"Я бачив, як палає Сєвєродонецьк". Що відбувається на східному фронті

Російські війська увійшли в місто Сєвєродонецьк - вони продовжують спроби повністю захопити Донбас. Голова обласної адміністрації заявив, що бомбардування промислового центру були настільки інтенсивними, що вони перестали рахувати жертви.

Буквально кілька днів тому я спостерігав з даху в Лисичанську, як на горизонті його місто-побратим Сєвєродонецьк знищують бомбардуваннями. Снаряди падали на місто щохвилини. Сєвєродонецьк був у вогні.

Сам Лисичанськ також спорожнів. Його вулиці переважно безлюдні, за винятком кількох випадкових перехожих. Артилерійський вогонь - регулярна загроза. Повітря, яке несе літній вітерець, повне пилу від диму та зруйнованих будівель.

Не зумівши завоювати всю Україну, російські війська тепер сконцентрувалися на Донбасі. Якщо впадуть Сєвєродонецьк і Лисичанськ, то вся Луганська область буде окупована.

Росія тут не веде бої на виснаження - вона веде війну на винищення. І на цей момент на цьому фронті вона перемагає.

Голова Луганської ОВА Сергій Гайдай каже, що вся критична інфраструктура у Сєвєродонецьку знищена. Раніше він припускав, що українським військам, можливо, доведеться відійти з міста та з Лисичанська.

Сцени спустошення у ще одному сусідньому місті, Рубіжному, - у мирний час лише за декілька хвилин їзди на північ, - демонструють, на що здатний невпинний артилерійський вогонь Росії. Якщо дивитися з Лисичанська вдалечінь, на смарагдово-зеленому тлі видніється пляма. Маленьке містечко пропало - його зрівняли з землею.

Його падіння близько двох тижнів тому втілює важливе зрушення в тому, як сили Путіна тепер ведуть війну. Довгі броньовані колони та атаки танків і піхоти, які можна було бачити в перші місяці, зникли - їх замінили широкомасштабні артилерійські обстріли: до 1500 снарядів на день у Рубіжному, щоб знищити опір перед будь-яким наступом на землі.

Домінуюча російська вогнева міць, зокрема артилерія, загострює нагальну потребу у сучасній зброї із Заходу, щоб зупинити просування ворога, кажуть українські польові командири.

Донбас простягається на сході України від Сєвєродонецька на півночі - до Маріуполя на південному узбережжі, міста, за яке йшла найзапекліша боротьба цієї війни і яке Росія наразі вважає своєю найбільшою перемогою.

Минулого тижня президент Володимир Зеленський заявив, що Україна щодня втрачає в регіоні 50-100 військових. У Лисичанську я зустрічаю рядового Володимира, який служить у розвідувальній частині Національної гвардії. Російські війська пристосовуються, каже він - спершу прийшли "сміливо і сильно вдарили", тепер ворог рівняє з землею те, що не може захопити піхотою.

Він розповідає мені про місяць, який він провів у Рубіжному: "Це був не Маріуполь, але це було дуже схоже. Було дуже важко. Було багато втрат - багато боїв на вулицях. Була й артилерія, яка просто зносила ці будинки. Люди намагалися ховатися у підвалах, тому багато чого не бачили, не мали оцінки поточної ситуації. Тож за цей час було багато втрат".

На Донбасі за Україну воюють переважно досвідчені чоловіки та жінки. Багато хто воював проти підтримуваних Росією сепаратистів ще з 2014 року. Але в цій новій битві за регіон вони повною мірою стикаються з національною армією, яка має великі ресурси людей і техніки. Навіть для досвідчених бійців обсяг і характер російської зброї, яку використовують на Донбасі, є вражаючим.

Я розмовляю з іншим гвардійцем, який не хоче називати своє ім'я. "Це не перша моя війна", - каже він.

"Я маю на увазі, що одна була окопна, а цього разу трохи інакше. Коли я їздив до Рубіжного, я бачив усю картину. Це було важко. Обстріли осколковими гранати, зброя калібру 82 мм", - додає військовий, зупиняючись, щоб закурити.

Солдат Володимир каже, що місцеве населення "на 30% проукраїнське, на 30% проросійське і на 40% байдуже". Звичайно, зараз багато проукраїнських мешканців втекли.

Від початку війни військові аналітики відзначають дедалі більшу кількість втрат Росії та слабкість морального духу її солдатів. Втрати продовжують зростати, але Росії не бракує людей на Донбасі. Також поки що у Кремля вистачає артилерійських снарядів. Вибухівки, що нищить Лисичанськ і Сєвєродонецьк, здається, вдосталь. Навколишня сільська місцевість також усіяна чорними артилерійськими вирвами, що тягнуться кілометрами вздовж полів і доріг.

"Артилерії багато, - каже Володимир. - Бомбардування - це кошмар, ми стріляємо один раз, вони стріляють 10. Коли наш снайпер стріляє, вони накривають його позицію "Градами". Тобто на снайпера з однією кулею вони витрачають боєприпасів на 1000 доларів. Їм дійсно байдуже, скільки боєприпасів вони використовують".

Як і Володимир, багато чоловіків, яких я зустрів у Лисичанську, раніше були захисниками Рубіжного. Пройшовши один раз через пекло, вони кажуть, що готові пережити його вдруге.

Кадри, які надав BBC підрозділ Національної гвардії, зображують пейзаж, який цілком міг би бути відтворенням руйнувань часів Другої світової війни: ряди розбитих обстрілами будинків, порожні вулиці з лише трупами та мертвими тваринами уздовж доріг. І є ще одне нагадування про ту війну війни - шок від бойових дій. Чоловіки виїжджали з міста з тремтінням рук і ніг - і постійними головними болями.

"Сигарети та кава - це все, що їх відволікає", - сказав один молодий лейтенант на ім'я Паша.

На околиці Лисичанська на український фронт прибула важча зброя. Інший підрозділ Національної гвардії працює з гаубицею M777, нещодавно отриманою від уряду Австралії. На снаряді намальовані два кенгуру.

Зброї тут раді, але, як кажуть мені майже всі, кого я зустрічаю, їм потрібно більше. Особливо вони просять про зброю більшої дальності. США погодилися надіслати їм набагато потужніші реактивні системи залпового вогню. Вони можуть переломити ситуацію на Донбасі, якщо прийдуть вчасно.

Деякі західні коментатори вважають, що Україна має поступитися, щоб припинити руйнування та жертви. Але для втомлених українських захисників, які стоять перед російським натиском, це немислимо. Насправді втрати, яких вони зазнали, лише посилили їхню віру в те, що ворога потрібно зупинити та відкинути.

Володимир Путін зробив велику ставку на захоплення всієї України - і програв. Тож, можливо, це пояснює величезні ресурси, які він витрачає на досягнення тактичної перемоги на Донбасі. Але перемога Кремля тут не означатиме поразки для України.

Я запитую у одного гвардійця, втомленого після місяців бою, який, проте, досі лишається на фронті - що потрібно, щоб перемогти?

"Є небо, і небо наше. Дрони дуже допомагають. Прийшла зброя, реактивні системи залпового вогню. Америка, ленд-ліз…, - каже він мені. - Питання лише в часі. Час і все. І тоді все буде Україна".

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!