Як пережити втрату близької людини. Поради психологів

Смерть найближчих, особливо раптова і передчасна, — стає шоком, від якого отямитися дуже складно. Психологи розповідають, як навчитись жити з втратою та як правильно підтримати близьких в жалобі.

"Горе залишиться, але можна заново створити собі нове майбутнє"

Маріанна Ткалич, доктор психологічних наук та психотерапевт

Найбільша можлива втрата - це смерть коханого чоловіка чи дружини або дитини.

У цих випадках людина втрачає не лише близьку людину, але також втрачає своє очікуване майбутнє, в цей момент у неї немає мети в житті.

Є ситуація гострого горя - це раптова смерть близької людини. В таких випадках люди можуть потребувати психотерапевтичної допомогти, можливо, навіть медикаментозної допомогти. Але це не найважчий етап. Найважче в психологічному сенсі на людину чекає пізніше, коли приходить усвідомлення.

Головне завдання - щоб гостре горе стало інтегрованим. Тут не стоїть питання, що життя має стати таким, як до трагедії. Воно таким не стане. Але воно має стати іншим життям, в якому ця втрата інтегрована.

Важливо, щоб померла людина зайняла своє місце в пам'яті. З нею можна розмовляти, її можна пам'ятати, ви маєте право на емоції, але ви маєте усвідомити її смерть, а не жити минулим і страждати від почуття провини.

Другий варіант - це ускладнене горе. У таких випадках обов'язково потрібна спеціальна терапія.

У кожного свій рівень особистісного ресурсу, у кожного свій темперамент, свій досвід, свій рівень зв'язку з померлим.

У нормі в перші пів року після втрати повинні з'явитись перші позитивні емоції. Глибоку депресію людина повинна пройти протягом місяця.

Жінкам легше переживати горе, тому що в нашій культурі жінки проявляють емоції. Чоловіки, навпаки, повинні бути мужніми і тримати все в собі. Хоча вони насправді важче переживають втрати, ніж жінки.

Жінки здатні поділитися горем і прийняти підтримку іншого. А це як раз треба виплакати і виговорити. Тому потрібен психотерапевт, психолог. Потрібні близькі люди. Про це треба говорити, це з себе треба витягати і віддавати, плакати.

Правила і ритуали також існують не просто так. Це і поховання, і траур, і роковини. Ритуал дозволяє нам прийняти втрату.

Похорон - це дуже важка ситуація, але вона також терапевтична. Людину, яка померла, треба поховати спершу фізично, щоб потім психологічно знайти їй місце у своїй пам'яті.

Депресія, розлади сну, горювання. Всі ці емоції треба виплеснути.

При чому горе - це процес. Він може бути циклічним, може бути хаотичним. Буває, що людина начебто прийняла факт втрати, але потім стається якась подія - свято, ювілей, річниця шлюбу - і криза розгортається знову.

Найкращий лікар - це час. Це банальність, але так і є. З часом відчуття притупляються, але вони нікуди не подінуться.

Цих емоцій позбутися неможливо, але можливо заново створити собі нове майбутнє.

Часто люди, які переживають горе, не дають собі відчувати позитивні емоції, їм за них соромно. Це дуже шкідливо і не дає перейти на наступний етап.

Важлива роль близьких в такий момент. Спочатку в період гострого горя ви не можете зробити нічого особливого. Можете лише бути поряд і забезпечити безпечний простір для горювання. Щоб людина нічого собі не заподіяла в афективному стані.

Це може тривати один-два тижні, місяць. Потім бажано відволікати, але з розумінням ставитися до будь-яких проявів емоцій. Казати: "Та ну! Скільки можна?" - це не підтримка.

Не підтримка також, коли людині постійно нагадують про втрату чи вимагають, щоб вона постійно горювала.

Дуже важливо підтримувати одне одного батькам, у яких померла дитина. Відомо, що після смерті дитини розлучаються 50% пар. Батьки повинні підтримувати одне одного, без звинувачень. Наприклад, якщо чоловік після такого цілими днями пропадає на роботі, можливо, це його спосіб справлятися з горем, а не вияв байдужості.

Дуже важко дітям, у яких помер один з батьків. Особливо, якщо батько чи мама потім занурюється у своє горе і залишає дітей наодинці з їхніми переживаннями. Дорослим треба набратися ресурсу і підтримати своїх дітей.

Зрештою, гостре горе повинне стати інтегрованим горем, але воно не зникне. Якщо в людини померла дитина, то що зміниться за рік чи два? Горе залишиться. Питання в тому, чи залишиться ця дитина світлим образом в спогадах, чи людина житиме своїм горем, буде нескінченно його перетравлювати та залишиться абсолютно дезадаптованою.

