ЄвроПобачення у Ліверпулі. Україна – не бідна родичка

Вперше у Ліверпулі я побувала на початку 2000-х років. Звідси родом був мій англійський бойфренд. У ті часи мало хто знав, що таке Україна, що ми не Росія, що живемо не на краю землі, а всього за три години льоту.

Ліверпуль сильно контрастував із Лондоном. Похмуре північне місто, де часто йде дощ, дме холодний вітер, а люди навіть взимку ходять напівголі, бо їм не холодно. Щоразу, як ми сюди приїжджали, мене накривала туга за домом. І тоді я закривалась у спальні та співала українських пісень.

Хто б міг подумати, що колись тут українські пісні лунатимуть вже зі сцени, а все місто ряснітиме синьо-жовтими прапорами. І я більше не почуватимуся тут як бідна родичка, ба навіть як гостя.

"Ви почуваєтеся тут як гості чи як господарі?" - питаємо ми у хлопців з гурту Tvorchi, які представлятимуть Україну на Євробаченні. Вони швидко і впевнено відповідають: "Господарі".

І це не дивно. Ліверпуль зараз – це як міні-Україна.

За перші кілька годин у місті я побачила з десяток українських прапорів і почула стільки ж "Слава Україні".

Так з нами віталися майже всі учасники Євробачення, які до нас підходили на "бірюзовому килимі" (бачите, навіть тут не червоне).

У багатьох з них костюми у кольорах українського прапора. Всі хочуть бути у тренді. Але слово "війна" ніхто вголос не каже. Навіть хлопці з хорватського гурту, які співають про "маленького підлого психопата".

Євробачення – поза політикою, тут заборонені політичні гасла. Хоча всі розуміють, що важко оминути тему, через яку власне українське Євробачення має проходити у Британії.

Таке відбувається вперше в історії конкурсу. І британці поставилися до цього дуже відповідально.

За останні сім місяців, що готувався конкурс, я не раз була приємно вражена прискіпливістю наших колег із ВВС, які уточнювали і перепитували найменші деталі.

Вони щоразу хотіли бути певними, що все достатньо українське, що вони нікого не образили якимись занадто веселими деталями. Я слала аудіоповідомлення з правильною вимовою слова "Київ", звіряла відтінки, пояснювала значення символів.

Я мало не розплакалась, коли нас запросили на попередню презентацію української культурної програми під час Євробачення.

Мене розчулило до глибини душі тим, з якою любов’ю і шаною вони хочуть представити Україну. І якою ця Україна буде сучасною і справжньою.

Я подумала: шкода, що через війну, але як добре, що Євробачення від імені України роблять саме британці. Бо є надія, що не буде шароварщини.

Справді?

Я як українка до кінця не можу у це повірити. Тому вирушаю на пошуки…