Чи можна притягнути Путіна до відповідальності за війну в Україні

Звістки про звірства російських військових проти мирного населення України з'являються щодня. Є заклики до притягнення до відповідальності президента Путіна та інших за воєнні злочини, але наскільки ймовірно, що це станеться?

Враховуючи минулий досвід і нездатність зупинити цю війну, через яку понад 11 мільйонів людей покинули свої домівки, кореспондент ВВС Фергал Кін розмірковує, чи зможе міжнародна спільнота об'єднатися заради України.

Навіть коли весняне сонячне світло наповнює маленький парк, він залишається тривожним місцем. Єврейський світ, який вшановують на Арсенальній площі в центрі Львова, був знищений геноцидом.

Люди, які молилися в синагозі Золота Роза, були або заслані, або вбиті. Від історії тут не втекти. Вона живе у надгробках загиблих і в порожнечі, яку залишило по собі вбите покоління.

У найбільшому місті Західної України минуле стикається з сьогоденням й іншим чином. Його можна почути в брязканні валіз нинішніх біженців, які вони тягнуть по тих самих брукованих вулицях, де спекотного літа 1941 року німці та їхні місцеві колаборанти гнали євреїв на смерть.

Фотографії тих днів є одними з найжахливіших з Голокосту: жінок роздягають і б'ють перед глузуючим натовпом, її очі вирячені від жаху, а губи завмерли у крику.

Ми не посеред нової світової війни чи Голокосту, але уроки для світу того жахливого конфлікту - і обіцянки, дані після нього - є актуальними, й ми не можемо їх ігнорувати.

Цю реальність різко сформулював президент України Володимир Зеленський, коли він минулого тижня виступав перед Радою Безпеки ООН. Він нагадав присутнім, що ООН була створена в 1945 році, щоб гарантувати мир після жахів Другої світової війни.

Перерахувавши звинувачення у воєнних злочинах російських військ в Україні - безпідставних вбивствах, катуваннях, зґвалтуваннях - він закликав Раду надати розпорядження про розслідування цих злочинів.

"Ви готові закрити ООН? - запитав він. - Ви думаєте, що час міжнародного права минув? Якщо ваша відповідь "ні", то ви маєте діяти негайно".

Загроза миру в Європі зараз є більшою, ніж будь-коли після закінчення холодної війни в 1989 році. Майже місяць я спостерігав, як сім'ї тікають на захід зі Львова в потягах, автомобілях і автобусах, бо Росія веде війну проти їхньої батьківщини.

Я слухав, як вціліли з обложеного порту Маріуполя розповідали про пекло на землі - тіла, що лежать на вулицях, про знайомий їм міський пейзаж, магазини, ресторани, парк Гурова з його вражаючими фонтанами, що перетворилися на руїни.

Менше року тому я гуляв у парку Гурова з Любов'ю Василівною та Домініком, її дворічним онуком. Я знаю Любов вісім років, з того дня, коли її поранили, а двох інших онуків - 10-річного Микиту та шестирічну Кароліну - вбили на початку війни у ​​2014 році після повстання підтримуваних Росією сил на сході України проти Києва.

Вони втрьох гуляли, коли вибухнув снаряд. У лікарні Любов сказала мені, що звинувачує себе в їхній смерті. "Я не знаю, як я це переживу. Їхні образи завжди перед моїми очима", - сказала вона.

Тож мені було приємно зустріти її минулого року, у час відносного спокою, з новим онуком. "Я посміхаюся, тому що зараз живу для нього, - сказала вона мені. - Мені є про кого піклуватися. Він приносить мені радість".

Зараз, коли Маріуполь руйнують, я не знаю, що сталося з Любов'ю та Домініком. Я дзвонив і дзвонив, але її телефон більше не відповідає.

Щодня на львівському вокзалі я шукав їхні обличчя у натовпі біженців - але марно. Любов і Домінік, загиблі Микита і Кароліна - серед багатьох мільйонів інших, чиї життя зруйнувала найбільша невиконана обіцянка в історії. Її дали після Другої світової війни, й вона міцно вкорінена в історії Львова.

