Як західна зброя допомогла зупинити просування росіян на Донбасі

Солдати на передовій на сході Україні кажуть, що сучасна західна зброя загальмувала шалені бомбардування Росії. Але що це - лише короткочасне затишшя чи ознака того, що війна змінюється?

П'ять стовпів диму прорізали чисте блакитне небо на схилі пагорба на північ від Бахмута, майже безлюдного міста, яке тижнями зазнавало постійних російських бомбардувань.

"Це не життя для нас. Ніде не безпечно. Чесно кажучи, я б хотіла, щоб моє життя закінчилося", - каже 86-річна Анна Іванова, нахиляючись за допомогою палиці, щоб вирвати бур'яни на своєму городі, під гул двох українських літаків.

Через десять хвилин п'ять гучних вибухів прокотилися над яскраво-жовтими соняшниковими полями на заході.

Будь-кому, хто проїжджає поблизу звивистих ліній фронту на Донбасі - від міста Слов'янськ на півночі до покинутих сіл поблизу Донецька на півдні - може здатися, що невибіркові бомбардування залишаються такими ж шаленими, як і раніше.

Але на краю пшеничного поля під Донецьком командир української артилерійської частини, який попросив назвати його лише на ім'я Дмитро, каже про інше.

"Вони стріляють не так часто. Швидкість артилерійського вогню [з боку російських сил] впала вдвічі. Можливо, навіть більше, утричі", - сказав він, поплескавши по борту великої зеленої машини поруч.

Ця машина - самохідна артилерійська установка з величезним стволом, спрямованим на південь у бік контрольованої Росією території - "Цезар" французького виробництва, одна з дедалі більшої кількості сучасної західної зброї, яку зараз можна помітити по всьому Донбасу.

Дмитро та багато інших тут вважають, що ця зброя допомагає переломити ситуацію на користь України.

З оглушливим вибухом "Цезар" випустив перший із трьох снарядів, як каже Дмитро, у російський піхотний підрозділ і кілька артилерійських знарядь на відстані 27 км.

"Тепер ми набагато точніші. І ми можемо вразити їх набагато далі", - каже він з усмішкою. За хвилину артилерійська команда випустила ще два снаряди, і машина вже швидко віддалялася, перш ніж російська артилерія встигла відстежити її позицію та дати вогонь у відповідь.

Останніми тижнями українські цивільні та військові з радістю спостерігали кадри з дронів та інші відео в інтернеті, що демонструють серію потужних вибухів на підконтрольній Росії території.

За повідомленнями, це були великі склади боєприпасів далеко за лінією фронту, які тепер опинилися у межах досяжності новоприбулої західної зброї, включно з американськими HIMARS та польськими гаубицями "Краб".

"Послухайте цю тишу", - каже бородатий 52-річний Юрій Береза, командир добровольчого загону, який захищав Слов'янськ. Цього ранку під час візиту до мережі оборонних окопів на схід від міста понад годину не було чутно жодного вибуху.

"Це все через артилерію, яку нам дали, - через її влучність, - каже Береза. - Раніше в Росії було 50 стволів на кожен, що був у нас. Зараз скоріше п'ять до одного. