Маріуполіс 2: фільм вбитого у Маріуполі режисера здобув нагороду у Каннах

Спеціальний приз журі Каннського фестивалю "Золоте око" здобула картина литовського режисера Мантаса Кведаравічюса, якого взяли у полон російські військові у Маріуполі та вбили.

Після загибелі режисера роботу над фільмом продовжила його дівчина Ганна Білоброва.

Фільм є продовженням стрічки "Маріуполіс", яку Кведаравічюс зняв у 2016 році. В ній він зобразив суспільство, яке живе під загрозою війни.

Журі пояснило своє рішення так: "Наш спеціальний приз отримує фільм, який неможливо порівняти з жодним іншим з конкурсу. Дуже радикальне, сміливе, художнє та екзистенційне висловлювання "Маріуполіс 2". Режисер Мантас Квадеравічюс - один із тисяч цивільних, вбитих російською армією від початку повномасштабного вторгнення Путіна".

Журі премії "Золоте око" обрало найкращий документальний фільм 75-го Каннського кінофестивалю з усіх секцій. На конкурс потрапили 19 стрічок, переможцем став фільм індійського режисера Шонака Сена "Усе, що дихає".

Цьогоріч режисерка Ірина Цілик стала першою українкою в журі нагороди "Золоте око" кінофестивалю у Каннах.

Золоту пальмову гілку фестивалю здобув фільм шведського режисера Рубена Естлунда "Трикутник печалі".

Про що "Маріуполіс 2"

Двоє жінок курять між бомбардуваннями, одна з них розповідає, як вчора вирішила вийти в туалет і саме в цей час поблизу стався сильний вибух, все небо загорілося просто перед її очима. "Але я встигла сходити в туалет", - закінчує свою розповідь мешканка Маріуполя з посмішкою.

Саме з таких буденних діалогів і створена документальна стрічка "Маріуполіс 2" литовського режисера Мантаса Кведаравічуса.

Фільм про війну в українському Маріуполі показали на Каннському кінофестивалі без режисера. Мантас Кведаравічус у Маріуполі загинув.

Його наречена, українка Ганна Білоброва, яка була з ним під час зйомок у Маріуполі, врятувала відзнятий матеріал і вивезла його до Литви. Там вона змонтувала фільм "Маріуполіс 2" разом з режисеркою Дунею Січов.

Фільм встигли додати до позаконкурсної секції "Спеціальний показ" 75-го Каннського кінофестивалю буквально за кілька днів до початку фестивалю.

Фільм як сувора і страшна поезія

"Маріуполіс 2" - це фільм-атмосфера російської агресії у Маріуполі. Режисер знімає часто з плеча, кадр не завжди стабільний, але це один із важливих моментів, що надає глядачам ефект присутності.

У фільмі небагато діалогів, але ми чуємо розмови простих людей у бомбосховищі, які стурбовані буденними справами - коли вийти за водою, щоб не потрапити під обстріл, де жити, коли твій будинок повністю зруйнований.

Французьке видання "Телерама" назвало стрічку "твором суворої й страшної поезії".

Один із героїв фільму показує свій будинок, який знищили авіабомбою, а біля нього - голубник.

Кілька десятків голубів ще лишилося, але це практично нічого з того, що було раніше. Він розповідає, що працював все життя, аби збудувати свій дім, розводив птахів і радів життю, як міг. "Тепер я себе питаю - нащо я стільки років працював? (...) Все моє життя було знищено 4 березня", - каже чоловік.

Фільм переносить глядачів у війну, яка суттєво відрізняється від того, що бачать європейці у ЗМІ. Це не хоробрі українські військові або біженці у сльозах - стрічка складається з довгих планів горизонту Маріуполя у диму від вибухів і вогню. Частину кадрів режисер знімає з вибитого вікна будинку.

Мешканці Маріуполя говорять між собою про проблеми, часом цю розмову підтримує і сам режисер (російською з легким акцентом), і ми чуємо його голос за камерою.

"Маріуполіс 2" показує нам буденну і навіть десь прозаїчну сторону війни - людей, які хочуть їсти, яким необхідно ходити в туалет в той час, як тривають постріли і бомбардування. Це погляд мирного населення на війну, який нам не показують у новинах. Бо у новинах передусім розповідають про події, а стрічка "Маріуполіс 2" нам показує інше обличчя війни, людей, які намагаються вижити попри все", - розповів у коментарі ВВС News Україна французький кінокритик Фред Понсар.

Публіка кінофестивалю - кінознавці, тому їхні оплески визначають майбутнє стрічки. "Маріуполіс - 2" отримав тихі й сумні оплески.

Це оплески поваги й суму за загиблим режисером на тлі його фотографії, якою фільм і закінчується.

"Цей фільм доволі довгий і хтось може навіть сказати - нащо цей кадр тримати стільки часу? Але, як на мене, цим стрічка і показує справжню війну - довге очікування її кінця, очікування тимчасової тиші, щоб вийти за водою для своєї дитини. Саме таким і має бути фільм про війну", - резюмує кінокритик Фред Понсар.

Звуки реактивних літаків у небі Канн досі нагадують Ганні Білобровій про бойові дії в Маріуполі і примушують здригатися.