Львів - це місто, яке нагадую нам про найгірші сторінки в історії людства, але також про те, що можна зробити, щоб захистити нас від наслідків агресії.

Якщо пройтися п'ять хвилин на захід від руїн синагоги, ви побачите приземисту двоповерхову будівлю, яка була колискою найважливішого світового законодавства про права людини - тих самих принципів, згідно з якими можуть бути засуджені президент Путін і його армія.

Юридичний факультет Львівського університету був альма-матер Рафала Лемкіна, який винайшов слово "геноцид" на позначення спроби "повністю або частково" знищити національну, релігійну чи расову групу.

У жаху від нацистського Голокосту, Лемкін ввів цей термін у 1944 році, а через чотири роки йому вдалося змусити ООН визначити геноцид як злочин за міжнародним правом.

Його однокурсник, Герш Лаутерпахт, зіграв важливу роль у створенні правової концепції злочинів проти людства, яка вперше була використана для переслідування нацистських лідерів на Нюрнберзькому процесі в 1945-46 роках.

Обидва чоловіки були євреями і вчилися у Львові на початку ХХ століття. Тоді Львів називався Лембергом і був космополітичним містом Австро-Угорської імперії, де жили поляки, українці, євреї та інші національності з усієї імперії.

Перша світова війна знищила Австро-Угорщину та започаткувала епоху нестабільності, оскільки поляки, українці, Радянський Союз та нацистська Німеччина боролися за контроль над містом. Більшість єврейського населення, що залишилося, було знищено під час Голокосту - серед них і родичі Лемкіна та Лаутерпахта.

Наприкінці Другої світової війни Львів перейшов під владу Радянського Союзу, де він залишався до падіння комунізму та створення незалежної України в 1991 році.

Хоча двоє дослідників відрізнялися у важливих аспектах - Лемкін обстоював груповий захист, а Лаутерпахт зосереджував увагу на правах особистості - їхня спадщина була закріплена в Статуті ООН 1945 року, який обіцяв "врятувати наступні покоління від лиха війни, яка двічі протягом нашого життя принесла людству невимовне горе й закріпила віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості...".

Тепер Львів знову опинився у центрі великої історичної травми.

Я думаю про цю фразу - "гідність і цінність людської особистості" - коли спостерігаю, як люди б'ються за місце в потязі в перші дні евакуації України. Я згадую її, коли бачу зображення розстріляних мирних жителів у Бучі, і мені цікаво, що сталося з мрією львівських адвокатів?

Ми живемо в епоху, коли мільйони людей тікають з дому через війну. Я бачив, як вони стрибали з човнів контрабандистів на мілину на грецькому пляжі, кричачи від радості, що "Бог великий". У Демократичній Республіці Конго, М'янмі та Ємені я чув, як цивільні жертви описували жорстокі військові кампанії.

Згідно з останніми статистичними даними ООН, зібраними перед вторгненням Росії в Україну, зараз у всьому світі примусово переміщено 84 мільйони людей. Ці цифри відображають кризу міжнародного порядку, коли ООН не в змозі запобігти вбивствам і насильству щодо цивільного населення у багатьох регіонах світу.

Щоб зрозуміти, як ми до цього дійшли, необхідно повернутися до одного з найстрашніших злочинів нашої сучасної епохи.

Усе це вже було в Руанді - геноцид, злочини проти людства і масові зґвалтування як знаряддя війни. Наприкінці весни 1994 року мене відправили до маленької центральноафриканської країни, яка перетворилася на величезне кладовище просто неба.

Мертві тіла несло річками. Вони лежали купами в церквах. Над занедбаними селами висів сморід тіл, що розкладаються.

За оцінками, за 100 днів геноциду в Руанді було вбито до 800 тисяч людей. Це спричинило одну з найстрашніших криз біженців на нашій пам'яті.

Геноцид стався тому, що сповнена ненавистю еліта вирішила, що вирішення проблем країни полягає у знищенні етнічної меншини тутсі.