"Не варто думати, що краще відійти в сторону і почекати, дуже важливо бути поряд"

Тіна Берадзе, лікар, психіатр, психотерапевт, клінічний психолог, ментор

Все залежить, наскільки смерть несподівана. Якщо відомо, що близька людина хворіє, психіка до цього готується. Це не значить, що ми не переживаємо, але в мозку є захисна реакція, він готує людську психіку до цієї втрати.

Якщо людина загинула раптово, несподівано - це гостре переживання горя.

Адекватне горювання - це шок, потім заперечення, агресія, депресія, а потім поворотна точка - прийняття і формування нової ідентичності. І це нормальний процес, якщо людина не пройшла ці процеси, значить вона не прожила це горе.

Цікаво, що у кожної культури є свій підхід до переживання смерті, це накопичувалося сторіччями.

Перша стадія шоку триває десь 7-9 днів, і в нашій культурі ми маємо традицію 9-го дня.

Всі процеси аж до прийняття закінчуються приблизно через рік - у нашій культурі ми маємо роковини.

Весь цей час людина може стикатися зі зміною сну, апетиту, нападами страху, плачу, різкими змінами настрою, недостатньою мотивацією. Виникає сильне бажання усамітнитися. Все це - ознаки клінічної депресії. Але в цій ситуації це нормальне проживання горя. І це потрібно прожити.

Є і патологічне переживання горя, коли людина не проходить всі етапи. І там можуть бути величезні проблеми, коли без спеціаліста просто не обійтися.

Тоді людина не приймає втрату, у неї можуть з'являтися соматичні захворювання, навіть симптоми хвороби померлого, міняються стосунки з людьми, які переростають в соціальну ізоляцію, ворожість до окремих людей.

У нашому суспільстві, якщо вдова за місяць після смерті чоловіка не носить траур, не переживає і починає зустрічатись з іншими, суспільство це осуджує, але це також може бути виявом патологічного горя, коли психіка просто не справилась.

Коли стається таке горе, люди довкола часто не знають, як поводитись, що і як сказати. Але навіть, коли людина реагує на вас агресивно, не хоче спілкуватись, не варто думати, що краще відійти в сторону і почекати, дуже важливо бути поряд.

Якщо людина переходить в стадію патологічного горя, обов'язково треба шукати допомоги спеціалістів.

"Горе треба переживати і прогорювати"

Галина Кравченко, психолог, психотерапевт, працювала з військовими та ветеранами

Від того, як померла людина, залежить і переживання горя близькими. Якщо людина померла природною смертю, тривалий час хворіла, близькі в принципі можуть це проговорити, підгодовуватись, попрощатись, подякувати. Тоді переживання смерті відбувається м'якше.

Але якщо людина помирає раптово, то це геть інші переживання, до яких близькі люди не готові.

Найголовніше - бути поряд з тими, хто зазнав втрати, до двох тижнів. Не потрібно чогось особливого говорити, головне бути поряд і давати підтримку.

У такій шоковій ситуації людина може не до кінця сприймати реальність. І через мозок достукатись до неї дуже важко, тому найкраще в цей момент - тактильні дотики: обняти, взяти за руки. Через тіло можна повернути людину до відчуття реальності тут і зараз.

Не треба зупиняти людину, коли вона виговорюється. Під час проговорювання відбувається переживання горя, його треба переживати, прогорювати.

І чоловікам, і жінкам важливо поплакати, проговорити якісь деталі. Стадії можуть змінюватись, людина може заспокоїтись, а потім знову впасти у відчай і гострі переживання. Бути поряд - найголовніше.

Шок нормальний до двох тижнів. Якщо стан не покращується довше двох тижнів, треба звертатися до фахівців, щоб якомога швидше вивести людину з цього стану. Тривожні ознаки - це апатія, воскова гнучкість, коли людина зависає в неприродних позах, або коли не розуміє, що відбувається і де вона.

Загалом траур у конкретної людини може тривати і рік, і два, і три.

Дуже важливо правильно допомогти пережити втрату тата чи мами дитині.

Я стикалася з тим, що, коли чоловік гинув на війні, мама ставала такою кам'яною стіною для дитини і не дозволяла собі горювати.

Діти не бачать переживань в таких ситуаціях, але вони дуже добре відчувають, що відбувається з батьками. Якщо батьки приховують свій біль, то діти теж не дозволяють собі переживати ці емоції, тоді переживання горя може розтягтися на роки. Не відбувається прощання, відпускання, примирення з втратою.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!