох командирів, які до останнього обороняли Маріуполь в оточених росіянами катакомбах "Азовсталі", викликало великий резонанс в Україні та Росії.

П'ятеро командирів перебували під особистими гарантіями президента Реджепа Ердогана і мали залишатися в Туреччині до кінця війни.

Кремль заявив, що повернення командирів в Україну зараз є порушенням домовленостей як українською, так і турецькою стороною, і що Росію про передачу цих п'ятьох військових ніхто не попереджав.

Водночас з українського боку звучали заяви, що Росія сама не до кінця виконала умови здачі "Азовсталі", протримавши командирів кілька місяців у полоні, замість того, щоб направити їх у нейтральну країну одразу.

Своєю чергою, посол України у Туреччині Василь Боднар заявив, що переговори щодо звільнення командирів тривали кілька місяців, але при цьому Туреччина не висувала Україні жодних умов щодо їх повернення.

"Навпаки, це якраз особливість цієї позиції турецької сторони як медіатора, яка надає так звані добрі послуги для того, щоб сам процес тривав", - сказав він "Радіо Свобода".

Тим часом в Україні, поряд із радістю від повернення командирів "Азову" додому, також лунають і занепокоєння про подальшу долю кількох сотень інших "азовців", які залишаються в російському полоні і чий обмін тепер може бути ускладненим.

Та чи не найбільше зараз запам'яталася обіцянка "Редіса" повернутися на фронт.

Історії всіх п'ятьох командирів – Дениса "Редіса" Прокопенка, Сергія "Волини" Волинського, Святослава "Калини" Паламаря, Дениса Шлеги та Олега "Апіса" Хоменка – справді свідчать про те, що вони навряд чи зможуть залишитися осторонь війни навіть після полону.

Денис Прокопенко ("Редіс")

Він - командир полку Нацгвардії "Азов" з 2017 року.

Тоді йому було лише 26 років (зараз Денису 32), що зробило "Редіса" одним з наймолодших командирів в усіх українських Силах оборони.

До цього Денис Прокопенко командував у "Азові" взводом, а потім - ротою. А загалом він воює з 2014 року, фактично з початку АТО, коли починав службу гранатометником.

При цьому, жодної військової освіти в нього не було. До початку війни на Донбасі "Редіс" був футбольним фанатом київського "Динамо" та навчався на факультеті германської філології Київського лінгвістичного університету на викладача англійської мови.

Також займався спортом – єдиноборствами, бігом, лижами та стояв на воротах у футболі.

Дід Прокопенка походив з Фінляндії, де під час "Зимової війни" 1940 року загинула вся його родина. Було йому тоді дев'ять років, хлопцеві вдалося вижити та потрапити до Києва, де він провів все життя.

Ймовірно, зовнішність Дениса Прокопенка – високий зріст та блакитні очі – фінський спадок від діда.

"Для мене це кровна помста. У мене була мрія воювати проти росіян, і я не міг цим шансом не скористатись. Я задоволений, що так склалось", - цитував Дениса Прокопенка сайт Нацгвардії.

Під час параду до Дня незалежності 2019 року "Редіс" отримав від тоді ще недавно обраного президента Зеленського орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня і при цьому не віддав честь главі держави, що викликало критику на його адресу.

Згодом в "Азові" змушені були пояснювати, що це не був демарш Прокопенка у бік президента – просто статут зобов'язує віддавати честь лише іншим військовим, а не цивільним, яким є президент (хоча він водночас - верховний головнокомандувач).

Безпосередньо перед початком повномасштабного вторгнення Денис Прокопенко прогнозував, що Росія може атакувати не лише на Донбасі, а й спробувати прорватися з Криму, щоб створити сухопутний коридор, а також почати наступ на Київ.

"Він (наступ росіян. – Ред.) відбудеться, скоріше за все, не зі сторони зони Операції об'єднаних сил (на Донбасі), а по найкоротшому шляху – напрямку Брянськ-Київ. До Києва від кордону по Чернігівській області менше 200 км. Це буде найближчий шлях, щоб заволодіти нашою столицею і примусити владу до подальшої капітуляції", - прогнозував "Редіс" 30 грудня 2021 року в ефірі ток-шоу "Говорить великий Львів".

А вже будучи в оточенні у Маріуполі навесні 2022 року Прокопенко критично висловлювався про те, чому росіянам так швидко вдалося почати облогу Маріуполя.

"Якщо б всі міста, починаючи з Генічеська, Мелітополя та Бердянська, так само стійко тримали оборону й давали бій противнику, тоді би він точно не дійшов за чотири дні з Криму до Маріуполя. Цього не сталося і ми опинилися в оточенні", - нарікав "Редіс" в інтерв'ю "Українській правді".

Загалом же більшість оцінок від тих, хто знає Прокопенка особисто, сходяться в тому, що роль командира – це саме його місце.