Через два тижні після початку геноциду, коли вже було вбито десятки тисяч людей, Рада безпеки ООН проголосувала за скорочення миротворчих сил з понад 2000 людей до 270. Це сталося після того, як руандійська армія напала та вбила 10 бельгійських миротворців. Великі держави покинули Руанду напризволяще.

На відміну від України зараз, Руанда не мала великого геополітичного значення. США та інші представники Ради безпеки відмовилися (доки вже не було запізно) використовувати слово, придумане львівським юристом Рафаелем Лемкіним, адже назва вбивств "геноцидом" могла спричинити необхідність втручання та захисту жертв відповідно до статті 1 Конвенції про геноцид.

Я ніколи не зможу забути, як біженці тутсі тулилися за кілька метрів від мене біля муніципального офісу в Бутаре - місті на півдні Руанди - оточені екстремістськими ополченцями та солдатами, і думали, чи будуть вони жити чи помруть. Багатьох зрештою таки вбили.

У липні 1995 року, через рік після завершення геноциду в Руанді, війська боснійських сербів під керівництвом генерала Ратко Младича вбили 8 тисяч чоловіків і хлопчиків, коли вони захопили місто Сребрениця. Це сталося на очах голландських миротворців ООН.

Два геноциди 1990-х років - у Центральній Африці та колишній Югославії - показали, що стається, коли Рада безпеки постає перед викликом виконувати положення Статуту ООН. Обіцянка 1945 року була порушена - через відсутність політичної волі та розкол.

Але ці жахливі роки у 1990-х повинні були мати глибокий вплив на міжнародне право. Якщо геноциду не вдалося запобігти, за нього принаймні треба було покарати. Були створені трибунали, щоб судити обвинувачених у Руанді та колишній Югославії. Були також суди, які розглядали справи обвинувачених у відповідальності за масові вбивства в Камбоджі та Сьєрра-Леоне.

ООН проводила військові операції, щоб зупинити вбивство мирних жителів у Сьєрра-Леоне, а сили НАТО втрутилися, щоб припинити вигнання етнічних албанців з Косово. Хоча останнє спровокувало зловісне протистояння з Росією, союзницею Сербії, вже настороженою щодо розширення НАТО на схід.

Світ вирішив створити постійний суд для розгляду справ про геноцид і злочини проти людства. Міжнародний кримінальний суд - МКС - був створений у 1998 році для розгляду найсерйозніших справ про порушення прав людини. Він не є частиною ООН, але був створений членами ООН і тісно співпрацює з організацією.

У 2009 році відбувся знаковий момент - президент Судану Омар аль-Башир став першим чинним главою держави, якого МКС звинуватив у геноциді -за вбивство мирного населення в Дарфурі.

Так само, як і наприкінці Другої світової війни, ідея полягала в тому, що судове переслідування може не лише забезпечити відповідальність, але й змусить майбутніх лідерів війни двічі подумати, перш ніж зловживати правами цивільного населення.

Але з першого дня виникла проблема, яка затьмарює нинішню дискусію про воєнні злочини в Україні.

Ані США, ані Китай, ані Росія не ратифікували Римський статут - договір, за яким було створено суд. Це означає, що три найбільші військові держави не підпадають під юрисдикцію МКС.

Єдиний спосіб, яким цього можна досягти - це якщо за це проголосує Рада безпеки. Але оскільки кожна нація має право вето, цього ніколи не станеться. Це означає, що МКС був би безсилий, якби хотів звинуватити президента Путіна та його старших генералів у злочині ведення агресивної війни проти України.

Агресія була описана Нюрнберзьким трибуналом після Другої світової війни як "найвищий міжнародний злочин, який відрізняється від інших воєнних злочинів тим, що містить у собі акумульоване зло їх усіх".

Варто згадати, що сталося, коли суд намагався розслідувати ймовірні воєнні злочини всіх сторін в Афганістані. Адміністрація Трампа дійшла до того, що запровадила санкції проти головного прокурора МКС, щоб продемонструвати неприйнятність будь-якого судового переслідування американських військ.

