Заповіти під час війни. Як скласти і що врахувати

В Україні заповіт найчастіше складають у старшому віці, а от мешканці західних країн починають замислюватися над цим ще до 30 років. Що змінилося у законах про заповіти після початку повномасштабного вторгнення? Чому в українців немає культури складання заповіту? І чи змінює це ставлення війна?

“Не можу сказати, що я аж так боюся смерті, але одна думка про те, як мої діти читатимуть заповіт, робить її дуже реальною”, - зізнається Світлана.

Їй 62, вона каже, що діти одного разу вже обережно спитали її про заповіт, але вона це рішення все відкладає.

Смерть - це не кінець, жартував американський письменник Амброз Бірс, після неї настає судова тяганина щодо вашого майна.

Історія знає випадки, коли юридична битва за спадок тривала понад десятиліття. Так було із власністю найбагатшої людини свого часу американського підприємця й авіаінженера Говарда Гʼюза, який не лишив заповіту.

Але навіть якщо ви не володієте багатомільйонними маєтками, ніщо так не полегшить життя ваших нащадків після вашої смерті, як наявність заповіту, твердять юристи.

Про спадкове планування мешканці західних країн починають замислюватися ще до 30 років, особливо якщо вони одружені й у них є діти.

Заповіт принца Філіпа засекретять на 90 років. Це потрібно для захисту королеви

Суд в Австралії прийняв чернетку на мобільному як офіційний заповіт

В Україні такої культури досі немає.

Складання заповіту все ще часто асоціюють зі старшим віком чи проблемами зі здоров’ям. Його оточує забобонний страх наврочити лихо. А прохання написати заповіт може здатися образливим і меркантильним.

Звідки ці упередження й чи змінює їх війна?

Заповіти на фронті

У березні 2022 року Держдепартамент США радив усім американцям, які вирішать поїхати в Україну, скласти перед поїздкою заповіт, здати зразки ДНК та висловити побажання щодо поховання.

В Україні невідомо навіть, чи отримує такі поради кожен, кого мобілізували на фронт, кажуть BBC Україна в ГО “Юридична сотня”.

Хоча різні органи, як-от Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, час від часу публікують такі роз’яснення.

“Крім заповіту, ми радимо також залишити родині копії найважливіших документів, довіреність, а також дані про місце служби - номер військової частини, контакти командирів та побратимів”, - каже юристка ГО Ольга Марко.

Такі дії допоможуть як військовому, так і його сім’ї - особливо у випадках зникнення, полону чи загибелі військовослужбовця.

В “Юридичній сотні”, яка надає правову допомогу військовим ще з 2014 року, кажуть, що питань про заповіти зазвичай небагато.

В організації також немає інформації про те, чи складають заповіти на фронті та чи поширена ця практика. З серпня 2022 року заповіти військовослужбовців можуть посвідчувати безпосередньо командири підрозділів.

Але військові, яких розпитала BBC Україна, кажуть, що не чули про такі випадки.

“Люди мало обізнані у юридичних тонкощах”, - пояснюють BBC Україна в “Юридичній сотні”. Часто й самі командири не знають про такі свої повноваження, якщо вони нещодавно обійняли посаду.

15 мільйонів виплати за загиблого військового. Як їх отримати?

Олег Сенцов написав заповіт - сестра

“У першу чергу військовий буде розбиратися з питаннями, безпосередньо пов’язаними зі службою, а не в юридичних тонкощах спадкування”, - каже юристка Ольга Марко.

Незабаром у заповітах військових зʼявиться ще одна важлива зміна.

Днями набирає чинності закон, який дозволить військовим написати особисте розпорядження на грошову допомогу родичам у разі загибелі воїна. Йдеться про одноразову грошову допомогу у 15 мільйонів гривень.

Раніше закон чітко визначав членів родини, які мають право на таку виплату, але не враховував різні ситуації, пояснюють у “Юридичній сотні”.

Наприклад, коли у військового є лише один живий член сім’ї, але при цьому законодавством він не визначений як отримувач допомоги. Або військовий не перебуває в офіційному шлюбі з людиною, яка фактично є його дружиною чи чоловіком.

Тепер військовослужбовець зможе сам визначати, хто саме і яку частку грошей отримає після його загибелі.

