"Моя квартира вмить стала туристичним об'єктом". Як це, коли твій дім розмальовує Бенксі
- Author, Карлос Серрано
- Role, ВВС, Лондон
Я ніколи не бачив стільки усміхнених лондонців.
Бенксі, найвідоміший у світі анонімний художник, вирішив, що стіна будинку, де я живу, є ідеальним полотном для його останньої роботи.
Графіті з'явилося в неділю. І відтоді люди постійно юрмляться біля мого вікна, посміхаються і дивляться на мене, ніби запитуючи: "Чи можна зайти в сад і сфотографуватися?"
Я вдаю, що Бенксі мій, і кажу їм: "Так, робіть будь-які фото!"
А ще я ніколи не бачив стільки говірких лондонців.
Я звик бачити їх серйозними, такими, що займаються своїми справами в метро, уникають зорового контакту в ліфті або цілеспрямовано йдуть з опущеною головою, щоб сховатися від дощу. А тут раптом переді мною з'являється натовп зовсім незнайомих людей, які закидали мене запитаннями.
"Ви бачили Бенксі? І як вам живеться з власним Бенксі? А що означає ця картина? Ми вас не дуже турбуємо? А тепер ваша орендна плата зросте?"
Хто сміливіший — одразу переходить до справи: "То це ви Бенксі?"
Я не підтверджую, але й не заперечую.
Інші зніяковіло дають п'ять фунтів своїм дітям, які підбігають до мого вікна, щоб заплатити мені за те, що я дозволив їм зберегти приємну згадку.
У цей момент я думаю про те, скільки я віддаю за оренду, і що цей Бенксі міг би дійсно підняти її до небес, але тут у мене спрацьовує совість, і я відмовляюся від грошей, кажучи їм, щоб вони натомість пішли й купили солодощів у магазині поряд з моїм будинком.
Хтось, діловіший, ніж я, запропонував мені розмістити квартиру на AirBnB: "Гарна квартира, прикрашена оригінальними роботами Бенксі".
Яблука падають з вишневого дерева
Ні, я не бачив Бенксі. Мене не було вдома, коли він це намалював.
Здається, це сталося рано-вранці, тому мене втішає те, що, навіть якби я й був удома, все, ймовірно, сталося так швидко, що я б навіть не помітив.
Я повернувся додому пообіді, і там уже були люди, які фотографували, знімали відео і, звісно ж, говорили про мистецтво.
Дехто відзначив, що графіті припало на День Святого Патрика (17 березня), головним кольором якого вважається зелений.
У понеділок художник опублікував у своєму інстаграмі кілька фото, які підтверджують, що саме він є автором цієї роботи. Але це поки що єдиний доказ.
Схоже, що Бенксі, хто б це не був, використав вогнегасник, щоб розпорошити фарбу на стіні, що потріскалася.
Справжнє дерево — вишня, і воно доволі хворе, виглядає мертвим, тому деякі кажуть, що Бенксі оживив листя за допомогою фарби.
А дівчинка — чи, може, хлопчик — тримає в руках шланг, подібний до тих, якими обробляють дерева. Меседж про природу?
Втім робота вже живе своїм життям: деякі приходять з яблуками і кладуть їх біля дерева, ніби вони впали з гілок. Бенксі створив єдине вишневе дерево, на якому ростуть яблука.
А якщо поєднати підказки в картині та способи взаємодії людей з нею, то інтерпретацій може бути безліч.
У середу я помітив, що фреску зіпсували білою фарбою. Це вандалізм?
15 хвилин слави
Моя квартира тепер є туристичною пам'яткою.
Поки я це пишу, я роблю перерви, і люди передають свої мобільні телефони, щоб я їх сфотографував.
Менш як за годину я дав інтерв'ю місцевим, японським, німецьким та студентським ЗМІ.
Один австралієць дав мені фото, зняте на Polaroid, я поспілкувався з підписниками мексиканського підлітка, який був у прямому ефірі в TikTok, а колумбійська жінка (я теж родом звідти) сказала, що на моєму місці вона вже продавала б тут фаст-фуд і пиво.
Норвежка, яка збиралася пробути в Лондоні лише вісім годин, вирішила, що її пріоритетом буде побачити роботу Бенксі.
Що таке мистецтво?
Я прожив в цій квартирі пів року, але вчора вперше поговорив зі своїм сусідом-сомалійцем, якого непокоїть втрата анонімності серед такої кількості людей навколо, і все через графіті Бенксі.
Ось чим я займався в останню годину: зустрівся з людьми з різних країн, отримав привітання, ніби в усьому цьому є якась моя заслуга, привітав публіку, ніби я королева краси, та висловився щодо картини: "Я не експерт, але я думаю, що..."
Зараз мене влаштовує уся ця увага, але не знаю, як буде у вихідні, коли повний автобус туристів вирішить, що після візиту до Біг-Бена та Букінгемського палацу наступною зупинкою буде моя квартира.
Графіті з'явилося після зими, коли Лондон починає наповнюватись фарбами, і у мешканців підіймається настрій.
Тож для мене це був чудовий початок весни. Завдяки загадковому генію вуличного живопису, вмираючому дереву і старій стіні я оточив себе добрими людьми і відчув, що, хоч я й іммігрант, я дійсно є частиною цієї "дерев'яної спільноти".
Гадаю, це і є мистецтво.