А в китайському автономному районі Сіньцзян спроба ймовірний геноцид китайських чиновників щодо уйгурів провалилася, оскільки Китай не був членом МКС.

Адвокат у справах воєнних злочинів, професор Філіп Сендс вважає, що таке ставлення наддержав створює "однобоке правосуддя", коли судять лише представників менш могутніх держав.

"Одне правило для слабких, інше правило для сильних - зрештою, такий правовий порядок не може повноцінно існувати, це взагалі не правовий порядок", - каже він.

Дід професора Сендса родом зі Львова, а його прабабусю вбили нацисти. Він один з тих, хто розглядає можливість створення спеціального міжнародного трибуналу для висунення обвинувачення російському президенту та його командирам.

Але правова база - не єдине питання, яке висить над нинішніми дебатами щодо вторгнення Росії в Україну. Навіть деякі прихильники судового переслідування президента Путіна визнають звинувачення у подвійних стандартах проти США та Британії.

Професор Сендс зазначає, що вторгнення в Ірак у 2003 році коаліції під керівництвом США поляризувало світову думку. Тодішній генеральний секретар ООН Кофі Аннан пізніше назвав вторгнення незаконним. "Ти пожнеш те, що посієш, і те, що сієш, включає в себе подвійні стандарти", - сказав він.

Британський та американський уряди наполягали, що вторгнення було законним.

Але президент Путін використав приклад Іраку як риторичну палицю, щоб побити США та Британію, коли оголосив про своє рішення напасти на Україну, заявивши, що були "особливі умови" для вторгнення в Ірак, яке було здійснено "без будь-яких законних підстав".

Насправді ніколи не було золотої доби повоєнного миру, керованого міжнародною дипломатією. Великі держави не вели апокаліптичну ядерну війну, але мільйони загинули у великих і малих війнах - у Кореї, Алжирі, Конго, Камбоджі, В'єтнамі, Алжирі, Індонезії, Анголі, Ефіопії, Афганістані, Іраку, Сирії, Лівії та на багатьох інших полях битв.

Деякі з цих воєн були - принаймні частково - "посередницькими війнами" між наддержавами. Понад 4000 миротворців ООН загинули в різних зонах конфлікту, намагаючись захистити мирних жителів і виступити як буфер між ворогуючими сторонами.

Замість того, щоб стати місцем, де великі держави послідовно працюють заради миру, Рада безпеки занадто часто ставала майданчиком суперництва наддержав. Україна - це лише останній небезпечний приклад.

26 лютого, через два дні після початку російського вторгнення, Рада безпеки зібралася, щоб обговорити резолюцію із закликом до Москви припинити вторгнення й вивести всі війська. Росія наклала вето на цей крок до миру.

У надзвичайно зловісний момент президент Путін негласно погрожував застосувати ядерну зброю для стримування будь-якого втручання НАТО. Незалежно від того, має він намір розгорнути ядерну зброю чи ні, сама заява про таку загрозу відображає небезпечний стан справ людства у 21 столітті.

Чинний Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш звучав майже зневірено, коли заявив: "Ми ніколи не повинні здаватися. Ми повинні дати миру ще один шанс". Але навіть деякі з тих, хто критикує Раду безпеки, стверджують, що це також може бути моментом можливості - якщо, наприклад, вдасться створити спеціальний трибунал для розслідування дій такої наддержави, як Росія.

"Я, з одного боку, боюся, але з іншого - налаштований оптимістично, - каже професор Сендс. - Цей період може зруйнувати [правовий] порядок, створений моментом [розгрому нацизму] 1945 року, або він може розвивати та зміцнювати його. Я схиляюся до останньої точки зору. Це довга гра. Два кроки вперед і один назад, потім ще один вперед. Ми просто повинні дотримуватися принципового підходу".

