Як діти Маріуполя несуть тягар війни Путіна в Україні

На лікарняному ліжку маленький Артем дивиться у порожнечу. Він тримає в руках маленький жовтий іграшковий трактор, але нічого не каже, коли медсестри перевіряють його стан. Російський снаряд, осколки якого влучили йому в живіт, також сильно поранив його батьків, бабусь і дідусів, коли вони намагалися втекти з Маріуполя. Він - жертва війни Путіна, і йому ще немає навіть трьох років.

У сусідньому з Артемом ліжку лежить 15-річна Маша, теж з-під Маріуполя. Її праву ногу ампутували після того, як минулого вівторка її розірвало вибухом російського снаряда.

Обережно, деяка інформація може вразити.

Найгірше у війні Путіна в Україні, разом із наслідками невпинних російських бомбардувань мирних жителів, які опинилися у пастці в обложеному Маріуполі, можна побачити в обласній дитячій лікарні в сусідньому Запоріжжі.

Сюди евакуювали сотні людей. Їхні фізичні рани очевидні, але можуть хоча б певною мірою загоїтися. Психологічна ж травма залишиться з ними назавжди.

Місцеві лікарі та родичі дітей, які залишилися в живих, попросили нас розповісти їхні історії. Серед них - завідувач дитячої лікарні Юрій Борзенко. Він не може приховати презирства до того, що зробила Росія.

"Я ненавиджу Росію, - каже доктор Борзенко без проблиску емоцій на обличчі. - Дівчина, яка втратила ногу (Маша), була настільки травмована, що цілими днями не їла і не пила. Вона не могла психологічно упоратися з тим, що трапилося. Нам довелося годувати її внутрішньовенно".

"Ще один хлопчик, - каже лікар, - шестирічна дитина з осколками в черепі, описала - без жодних сліз чи емоцій - спостерігав, як його мати горить у їхній машині живцем після того, як у неї влучили. Через два дні він сказав: "Тато, купи мені нову маму, мені потрібен хтось, хто б водив мене до школи".

Те, що відбувається в Маріуполі - це гуманітарна катастрофа, навіть, можливо, воєнний злочин. За оцінками, 90% будівель міста пошкоджені або зруйновані. Після знищення минулого тижня театру, у якому перебували понад 1000 людей, сьогодні повідомили, що атаки також зазнала школа мистецтв із 400 людьми всередині.

Ті, кому вдалося втекти з Маріуполя, кажуть про неймовірні жахи. Розповідають про тіла, що лежать на вулицях, про зруйновані будинки. Несучи ці спогади, вони намагаються досягти хоча б якомога більшої фізичної дистанції від того, що вони пережили.

У кав'ярні в центрі Дніпра, яка також потрапила під російський обстріл, ми зустріли Оксану Гусак. З чоловіком Андрієм та батьками Оксана минулого тижня втекла з Маріуполя замінованими дорогами, через десяток блокпостів ворожої російської армії.

Просто випити склянку води для Оксани тепер є розкішшю - після того, як у Маріуполі у них не лишилося вже нічого. Усі вони ввічливо відмовляються від нашої пропозиції кави, мовляв, це буде образою для членів сім'ї, яких вони залишили в тих районах Маріуполя, звідки втекти було неможливо.

Її чоловік Андрій сказав мені, що в місті немає ані води, ані електроенергії, ані опалення, ані зв'язку, тож їм нічого не залишалося, як поїхати.

"Ми, безумовно, ризикували, але тоді мені було все одно, чи я загину в Маріуполі, чи помру, намагаючись вибратися", - каже Оксана.

"Ми знали, що є шанс, ми станемо мішенню, і зрозуміли, що все одно маємо на це піти. Якби ми залишилися, шанси вижити були б нульовими", - додає вона.

Андрію та Оксані пощастило втекти неушкодженими та залишитися разом. Вони це добре усвідомлюють.

У Запорізькій дитячій лікарні я зустрів убитого горем, невтішного батька, чию родину зруйнувала війна.

Його 26-річна донька Наташа й 4-річна онука Домініка загинули, коли біля сховища, де вся родина ховалася від обстрілів у Маріуполі, впав російський снаряд.

"Я подивився на землю, а там лежала моя маленька онука з повністю розірваною на шматки головою, - розповідає Володимир. - Вона лежала без жодного подиху, а поруч з нею була моя донька з переломами ніг, відкритими переломами".

Домініка, чию фотографію дідусь мало не гладить у телефоні, загинула миттєво. Її мати померла від отриманих травм наступного дня.

Попри невимовне горе, Володимир намагається залишатися сильним заради своєї другої дочки Діани. Вона також була важко поранена в результаті вибуху, і їй мали зробити невідкладну операцію.

Але він не може приховати свого болю. "Боже, навіщо ти мене так караєш? Я не мав ховати своїх дітей, мої любі дівчата, я не зміг вас захистити".

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!