Після показу фільму вона вийшла на сцену замість Мантаса Кведаравічуса.

Вона весь час була з ним у Маріуполі.

"Ми все знімали самі й жили з цими людьми. Мантас допомагав їм, а потім його вбили. Я його довго шукала", - говорить Ганна Білоброва під час інтерв'ю у Каннах.

Обставини смерті Мантаса Кведаравічуса досі остаточно не з'ясовані. Спочатку повідомлялося, що в його машину потрапив снаряд. Потім, що чоловіка застрелили російські військові.

Ганна Білоброва у коментарі Reuters каже, що режисер намагався допомогти з евакуацією людей з Маріуполя і потрапив в полон до російської армії.

Потім з ним зник зв'язок. У пошуках Ганна звернулася до російських військових. Через кілька днів їй повідомили, що тіло Мантаса Кведаравічуса знайшли на вулиці.

Ганна переконана, що її нареченого вбили в іншому місці, бо біля тіла режисера не було крові і жодних ознак того, що його вбили на тому самому місці, де його знайшли.

"Почути його голос з екрана було важливо", - каже Анна про нареченого. Вона вивезла його тіло до рідної Литви, де режисера поховали.

Антрополог і режисер Мантас Кведаравічус не вперше фільмував війну.

У 2011 році він зняв стрічку "Барзах" про тортури та викрадення людей у Чечні, що здобула відзнаку Берлінського кінофестивалю.

У 2014 році поїхав до Маріуполя знімати фільм про життя у прифронтовому місті біля моря. Так з'явився фільм "Маріуполіс".

"Маріуполіс 2" став його продовженням.

Дискусії про російську культуру, а не про війну в Україні

Україна в Каннах окрім "Маріуполіса 2" була представлена фільмами "Памфір" українського режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука та "Бачення метелика" Максима Наконечного.

Війні в Україні присвятили не так багато подій Каннського кінофестивалю, але про неї там говорили.

На відкритті фестивалю виступив з відеозверненням президент України Зеленський, промову якого всипану кінематографічними цитатами зустріли з бурхливими оплесками.

У Каннах працює український павільйон, де відбулась дискусія про російську культуру як інструмент пропаганди. Декілька акторів та продюсерів одягли жовто-блакитні стрічки на знак підтримки України.

На червону доріжку вибігла гола активістка із прапором України на грудях. Її білизна була вимазана криваво-червоною фарбою у вигляді відбитків рук. Це був протест проти сексуального насильства російських військових. "Припиніть нас ґвалтувати", - кричала жінка.

Українська кіноспільнота ще від початку війни закликала Каннський та інші кінофестивалі відмовитися від показів російського кіно.

У Каннах не було делегації з Росії, але російські фільми показали.

В основному конкурсі Канн є стрічка російського режисера Кирила Серебреннікова "Дружина Чайковського".

Спочатку Серебренніков виступив на кінофестивалі із закликом "зробити все можливе, щоб війна закінчилася і мирне життя повернулося до Європи".

Але під час презентації свого фільму заявив, що потрібно допомагати сім'ям російських військових, бо вони теж жертви цієї війни.

"Важливо допомогти всім жертвам і тим, кого відправили на війну, і чиї сім'ї не мають доходу. Митці повинні допомагати цим людям, і я це роблю сам", - заявив Серебренніков.

А ще попросив зняти санкції з російського олігарха Романа Абрамовича, а також закликав не бойкотувати російську культуру.

"Російська культура - про тендітність життя. Вона про людей, яких утискають, про тих, хто бореться за правду… Я думаю, що бойкотувати таку культуру не гарно", - сказав Серебренніков.

У відповідь на це українське Держкіно запросило керівників Каннського кінофестивалю відвідати Україну і побачити наслідки діянь росіян. Українська кіноспільнота закликала фестиваль не ставати платформою, де просять допомагати тим, хто катує та вбиває українців, ґвалтує дітей і спалює міста, йдеться у заяві Держкіно.

На захист російської культури у Каннах пролунала ще одна гучна заява. Від українця за походженням - режисера Сергія Лозниці.

Отримуючи у Каннах нагороду France Culture за внесок у кінематограф, Лозниця виступив проти бойкоту російської культури. Режисер заявив, що не можна ототожнювати лиходійства, що їх "вчиняє нинішній російський режим, із творами скорботних пророків у своїй нещасливій вітчизні".

В Україні його слова зустріли жорсткою критикою.

У Каннах Лозниця не сказав про тисячі несправедливостей, які зараз відбуваються в Україні, але він обрав стати на захист російської культури, обурюється продюсерка і сценаристка Ганна Паленчук у Facebook .

"Cancel russian culture це заклик скасувати розповсюдження та схвалення культури країни агресора, - заявила Паленчук і додала, - Я просто не розумію, що читали, що дивились, які музеї відвідували, яких художників знають, на які місця купували квитки на театральну виставу ті покидьки, та 170 тисячна армія нелюдей, які прийшли на нашу землю, понівечили наші міста, вбили моїх сусідів у Бучі та пограбували мій власний будинок?"

Тим часом новий документальний фільм Лозниці "Природна історія руйнування", який він представляє у Каннах, досліджує вплив бомбардувань Німеччини в останні дні Другої світової війни на майбутнє країни.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!