Колишній речник "Нацкорпусу" Роман Чернишев так описував свої враження від знайомства з ним: "Тип такий високий, посміхається (так, він зі своїми посміхається), дуже молодий (йому тоді десь 26-27 було)… Головне - це воїн від народження. І командир від народження. Навіть старі "азовці" визнавали, що, мовляв, їм воїнами довелося стати, а "Редіс" ніби таким народився".

Сергій Волинський ("Волина")

Виконувач обов'язків командира 36-ї окремої бригади морської піхоти.

Сергій - уродженець Полтави і, на відміну від "Редіса", кадровий військовий з відповідною освітою.

Після закінчення львівської "Сухопутки" служив у морській піхоті в Криму, а після російської анексії півострова вийшов на материкову частину Україну, де став офіцером новосформованої 36-ї бригади морпіхів у Миколаєві.

Брав участь у АТО, а згодом в ООС – 36-та бригада тоді часто виконувала завдання в районі Маріуполя.

Станом на початок повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року "Волина" був командиром одного з батальйонів бригади.

Однак після того, як комбриг Володимир Баранюк разом з частиною морпіхів спробував прорватися з оточеного міста і потрапив у полон, Сергій Волинський став фактичним командиром бригади. Тоді йому було 30 років.

Пізніше під його командуванням кілька сотень морпіхів, які оборонялися на "Азовмаші", змогли з боєм прорватися до "Азовсталі" та з'єднатися з підрозділами "Азову".

За час облоги "Азовсталі" "Волина" став одним з найбільш відомих оборонців Маріуполя – у своєму фейсбуку він публікував звернення до папи Римського, Ілона Маска та загалом до світової спільноти з закликом забезпечити евакуацію цивільних та поранених бійців з оточеного заводу, а також здійснити "екстракцію" (виведення) решти військових у нейтральну країну.

Зрештою, замість екстракції був російський полон, а сам Серій "Волина" потрапив у колонію в Оленівці у так званій "ДНР".

Після вибуху там, внаслідок якого загинули кілька десятків українських полонених, російські медіа намагалися використати коментарі Волинського для підтвердження версії, ніби за цим стоїть Україна. Утім, "Волина" на відео каналу "Россия" відзначив лише, що це була трагедія, але додав: "Хто винуватий, я не можу сказати".

Сергія Волинського взагалі з усіх полонених командирів російська пропаганда використовувала чи не найчастіше.

Російські інтерв'юери намагалися різними способами примусити його розповідати про "конфлікти з азовцями", "зраду з боку українського командування" та інші схожі наративи.

Також вони змусили "Волину" на камеру Першого каналу "вибачатися" перед "жителями Донбасу", а російська "журналістка і телеведуча" Марина Кім навіть зняла документальний фільм про життя Сергія в полоні, де жартувала про те, що полонені українські морпіхи вирощують на тюремному городі "укроп".

Утім, навіть за таких умов Волинський намагався відповідати те, що думає.

Наприклад, в одному з перших "інтерв'ю" у полоні на питання про "іноземних кураторів на Азовсталі" він відповів так: "Я ніяких кураторів не знаю - якихось високопоставлених іноземців, які давали б якісь інструкції".

Святослав Паламар ("Калина")

Заступник командира полку "Азов".

Святославу Паламару 40 років, він з містечка Миколаїв на Львівщині.

На початку 2000-х він входив до складу праворадикального об'єднання "Патріот України", яке вважається предтечею "Азова".

Також мав досвід строкової служби, після чого навчався у міжнародному центрі підготовки миротворців у складі 80-ї аеромобільної бригади.

Далі Святослав робити військову кар'єру не планував і став комерційним директором однієї з фірм.

Але у 2013 році підтримав протести на Майдані, а у 2014 році пішов добровольцем у тоді ще батальйон "Азов", де був кулеметником.

За той час "Калина" воював у Широкиному та Світлодарську та побував на різних ролях у підрозділі – від головного по рекрутингу нових бійців до виконувача обов'язків штабу і навіть тимчасового командира полку.

Про Широкине він пригадував так: "Ми там відстояли близько тижня, відчув весь смак обстрілів, вдалось навіть пару разів постріляти. Назад їхали групою "КрАЗом", проїжджали позиції під прямою видимістю противника, де може щось прилетіти. І хтось з хлопців питає, що ми будемо робити, якщо ПТКР залетить? Знаєте, є таке відчуття, коли існує загроза життю, а ти нічого не можеш вдіяти і покладаєшся на долю, і це відчуття не дуже приємне".

Повномасштабне вторгнення Росії Святослав Паламар зустрів на посаді заступника командира "Азову" і разом з "Редісом" та "Волиною" став "голосом" Азовсталі, записуючи регулярні відеозвернення з оточеного Маріуполя.

Також він разом з іншим "азовцем" Іллею Самойленком ("Гендальфом") проводив у прямому ефірі пресконференції з підвалу заводу.

При цьому, "Калина" досить жорстко критикував політичне керівництво України через брак контактів з захисниками Маріуполя.

