"Усе довкола почало вибухати". Розслідування ВВС про касетні обстріли у Чернігові

Олександр Авдєєнко і його родина уже третій тиждень були в оточеному росіянами Чернігові. Обстріли не припинялися.

"Це було близько 8 ранку. У нас тоді були обстріли міста. Стріляли у місті, і стріляли дуже близько," - розповідає Олександр.

"На той момент уже влучили у водопостачання, і у нас закінчувалася питна вода", - говорить він.

Російська армія напала на Чернігів у перший день повномасштабного вторгнення 24 лютого. Майже одразу почалися перебої з електрикою і водою.

Одного ранку, три тижні по тому, Олександр та його дружина Наталія домовилися, що один із них піде по воду, а інший спуститься із шестирічним сином Данею до бомбосховища.

Як тільки вони почали виходити, Олександр почув, як щось "ляснуло" у небі, і побачив "білу хмару диму".

"І різко все довкола починає вибухати. Туди повернеш голову - там скло сиплеться, сюди повернешся - там усе вибухає", - розповідає він.

Чоловік упав від вибухової хвилі і побачив, як злива вбивчої шрапнелі накрила все довкола.

Крихітний осколок ударив Олександра в ногу.

"У мене був скажений біль. Таке враження було, наче мені просто ногу відірвало."

Тоді він крикнув синові: "Даніїл, ти цілий?" Хлопчик відповів, що цілий.

Далі Олександр поглянув на дружину.

"Я дивлюся, а в неї стегнова артерія перебита, кров - фонтаном," - говорить Олександр.

Аби зупинити кровотечу, чоловік перевʼязав жінці стегно ременем від сумочки, а їхній сусід покликав на допомогу в опорному пункті поліції неподалік.

За декілька хвилин приїхало кілька авто. Коли Наталю стали садити в одну з машин, Олександр запамʼятав, як вона кричала: "Тільки не відрізайте мені, будь ласка, ногу".

Олександр розповідає, що був у стані шоку. Ще раз поглянув на сина і побачив, що весь одяг дитини був посічений на шмаття. Батько попросив Даню підняти светр і побачив те, чого боявся: на спині дитини була кривава рана.

У сумʼятті і поспіху, всіх членів родини повезли далі різні машини.

Так Олександр залишився сам. Його везли до Чернігівської обласної клінічної лікарні.

Він розповідає, що в коридорі було багато поранених, а вздовж стін уже лежали чорні мішки із загиблими.

На 9:30 ранку 17 березня Тетяна Лукаш, завідувачка приймального відділення, задокументувала 51 постраждалого протягом однієї години. За її словами, більшість із них були цивільними.

"І ось я бачу, що це обличчя молодої дівчини, якій немає двадцяти років, бачу скривавлену жінку старшого віку, яка тільки читає молитву і просить: "Господи, збережи моїх онуків".

Лікарка говорить, що така велика кількість поранених зі схожими травмами означала одне: це мала бути касетна атака.

"Було видно типовість поранень: пошматований одяг, множинні посічені рани, уламки кісток і мʼяких тканин, одяг був втиснутий цими елементами у тіло людини", - описує вона.

Та попри хаос, нікого не залишили без допомоги, з гордістю каже Тетяна.

"Ми звезли сюди всі каталки, які були. Одних завозять у перевʼязувальну, перекладають на операційний стіл або одразу в операційну. Інших сюди привозять, привозять, і я дивлюсь - це нескінченний потік людей".

Усе відбувалося дуже швидко, розповідає лікарка, тож одночасно працювали до 30 хірургів.

Одним із них був Сергій Євтушек, до якого і потрапив Олександр.

"Коли ми його оперували, це було виконано з ліхтариком в руках, тому що були суттєві перебої в подачі електроенергії", - згадує він.

"У наших умовах ми не могли зробити посів із рани і знати, якими мікроорганізмами вона забруднена. Для подальшого лікування таких ран у нас не було вакуумних апаратів", - пояснює лікар.

Тому завданням чернігівських медиків було врятувати Олександрові життя.

Збір доказів

Очевидці розповіли ВВС, що вранці 17 березня декілька касетних боєприпасів вибухнули неподалік ряду магазинів, серед яких була аптека і продуктовий.

За мить перед атакою близько ста людей стояли в черзі по хліб.

Учитель Олександр Драчко та монтажник реклами Віталій Гмирянський описують, як чули звуки, схожі на одночасні вибухи "багатьох петард" під час обстрілу того ранку.

А за пару сот метрів від цієї черги вибухи пошкодили Чернігівську обласну дитячу лікарню і Чернігівську міську лікарню №2.

Підвал останньої слугував як бомбосховище, де ховалися медики і де жили місцеві мешканці від початку російського вторгнення.

Світлана Чечотка, завідувачка приймального відділення цієї лікарні, і головна медична сестра Людмила Соломаха розповідають, що вибухи сталися неподалік від входу до сховища. Один чоловік тоді загинув, а ще декілька отримали поранення.