Проте незалежно від його рішення частина виплати все одно гарантована його малолітнім дітям, непрацездатній вдові чи вдівцю та непрацездатним батькам. Вони мають право на 50% частки, яка належала б кожному з них за відсутності заповіту.

Юристи поки що обережно коментують ці зміни, адже у них є колізія з основним правилом щодо заповітів.

Заповідати можна лише те майно та права, якими людина володіла до моменту її смерті, пояснює член Ради Комітету Асоціації правників України з цивільного, сімейного та спадкового права, радник Asters Юрій Некляєв.

Боїшся найгіршого, але маєш бути готовим

Деякі родини не мали жодного сумніву у важливості скласти заповіт, коли член сімʼї пішов на фронт.

Коли почалася повномасштабна війна, чоловік на другий же день пішов у військкомат, розповідає киянка Олександра. Вона з маленькою дитиною поїхала з Києва.

“Був страх, що ми більше ніколи не побачимося, що це кінець життю”, - каже жінка.

Десь за два місяці, коли пара побачилася вперше після початку вторгнення, вони одразу вирішили зробити те, що давно відкладали.

“Ти сподіваєшся на краще і боїшся найгіршого, але маєш бути готовим, - каже Олександра. - Не вистачало тільки, втративши кохану людину, потім ще й житло втратити, тому що комусь ніяково попросити написати заповіт і все врегулювати”.

Олександра каже, що вони з чоловіком думали про заповіт ще до війни. У чоловіка є син від першого шлюбу й майно, нажите в ньому, але зараз часткою чоловіка користується колишня дружина з сином. Є також майно, яке Олександра з чоловіком нажили вдвох.

Спершу заповіт був її ідеєю, але згодом чоловік сам про нього нагадав.

“І це в інтересах всіх, бо умовно я і мої діти могли б претендувати на частку першої дитини чоловіка, якби не заповіт”, - додає жінка.

Що треба знати про заповіт

Заповіт - одна з найпростіших форм правочину. Все, що треба зробити людині, це прийти до нотаріуса, висловити свої побажання, підписати текст заповіту, а нотаріус його засвідчить.

Навіть якщо нотаріуса поруч немає, посвідчити заповіт може завідувач лікарні, начальник вʼязниці, капітан судна чи голова сільради. Заповіт можна скласти й за кордоном та посвідчити його у консульстві України.

Головне, щоб той, хто посвідчив заповіт, зробив усе для його реєстрації в електронному спадковому реєстрі, пояснює Юрій Некляєв.

Коли людина помирає, будь-яке її майно можуть успадкувати або родичі за законом, або будь-хто - за заповітом. Закон визначає черги спадкування: спочатку діти, дружина або чоловік і батьки, потім рідні брати і сестри, бабусі й дідусі і так далі.

Заповіт - це спосіб змінити цей порядок. Якщо ви бажаєте передати своє майно на благодійність або певній людині, навіть якщо вона не належить до спадкоємців по закону, ви можете зробити це у заповіті.

Проте закон захищає деякі категорії людей, які отримають частину спадку, незалежно від того, що написано у заповіті. У законодавстві це називається “обовʼязкова частка”. Вона належить неповнолітнім дітям, непрацездатному чоловіку або дружині померлого та його батькам.

В Україні заповідати майно можна лише фізичній або юридичній особі, і отже, залишити всі свої гроші, приміром, домашньому улюбленцю не вийде.

Найчастіше заповідають нерухомість, машину, коштовності, інтелектуальну власність. Якщо ви хочете заповісти свого собаку чи кішку, у них обовʼязково має бути ветеринарний паспорт, в якому вказаний власник тварини, пояснює Некляєв.

Часто люди заповідають усе належне їм майно. Тоді після відкриття спадщини нотаріус перевіряє реєстри та передає спадкоємцю все, що знайде там: вклади у банках, нерухомість, машини.

Проте спадкується не лише майно, а й обовʼязки, наприклад, борги спадкодавця, каже юрист. Але відповідальність обмежується тим майном, яке людина успадкувала. І якщо майна менше, ніж боргів, спадкоємцям немає сенсу приймати спадщину.

Якщо людина хоче, щоб хтось із близьких перш ніж отримати майно, виконав певні дії, наприклад, приходив до нього прибирати щопʼятниці або посадив після його смерті на могилі калину, укладають спадковий договір. При посвідченні такого договору нотаріус накладає заборону на відчуження майна, що там фігурує.