"Політики розказують: "Та ми їх підтримуємо, ми постійно на зв'язку". Але вже більше двох тижнів ніхто не піднімає слухавку та ніхто ні з ким не спілкується", - розповідав Святослав в одному з таких включень з "Азовсталі" у квітні 2022 року.

Після здачі у полон "Калину" разом з "Редісом" вивезли в колонію у Оленівці, але потім їх, за даними російських медіа, тримали у Росії.

Водночас росіяни постійно очікували якихось викривальних заяв від "Калини" про командування і називали його "українським Паулюсом" (за аналогією з командувачем німецьких військ у Сталінграді), який має закликати українців перестати воювати.

Покійний російський "воєнкор" Владлен Татарський (справжнє ім'я – Максим Фомін) прогнозував: "Скоро ці "Калина" і "Волина" – ми побачимо з них патрульно-постовий полк Росгвардії в Маріуполі, який присягне на вірність Росії… Я чекаю, коли вони знову вийдуть на зв'язок у формі Росгвардії та будуть говорити про те, як вони помилялися, люблять Росію і взагалі, що вони тепер – піхотинці Путіна".

Утім, нічого з цього в реальності не сталося – Святослав Паламар так і не став інструментом російської пропаганди.

Вже після обміну та "інтернування" в Туреччину "Калина" там написав вірш про полонених "азовців", у якому запитував "чому їх ніхто не міняє". А також малював картини для аукціону в підтримку сімей загиблих бійців.

"Битва за Маріуполь і все, що відбулося з нами, вихід з полону – це українське диво наперекір долі. Всі прекрасно розуміють, що з нами мало статися", - розповідав Святослав Паламар у жовтні 2022 року під час присвоєння командирам звання Героїв України.

Денис Шлега

Командир 12-ї бригади оперативного призначення імені Дмитра Вишневецького у складі Нацгвардії. Саме до цієї бригади структурно входив "Азов" на початок повномасштабного вторгнення Росії.

Уродженець Павлограда, полковник Денис Шлега – кадровий офіцер Національної гвардії з великим досвідом.

За свою кар'єру він пройшов шлях від командира взводу і комбата до начальника штабу та командира військових частини нацгвардійців, а також командував 5-ю окремою бригадою Нацгвардії у Харкові.

До призначення в маріупольську 12 бригаду очолював 4-й полк Національної гвардії у Павлограді.

Брав участь у АТО та Операції Об'єднаних сил.

Під час боїв за Маріуполь Денис Шлега також включався в ефіри українських медіа, розповідав про використання росіянами термічних бомб і навіть привітав гурт "Калуш" з перемогою на Євробаченні.

"Була можливість у нас побачити кінцівку Євробачення, коли в останні хвилини оголошували переможців. Ми дуже раділи, і від себе особисто та від усіх хлопців хочу привітати гурт "Калуш" - велика перемога. Передайте їм вітання від нас усіх", - відзначав нацгвардієць за кілька тижнів до полону.

Російські медіа традиційно приписують йому "участь у каральних операціях на Донбасі в складі "Азову", хоча сам Шлега ніколи до складу "Азову" не входив.

Олег Хоменко ("Апіс")

Старший офіцер "Азову".

Уродженець Луганщини, Олег Хоменко більшу частину життя провів у місті Красний Луч (зараз – Хрустальний).

Там працював шиномонтажником, також мав досвід роботи у правоохоронних органах.

Як і "Волина", "Апіс" підтримав Майдан у 2013 й згодом приєднався до добровольців "Азову".

Воює з 2014 року, зокрема був у Іловайську, звідки "азовці" відступили до оточення, та обороняв Маріуполь.

Відомо, що станом на 2019 рік він командував ротою та був нагороджений медаллю “За військову службу Україні”.

У статті "Української правди. Життя" від 6 вересня 2014 року автори описували "азовця" з позивним "Апіс", який тоді просив не фотографувати його та не називати справжнього імені:

"Апіс" колись до війни був працівником міліції, звільнився, завів, як каже, "маленький автомобільний бізнес". У батальйоні офіційно служить солдатом, хоч у МВС був офіцером. "Азов" – це його четверта спроба піти добровольцем. Спочатку його не взяли до "Слобожанщини", потім до "Харків-1", потім до "Київ-1".

"Коли я був у Харкові, нас усіх, добровольців, зібрали та запитали: хто був офіцером міліції? Ми встали. Нам у відповідь: до побачення", - цитувало видання "Апіса".

У тій же статті "Апіс" розповідав, що в окупованому Красному Лучі місцеві газети двічі написали про те, ніби його розстріляли сепаратисти так званої "ЛНР", хоча він їм телефонував і засвідчував, що живий.

І вже тоді "Апіс" попереджав про небезпеку від проросійських сил для Маріуполя: "Розумієте, не можна їх сюди пускати. Вони ображені на це місто, звідси їх уже виганяли... Вони можуть тут надто багато лиха наробити".