Слід від крові залишився на сходах до підвалу. Медики пояснюють, що намагалися врятувати чоловіка, та його поранення виявилися надто тяжкими.

Менше ніж за пʼять метрів від цих сходів ми знайшли уламки касетних боєприпасів. Серед них був чорний хвіст від суббоєприпасу (тип 9n210), уламок ракетного двигуна (тип TM-120), а також десятки інших металевих уламків. Усі їх верифікували незалежні експерти.

Більше десяти характерних слідів на асфальті на вулицях і тротуарах у дворах між продуктовим магазином та лікарнею також вказують на обстріл касетними боєприпасами.

Такі фізичні докази, а також свідчення очевидців, вказують, що 17 березня по Чернігову були випущені декілька ракет із реактивної системи залпового вогню Ураган. Кожна з таких ракет несла по 30 суббоєприпасів (типу 9n210).

Численні розслідування

Вибухотехніки та СБУ в Чернігові незалежно одні від одних підтвердили ВВС, що три носії ракет від Урагану вилучили з місця подій 17 березня.

Олександр Ременець, заступник начальника групи піротехнічних робіт та підводного розмінування ДСНС, працював на місці подій 17 березня і вилучив там один із цих суббоєприпасів. За його словами, той випустили із РСЗВ Ураган.

Він показав ВВС десятки інших залишків від касетних боєприпасів, які його колеги зібрали після обстрілів у Чернігові та довкола міста.

Касетні боєприпаси відомі тим, що значна частина суббоєприпасів не розривається. А отже, вони можуть становити небезпеку для цивільних тривалий час після обстрілу.

Російська влада заперечила, що застосовує касетні боєприпаси в Україні. Але ЗМІ також обвинувачували Україну принаймні раз - Збройні сили України заперечили такі обвинувачення.

Та ані Росія, ані Україна не підписали міжнародну конвенцію із заборони касетних боєприпасів у 2008 році.

Попри це, представники української влади кажуть, що використання цієї зброї у густо заселених районах порушує міжнародне право уже тим, що не розрізняє цивільні та військові цілі.

Тому українські правоохоронці розслідують такі обстріли як імовірні воєнні злочини.

Щоб довести, що вина за касетні обстріли у Чернігові лежить на Росії, українське слідство покладається на такий чинник як напрямок обстрілу, пояснює Андрій Просняк - головний слідчий СБУ в Чернігівській області.

"За напрямком обстрілу теоретично можливо визначити, звідки воно прилетіло, якщо ми розуміємо місце розташування наших позицій та позицій противника - а ми їх розуміємо".

Невибіркові обстріли

Ми задокументували повідомлення про касетні обстріли у Чернігові та довкола міста протягом щонайменше 10 різних днів.

Ми відвідали чотири із місць подій, і зібрали там фізичні докази касетних обстрілів - ці докази ми верифікували за допомогою експертів зі зброї.

Сліди на асфальті, які ми бачили, могли залишити тільки касетні боєприпаси.

Якщо розглядати їх разом зі слідами на будинках та знайденими фрагментами боєприпасів, то отримуємо докази застосування касетних засобів ураження, говорить військовий оглядач Михайло Жирохов. Він був на місці подій 17 березня.

Місцева влада, ЗМІ та правозахисники задокументували сотні таких атак по всій Україні.

Зазвичай використання цієї зброї документують у густо населених районах країни - такі випадки фіксували щонайменше в 10 із 24 областей України.

"Судячи із зусиль служб порятунку, скерованих на розмінування залишків касетних боєприпасів у певних регіонах, можна зробити висновок про щонайменше сотні, якщо не тисячі випадків застосування касетних боєприпасів", - повідомляє Марк Гізнай із міжнародної організації Human Rights Watch.

Довгий шлях

Три різні машини повезли Олександра, Наталю та Даню у різні лікарні.

Вежі мобільного звʼязку були пошкоджені, електрики не було, тож протягом тижня ні Наталя, ні Олександр не знали, чи Даня живий.

Та завдяки другу, який ходив від лікарні до лікарні, Даню врешті знайшли: живого, але все ще дуже хворого.

Батькам повідомили, що хлопчику видалили 60 сантиметрів кишківника, пошкодженого шрапнеллю.

У дитини були численні поранення ніг, зокрема і перелом, спричинений ударом. У нього в спині залишався один уламок, який медики не могли вилучити без стабільної подачі електроенергії до лікарні.

Коли родина нарешті евакуювалася до Києва і потрапила до лікарні Охматдит, лікарі змогли заново оглянути маленького Даню.

Там вони знайшли і видалили ще два уламки в паху.

Але останній осколок застряг глибоко в спині. Олександру і Наталі повідомили, що він може залишитися із хлопчиком на все життя.

Над матеріалом працював також Олександр Хоменко.