Західні лідери пообіцяли Україні рішуче протидіяти Росії. Чи віримо ми їм?

"Покажіть їм наші груди!"

Жарт Бориса Джонсона, який закликав колег-лідерів семи найбагатших країн світу - G7 - та Європейського Союзу продемонструвати мускули, став видатним моментом їхньої зустрічі в розкішному німецькому готелі.

Прем'єр-міністр Великої Британії явно висміював Путіна, який, як відомо, любить кататися на конях з голим торсом перед камерами.

Але чи час жартувати?

Прем'єр-міністр Канади та голова Єврокомісії посміялися разом із британським прем'єром.

Тим часом Кремль посилює свій смертоносний наступ на Україну. Світова продовольча криза поширюється через блокаду Росією українського зерна, якого дуже потребують в Африці та на Близькому Сході.

Ціни на харчі та паливо також зростають по всій Європі.

Європейські економіки та громадяни зазнають дедалі більших труднощів.

Але водночас Джонсон правий. Зараз настав час, коли західні лідери та їхні союзники повинні вжити серйозних заходів, якщо хочуть успішно протистояти російській агресії та її періодичному союзнику Китаю.

Виборці у країнах G7 та їхніх союзників, які дедалі більше непокояться, можуть легше прийняти такі жарти й позування для дивних фотографій - але лише якщо вони призведуть до конкретних дій.

Цього тижня відбувається багато зустрічей на високому рівні.

Лідери ЄС зібралися в Брюсселі перед вихідними, тоді як інші світові лідери тепер прибули до Мадрида на найважливішу зустріч оборонного альянсу НАТО за останні роки.

Головну увагу приділяють Росії, Україні, Китаю і пошукам відповіді на питання - "що далі?"

У минулому ці щорічні збори зазвичай не мали реального впливу, натомість були сповнені розмитих обіцянок, які занадто часто ні до чого не призводили.

Згадайте, наприклад, ініціативу "Збудуймо кращий світ" (Build Back Better World), оголошену на торішньому саміті G7.

Зараз у Баварії G7 оголосила про інфраструктурний план на суму 600 мільярдів доларів, спеціально спрямований на країни, що розвиваються, щоб протистояти поширенню глобального впливу Китаю.

Лідери також пообіцяли ввести нові санкції проти Москви, щоб обмежити її можливості імпортувати технології для своєї збройової промисловості. Це, крім можливого обмеження ціни на експорт російської нафти, покликане сильно вдарити по військовій міці Кремля.

Але це ініціатива, яка спрацює лише за умови участі достатньої кількості країн, і передусім найбільших економік світу.

Президент України Володимир Зеленський, безумовно, прагне цього тижня масово ставити лідерам непрості питання. Його послання: дайте нам більш потужну зброю швидше, "якщо ви справжні партнери, а не просто сторонні спостерігачі".

Для того, щоб мати сенс, зустріч НАТО цього тижня вимагатиме від західних держав і союзників (Японія, Південна Корея, Австралія та Нова Зеландія були запрошені як спостерігачі) закріпити спільну позицію щодо Росії.

І це буде важко.

Вашингтон стурбований тим, щоб Захід зберігав єдиний фронт. Прибувши до Баварії, президент Байден наполіг, що країни G7 і НАТО повинні "триматися разом" перед обличчям російського вторгнення.

Він знає, що Володимир Путін шукає слабкі місця і прагне їх використати.

Необхідність західної єдності

Москва може бачити внутрішні проблеми, з якими стикаються західні лідери.

У Джо Байдена та Бориса Джонсона члени їхніх власних партій відкрито ставлять під сумнів їхнє лідерство; французький президент Еммануель Макрон щойно мав дуже непрості парламентські вибори; італійський прем'єр Маріо Драгі зіткнувся з розколом у партії-партнерці по коаліції; а соціал-демократична партія німецького канцлера Олафа Шольца розділена щодо того, як далеко і як довго тримати Росію на відстані витягнутої руки.

Кремль також насолоджується тим, що Угорщина уповільнює санкції ЄС проти Росії, а Туреччина гальмує заявки Фінляндії та Швеції на членство в НАТО.

Розкол Заходу щодо того, як поводитися з Росією, є фундаментальним.

Усі лідери кажуть, що підтримують Україну. ЄС у четвер запропонував Україні кандидатуру на членство у союзі, хоча для вступу до блоку може знадобитися кілька років.

Сильні заяви про солідарність та обіцянки фінансування та військової підтримки України будуть лунати на всіх зустрічах цього тижня.

Але західні лідери розходяться щодо того, як далеко вони повинні усунути Росію.

"У кут, а той далі" - мабуть, так можна підсумувати точку зору Британії, яку підтримують Польща, країни Балтії та більша частина Центральної Європи.

Але Німеччина, Італія та Франція вагаються більше.

Вони не до кінця відмовилися від думки, якщо не від надії, що Росія все ще може бути партнером для подальшого діалогу. Чи то з точки зору бізнесу, чи ширшої дипломатії безпеки, оскільки Європа намагається переробити свою архітектуру безпеки, яка була знищена вторгненням Росії та загрозами ядерних ударів.

Це не означає, що Німеччина, Італія чи Франція будь-якою ціною штовхають Україну до припинення вогню. Хоча така підозра була.

У комюніке лідерів G7 щодо України чітко міститься рядок: "Україна має ухвалити рішення про майбутнє мирне врегулювання, вільне від зовнішнього тиску чи впливу".

Нещодавно Шольц, Макрон і Драгі здійснили довгоочікувану поїздку до Києва.

Зараз Німеччина здійснила першу поставку важкої зброї в Україну, і канцлер Шольц закликав до сучасного плану Маршалла - програми допомоги США після Другої світової війни - для відновлення країни.

Ми, звичайно, не можемо забути його історичну обіцянку масово модернізувати збройні сили Німеччини, щоб вона також могла відігравати більш ефективну роль у спільній європейській безпеці.

Але водночас ніхто не скаже, що потужний Берлін взяв на себе роль лідера.

Фактично одна річ залишилася незмінною з точки зору безпеки після вторгнення Росії в Україну: Європа не змогла встати на власні континентальні ноги і все ще глибоко залежить від США.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!