В такому випадку майно стає власністю набувача за договором, після того як він виконає всі умови угоди.

“Заповіти суттєво знижують (кількість) конфліктів між близькими людьми у майбутньому і судові спори між ними”, - каже Некляєв.

У своїй практиці він нерідко спостерігав, як після відкриття спадщини деякі люди кардинально змінюють своє ставлення до родичів.

“У моїй родині були випадки, коли через небажання написати заповіт родичі переживали справжній жах і війни за спадок або несправедливість”, - згадує Олександра.

Наприклад, коли батько купив старшому сину квартиру, а молодшому запропонував жити з родиною у себе, пообіцявши, що після смерті його квартира залишиться молодшому сину, а про заповіт ніхто й не потурбувався.

Вони там жили, робили ремонт за свої гроші, каже Олександра, а після смерті батька старший син заявив права на квартиру. І молодшому нічого не лишалося, крім як ділити майно і платити брату компенсацію за долю.

Вам нічого заповідати?

Коли запитуєш людей, чи збираються вони скласти заповіт, багато хто відповідає, “та мені нема що й заповідати”.

Однак люди часто навіть не усвідомлюють, що мають активи чи права на власність, які можна передати своїм близьким, каже Юрій Некляєв.

Людина може мати право на гроші чи майно, але не встигає це право реалізувати, якщо, приміром, до моменту її смерті не завершився суд або процес приватизації власності.

Хтось може виграти гроші в лотерею і не встигнути отримати всю виплату або інвестувати в житло на стадії будівництва.

В усіх цих випадках родичі спадкують право на це майно. А заповіт спрощує процедуру вступу у спадщину та дозволяє обрати, кому ви хотіли би її передати.

Насамперед це важливо, якщо у людини немає спадкоємців по закону. Якщо вона не напише заповіт, її власність, наприклад, квартира, буде вважатися відумерлою та перейде територіальній громаді.

“Це дуже розповсюджена ситуація”, - каже Некляєв.

Люди також часто не знають, що не маючи заповіту, вони можуть втратити майно, яке законно їм належить.

Якщо пара живе у цивільному шлюбі, без заповіту дружина або чоловік будуть лише четвертими у черзі на спадкування. І це лише якщо вони прожили однією сімʼєю більше пʼяти років. Це їм також доведеться доводити у суді, на що знадобиться час і кошти.

У заповіті також можна вказати, кого б ви хотіли бачити опікуном вашої дитини після вашої смерті.

Хоча заповіт не дає права призначити опікуна, пояснює юрист, ви можете обґрунтувати, чому ви обираєте на цю роль саме цю людину, і ці обставини можуть врахувати під час визначення опікуна.

Західна культура заповіту

Тема заповітів і спадкового планування у Британії часто лунає у публічному просторі.

Про це знімають телевізійні шоу, як-от BBC2 Can't Take It with You та обговорюють у соцмережах - пошук за фразою “write a will” на Reddit видає сотні результатів. Благодійні юридичні фонди, як-от Will aid, допомагають скласти заповіти за благодійний внесок і проводять інформаційні кампанії.

Письменниця і дослідниця медіа Євгенія Кузнєцова, яка деякий час жила в західноєвропейських країнах, каже, що різниця у ставленні до заповітів між українцями і людьми умовного Заходу дуже помітна.

“Я знаю людей, яким ще немає 30 років, і в них є заповіти, насамперед якщо вони одружені, а ще й мають дітей. Навіть якщо не йдеться про нерухомість, а якусь невелику власність”, - каже Кузнєцова.

Вчені запустили нейромережу, яка прогнозує життя і смерть людини

Молоді люди складають заповіти, просто тому, що в суспільстві є така культура загалом, культура турботи про інших і про себе, додає дослідниця.

На цю різницю звертають увагу і юристи, з якими говорила BBC Україна. Хоча звернень до нотаріуса щодо складання заповітів чимало, в Україні найчастіше це все таки роблять люди старшого віку, каже Юрій Некляєв.

“Досі є таке ставлення, що заповіт складають, коли виникають серйозні проблеми зі здоровʼям або фінансові труднощі”, - зазначає юрист.

