Чому французи рідко кажуть "я кохаю тебе", але так багато цілуються

Французи – чуттєві й емоційні люди, коханню вони віддають весь запал своєї душі. Але говорять про це мало. Чому?

Мій чоловік француз кохає мене.

Я знаю це тому, що майже кожні вихідні він дарує мені квіти. Коли я розповідаю про захід, де повно гарних людей, він чарівно натякає, що я теж красуня. Я розумію, що він кохає мене, коли на вечірці з колегами він простягає руку, щоб доторкнутись до мене. Називає мене ma biche (моя лань) і виявляє свою любов щодня, навіть після десяти років подружнього життя.

Однак не пам’ятаю, коли він востаннє казав "je t'aime" (я кохаю тебе). Це могло б здивувати, якби не було нормою у Франції. Якими б закоханими не були подружжя, вони рідко вимовляють ці слова.

І справа не у відсутності прихильності чи страху перед зобов'язаннями. Як помітила Лілі Хейз, канадська письменниця й експертка з любовних романів, що живе в Парижі, французам, схоже, легко даються зобов'язання.

"Після трьох побачень вони більше ні з ким не зустрічаються й очікують, що будуть разом щодня, за винятком робочого часу", - каже вона.

Насправді ж французи не кажуть "я люблю тебе" через те, що не мають дієслова, яке передає почуття до небайдужих їм людей. Є лише дієслово "aimer", яке означає і "подобатися", і "любити". Француз каже "aimer", щоб пояснити своє ставлення до регбі, теплого багета або запаху бузку. Тому, звісно, здається банальним й доволі буденним вживати те саме слово, щоб передати сильні почуття до новонародженої дитини, друга чи коханої людини.

Не маючи змоги сказати "люблю", французи натомість навчилися демонструвати це.

"Лестощі", "лицарство" й "романтика" — слова, які потрапили в англійську через старофранцузьку. Компліменти тут — щось на зразок мистецтва, і закоханий чоловік робить їх легко, витончено й майстерно. А романтика вкоренилася у французькій культурі, яка вдосконалила шоколад, винайшла шампанське та побудувала розкішний міст Олександра ІІІ у стилі модерн через Сену.

Але справа не лише у романтиці. Письменниця Марі Узель каже, що французькі батьки кажуть своїм дітям "je t'aime", однак частіше називають їх "ma puce" (дорогенький), "mon chou" (милий) або "ma mignonne" (крихітка).

За словами психоаналітика Роберта Нойбургера: "Ці милі прізвиська є частиною близькості пари, ритуалом, який відрізняє людину від решти, і саме це робить її унікальною для вас".

І це притаманно всім сферам життя. Чоловік може називати своїх колег-жінок "meschats" (мої кішки). Близький друг, який вітає жінку, найімовірніше, назве її "ma belle", або "моя красуня". Інтернет-пошук видає сотні пестливих й кумедних прізвиськ для мами, тата, дітей, друзів чи коханих: "ma chéri", "mon coeur" (моє серце), "mon trésor" (мій скарб), "ma perle" (моя перлина).

Але часто слова французам взагалі не потрібні. Вони радо показують свої почуття за допомогою обіймів і поцілунків. У Франції публічні прояви прихильності - норма. Влітку вздовж Сени можна побачити безліч пар, які цілуються так пристрасно, що не помічають підбадьорливих криків туристів, що пропливають повз на річкових човнах.

Видавництво Parigramme Press опублікувало путівник найкращих місць для поцілунків у Парижі Où s'embrasser à Paris. Так, журнал ELLE пропонує фонтан Медічі в Люксембурзькому саду або лавку на крихітній площі Жана Ріктуса на Монмартрі поруч зі стіною, де всіма мовами написано "je t'aime".

Популярний серед місцевих сайт My Little Paris рекомендує провести сеанс поцілунків на цвинтарі Монпарнас, поряд зі знаменитою скульптурою Костянтина Бранкузі "Поцілунок".

Цілуються тут усі. Незалежно від статі й віку.

А вітальний поцілунок є щоденним неодмінним ритуалом будь-якого француза.

Вони вітають одне одного у кафе, під час випадкової зустрічі на вулиці чи у громадському транспорті, у магазині чи в кіно.

При першій зустрічі з людиною ви можете обмежитись рукостисканням. Але найчастіше, якщо знайомство відбувається у вузькому колі друзів чи родичів, вже з першої зустрічі до вас можуть потягнутися за традиційним поцілунком у щоку.

Історики стверджують, що традиція faire la bise, або вітальний поцілунок з'явилась за часів Великої французької революції в 1789 році й навіть пізніше була прописана в конституції. Кожен громадянин Франції мав право вітати своїх земляків поцілунком незалежно від статі. Це чудово поєднувалося з гаслом Франції "LIBERTÉ, ÉGALITÉ, FRATERNITÉ"(Свобода, Рівність, Братерство).

Кількість вітальних поцілунків залежить від регіону (і навіть департаменту). Найпоширеніший варіант - два поцілунки. У деяких північно-західних департаментах звикли цілуватися чотири рази, торкаючись одне одного щоками, а у південно-східній частині зустрічається варіант з трьома поцілунками.

Поцілунки також замінюють слова "я люблю тебе" під час прощання з друзями та сім'єю.

Чітко дотримуючись "коду" поцілунку, ви показуєте, що причетні до цієї традиції й французьких цінностей.

Цей ритуал, однак, опинився під питанням під час пандемії, яка змусила французів шукати альтернативи. Привітання ногами, ліктями та спинами на якийсь час замінили традиційні рукостискання, обійми й поцілунки.

Але коли всі ковідні обмеження зняли, поцілунки поновилися у повному обсязі. Тому що в країні, де непросто сказати "я люблю тебе", кожному не терпиться показати свої почуття.