Останніми днями в ООН також з'явилися важливі ознаки змін. Генеральна Асамблея - орган, що складається з усіх 193 членів ООН - засудила вторгнення і проголосувала за виключення Росії з Ради ООН з прав людини.

Китай проголосував проти цього кроку, а Індія утрималася - ці дві країни мають третину населення світу. І хоча це рішення не впливає на те, що робить чи не робить Рада безпеки, моральний сигнал від понад двох третин членів ООН був очевидним.

Один колишній чиновник ООН із досвідом щодо геноциду та воєнних злочинів сказав мені, що було помилкою дивитися на нинішній світовий порядок виключно через призму політики великої сили.

Професор Мукеш Капіла з Університету Манчестера є колишнім представником ООН у Судані і зіграв важливу роль у кампанії за визнання вбивств у Дарфурі геноцидом.

"У боротьбі між правильним і неправильним, добром і злом є багато активності. Не все відбувається на боці поганих хлопців", - каже він. Він вказує на справу проти М'янми в Міжнародному суді ООН - суді ООН, заснованому в 1945 році, де одна держава може подати позов проти іншої. Невелика західноафриканська нація Гамбія подала до суду на М'янму за нібито переслідування мусульман-рохінджа.

Професор Капіла також посилається на розвиток протягом останніх років поняття "універсальної юрисдикції", коли окремі країни можуть судити ймовірних воєнних злочинців з інших країн, якщо вони заарештовують їх на своїй землі. Недавнім прикладом є успішне судове переслідування в Німеччині сирійського офіцера в січні минулого року за вбивство, катування та сексуальне насильство.

Заклики до реформування Ради безпеки ООН не є новими. Її довгий час критикували за відображення імперських реалій наддержав, які панували наприкінці Другої світової війни. Там немає постійного представництва для Африки, Індійського субконтиненту чи Латинської Америки.

Розширення вищого органу ООН не знищило б потенціалу суперництва великих держав. Але професор Капіла припускає, що одним зі способів вийти з глухого кута, створеного правом вето, було б посилення ролі Генеральної Асамблеї - органу, який щойно виступив проти Росії.

"Якщо Рада безпеки зайшла в глухий кут, то чому б не створити механізм, за допомогою якого один член може передати питання на розгляд більшого журі - Генеральній Асамблеї. Це більш демократично, і це також посилює тиск на Раду безпеки з метою досягнення угоди", - вважає він.

Наразі здається, що є мало перспектив, щоб "постійна п'ятірка" - Китай, Франція, Росія, Велика Британія та США - погодилися розпорошити свій вплив. "Індички не голосують за Різдво", як каже професор Капіла. Але він стверджує, що рухи громадянського суспільства останніми роками чинили потужний тиск задля прогресу - наприклад, у сфері зміни клімату.

"Речі, які зараз здаються малоймовірними, можуть стати реальними", - каже він.

В основі обіцянки, даної в Статуті ООН, була ідея, що країни повинні співпрацювати, щоб уникнути війни. Якщо збройний конфлікт справді виникне, вони відправлять сили, щоб спробувати зберегти мир, і світ забезпечить переслідування злочинців - як заради справедливості, так і задля стримування майбутніх злочинів.

Можливо, криза в Україні стане одним із тих моментів, коли високі ставки конфлікту спричинять справжню міжнародну рефлексію та дадуть імпульс для змін. Перед тим як піти від влади, канцлерка Німеччини Ангела Меркель сумно розмірковувала про світ, де односторонні дії держав загрожували миру та стабільності.

Пані Меркель, яка виросла в Східній Німеччині до падіння Берлінської стіни й під час суперництва наддержав, попереджала про небезпеку забуття - особливо після того, як померли ті, хто мав досвід Другої світової війни.

"Ми повинні подбати, щоб не вступити в історичну фазу, в якій важливі уроки історії зникають. Ми повинні нагадати собі, що багатосторонній світовий порядок виник як урок з Другої світової війни", - казала вона.

Пам'ятайте, звідки ми вийшли, і дійте так, щоб нас не затягнуло назад - таким було її повідомлення.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!