Нерідко мотивацією написати заповіт буває не турбота про когось, а навпаки – бажання покарати.

“Я знаю історії, коли батьки образилися на когось із дітей і вирішили не лишати їм спадку. Або коли кимось із дітей опікуються більше, наприклад, хай квартира буде дочці, а не синові”, - каже Кузнєцова.

Тобто про заповіт найчастіше думають, коли є прагматичні міркування, а не для того, щоб позбавити дітей ходіння колами бюрократичного пекла.

В українському суспільстві немає культури планування, вважає Юрій Некляєв.

Люди не хочуть, наприклад, укладати шлюбні договори, бо кажуть, це буде свідчити, що вони одне одному не довіряють, так само і з заповітами.

Упередження та страх образити зупиняє більшість людей і від того, щоб спитати старших родичів про заповіт чи попросити його написати.

“У нас в сім’ї та й в суспільстві загалом вважається соромно спитати про заповіт, - каже Олександра. - Так, ніби ти вже чекаєш чиєїсь смерті”.

Українці - нація без спадку

Культурологиня Соня Садовська повʼязує ці упередження з “комплексом бідності” і “соціалістичною економічною моделлю”. Вони породили уявлення про те, що про гроші думають тільки погані люди, що це меркантильно.

Але парадокс у тому, що, з одного боку, до заповітів ставляться зневажливо, а потім родичі готові битися за спадок, зі скандалами ділячи його у судах, додає дослідниця.

Євгенія Кузнєцова також вважає основною причиною зневажливого ставлення українців до заповітів те, що протягом останнього століття їх позбавили приватної власності.

“Якщо “хрущовка” належить державі, то кому ти будеш її заповідати, у нас також немає і великих землевласників”, - каже вона.

Хоча у 1990-х людям повернули право на приватну власність, зміна ментальності не відбувається швидко, як і зміна мови, культури чи ставлення до себе, додає письменниця. Такі речі не змінюються за одне покоління, на це потрібен час.

У багатьох родинах за часи радянської влади не збереглися й ті звичайні речі, у які в минулі століття було заведено вкладати гроші та передавати наступним поколінням, каже Кузнєцова.

Ці фамільні цінності родини були змушені вимінювати на хліб, на гроші, щоб вижити.

“Більшість із нас ніколи не торкалися залишеного нам срібного посуду, монет, тканин, суконь, кульчиків, годинників. Це все наші прабаби та їхні батьки намагались виміняти на життя”, - написала вона у фейсбуку на річницю Голодомору. Її пост із назвою “Ми нація без спадку” зібрав тисячі реакцій та сотні поширень.

Є й ще одна причина, вважають культурологи, - забобонність.

Декого так лякає те, що батьки можуть піти з життя, що люди просто не хочуть про це думати й говорити, наприклад, обговорити деталі похорону.

“У нас ця тема дуже табуйована, є страх наврочити, накликати”, - каже Кузнєцова.

Садовська, яка досліджує в своїй дисертації трансформацію образів смерті у західній культурі, називає це “магічним мисленням”.

“Якщо у людини магічне мислення, вона навіть з гарною освітою буде звертатися до шаманів і гадалок, буде відкладати неприємні речі на потім, вважаючи, що її вони, можливо, не торкнуться”, - каже Садовська.

Такий брак раціонального мислення навіть не повʼязаний з освітою, додає Кузнєцова. Це радше питання побутової грамотності.

Заповіт через війну

Повномасштабна війна, яка у лютому 2022 року прийшла у кожну українську родину, можливо, починає це ставлення змінювати. Люди раптом усвідомили свою смертність і смертність близьких і почали замислюватися про юридичні аспекти.

У часи невизначеності звернень і питань не лише щодо заповітів, а й спадкового планування в цілому стало суттєво більше, каже юрист Юрій Некляєв.

“Десять років тому було нереальним, щоб молода людина прийшла консультуватися про складання заповіту. Тепер такі запити є”, - розповідає Некляєв.

Саме війна і близкість смерті спонукали написати заповіт родину киянки Ольги.

“Ми склали заповіт десь через чотири місяці після початку війни, тому що за цей час декілька разів дивом рятувалися від смерті”, - розповідає Ольга.

Вона каже, що три покоління її родини втрачали все і починали з “нуля”, і що їй хотілося зупинити цей "ланцюг трагедій".

