Чому в Україні так часто вибухають склади з боєприпасами?

Понад дві тисячі людей борються з вибухами складів у Калинівці, де зберігали майже сто тисяч тонн боєприпасів. Евакуювали понад 30 тис. людей, для гасіння пожежі залучили пожежну авіацію і танки.

Калинівка - це третій склад із боєприпасами, який вибухнув в Україні за останній рік. Тиждень тому пожежа сталася на складах поблизу Маріуполя, у березні - в Балаклії на Харківщині. За десять років подібних інцидентів зі снарядами було сім.

Поблизу Маріуполя хтось навмисне підпалив траву на прилеглому полі. У Балаклії вибухи списали на диверсантів з безпілотниками. Терактом і диверсією називають нинішні події у Калинівці.

Про те, чому в Україні так часто вибухають склади із боєприпасами та чи роблять із цього якісь висновки, ВВС Україна запитала у військових експертів.

"Щоб знищити непотрібні боєприпаси, треба 40 років"

Михайло Жирохов, військовий експерт Інституту євроатлантичної співпраці:

В Україні переповнені склади з боєприпасами, адже вони були розраховані на певну кількість снарядів.

Коли радянські війська йшли зі східної Європи, коли скорочували військові частини, все звозили в одні місця і зберігали просто неба. У кращому випадку був якийсь навіс.

Про спеціальні підземні приміщення з особливими умовами не йшлося.

Снаряди ржавіли, виходили з ладу детонаційні елементи. Все це разом призвело до того, що найменша пожежа призводить до таких наслідків.

За приблизними даними, в Україні є шість великих складів і практично всюди боєприпаси зберігають просто неба.

Кожен вид снарядів потребує певних умов зберігання. Не можна зберігати боєприпаси різного виду на одному складі.

Під Калинівку звозили різні снаряди: раритетні польські міни 1939 року, 10 тис. тонн снарядів для старих радянських танків Т-34-85. Все складали на відкритому просторі в очікуванні утилізації, якої так і не було.

За програмою 2008-2009 років склад у Калинівці був перший на черзі на утилізацію, але гроші сюди не дійшли.

У СРСР навколо складів, в радіусі, куди міг долетіти снаряд, планували охоронну зону і там нічого не будували.

Житлові райони зараз у зоні ураження, бо туди звозили снаряди, які не мали там бути.

Не можна говорити, що з минулих вибухів не зробили висновків. Шостий арсенал в Ічні на Чернігівщині гарно охороняють, але від безпілотника це не врятує.

Залишається відкритим питанням: скільки ще може вибухнути складів в Україні?

Зараз не вистачає грошей, щоб обгородити всю територію складів сіткою і обладнати якимись спеціальними засобами - датчиками руху, наприклад.

В останні роки темпи утилізації боєприпасів впали в рази. Місце, де раніше знищували снаряди, залишилось у Донецьку.

За деякими підрахунками, для того, щоб утилізувати всі боєприпаси, які нам не потрібні, треба 40 років.

Немає гарантії, що це не повториться знову

Олексій Мельник, співдиректор програм українського Центру Разумкова

Такі вибухи стаються надто часто. На те є кілька причин. Одна з них - недофінансування.

Але серед найбільш проблемних моментів - це відсутність прозорості і підзвітності військових.

В Україні має бути система цивільно-демократичного контролю над силовими структурами. Зараз вони підпорядковуються президенту.

Парламент не може запросити міністра оборони чи начальника генштабу на комітет і очікувати, що він прийде.

Питання, чому такі вибухи трапляються, мають ставити не журналісти і громадяни в соцмережах, а депутати. І саме вони могли б ініціювати притягнення до відповідальності. Але зараз ця ланка не працює.

Ми бачимо недоліки цієї системи. Йдеться про вплив на кадрові призначення, розподіл і затвердження бюджету. Ці речі у нас не працюють так, як мають працювати в демократичній державі.

Після Балаклії нас запевняли, що були зроблені висновки, посилені заходи безпеки. Зараз знову зроблять висновки.

Один раз - це може бути випадковість, але коли трапляється три-чотири рази, то логічно ставити питання: хто робить ті висновки?

Є інформація, що боєприпаси зберігалися просто неба. У мирний час з цим ще якось можна миритися, але зараз такі склади - це дуже вразливі об'єкти для ворожих акцій.

"Гроші є, треба бажання і мозок"

Олег Жданов, колишній працівник оперативного управління українського Генштабу, полковник запасу :

Безкарність породжує беззаконня. За такі випадки нікого не карають.

Інший аспект - це небажання військових виконувати свої обов'язки. Гроші на захист складів виділяють, але їх переважно розкрадають.

Коли ви приїдете на будь-який склад і побачите, як там обладнані пости, ви будете плакати, настільки там все печально.

У найкращому випадку поставили камери відеонагляду.

Тиждень тому загорілась трава біля Маріуполя, і пожежа спокійно дійшла до складу боєприпасів.

Невже треба так багато коштів, щоб привезти людей, перекопати землю і зробити протипожежну смугу шириною шість метрів?

Куди дивились караульні? Де система протипожежного оповіщення?

Якби хоча б ці, дешеві заходи безпеки, виконали, не було б такої трагедії.

Ми за три роки втратили чотири склади. Не можна постійно робити одні й ті ж помилки. Вони ж всі тримаються за свої місця і кричать, що немає грошей.

Щоб поставити систему ПВО на охорону складів з боєприпасами, багато грошей не треба. Треба виділити станції, які будуть глушити безпілотники. Усе це є, треба тільки перекинути їх до складів.

Кошти потрібні на кінологічну службу, на кінні патрулі, на відеокамери з нічним баченням, сигналізацію по периметру.

Але в цьому році ми засвоюємо 350 млн доларів, виділених США на військово-технічну допомогу.

Чому не включити туди систему охорони режимних об'єктів?

Гроші є. Треба тільки бажання, мозок і мінімальне виконання посадових обов'язків.