Її мама родом із приазовських німців з-під Маріуполя. Прадіда розстріляли у 1937 році, а прабабусю з двома дітьми заслали до Сибіру на лісоповал. Як вдові ворога до 1960-х років їй не дозволяли жити на європейській частині СРСР.

“А мама втратила все у 2014 році в Донецький області, ми навіть не знаємо, чи зможемо колись побачити могили родичів”, - додає Ольга.

Вона бачить у заповіті не так матеріальну, як психологічну підтримку сина.

“Ми хотіли б, щоб він знав, що батьки його любили, щоб він розвивав і свого часу передав своїм дітям те, що створили ми", - каже Ольга.

"Війна навчила, що матеріальне може зникнути вмить, тому заповіт – це радше можливість сказати дитині “люблю” ще й майновою мовою”.

Заповіти на окупованих

Мабуть, найболючішим питання спадку стало для мільйонів українців, які були змушені втекти з окупованих територій.

У перший рік з початку повномасштабного вторгнення звернень щодо оформлення спадщини значно побільшало саме від переселенців, каже BBC Україна координатор громадської приймальні Гельсінської спілки з прав людини в Чернівцях Микола Дубець.

Це частково повʼязано з тим, що у перші місяці війни на захід України переїхали мільйони людей з центральних і східних областей. Але серед них було багато й тих, хто втік із Маріуполя та інших гарячих точок і чиї родичі загинули там.

Багатьом доводилося у судовому порядку підтверджувати смерть родича, коли люди не змогли отримати свідоцтво про смерть через бої або коли таке свідоцтво видала окупаційна влада.

Правозахисник пригадує випадок зі своєї практики, коли для того, щоб встановити факт смерті чоловіка на окупованій території дружина просила свою свекруху, яка залишилася там, сфотографувати могилу чоловіка.

Поки йшли судові процеси, люди не встигали вступити у спадщину.

Спадщина відкривається з моменту смерті, і той, хто хоче її прийняти, має звернутися до нотаріусу протягом шести місяців. Але для цього потрібно показати документи, які підтверджують родинні звʼязки, а також документи на майно спадкодавця. У когось ці документи загубилися під час евакуації чи згоріли.

Згодом у закон про спадкування внесли зміни. Тепер якщо смерть людини реєструють пізніше ніж за один місяць з фактичного дня смерті, строк для прийняття спадщини рахують саме з дати реєстрації, пояснюють юристи.

Майно, яке залишилося на окупованих територіях, можна заповідати, якщо людина підтвердить своє право власності.

Але Анна, чий дім дитинства залишився у Маріуполі, каже, що їй важко про це думати.

“У мене від моєї квартири залишилися ключі, я їх вожу всюди з собою, але вони, очевидно, вже не відкривають двері мого дому”, - розповідає дівчина.

Анна переїхала до Києва ще у 2015 році, але її мама і тітка були у Маріуполі до літа 2022 року. Близько двох місяців Анна не знала, чи вони вижили та чи можуть ходити.

Будинок Анни вистояв під час обстрілів, але хто тепер живе в квартирі - невідомо.

Анна розповідає, що найбільше сумує за фотографіями молодих бабусі й дідуся, “це історія нашої родини, яка збереглася в світлинах”. А також за дитячими листівками, які вона робила для свого тата, якого вже давно немає на світі.

Вона каже, що ні в її мами, ні в неї немає заповіту.

“Раніше я мріяла про квартиру, будинок, про якусь стабільність, щоб не платити оренду. Але після 2014 року змінила свою думку, а тепер вона зміцнилася ще більше, - пояснює Анна. - Я поки не готова щось мати і вкладати у щось гроші, тому я й не маю, що залишати у спадок”.

Проте Анна не погоджується, що “ми люди без спадку”. Зʼявилася переоцінка цінностей, що вважати спадщиною. Тепер найперше це нематеріальні речі, бо матеріальне у будь-який момент може знищити ракета.

“Я памʼятаю українські пісні, які співали бабуся і дід, вони дуже красиво співали, і коли я чую ці пісні, це завжди повертає мене у дитинство. Я памʼятаю казки про Івасика-Телесика, які мені розповідала бабуся”, - каже дівчина.

Колаж - Ангеліна Корба.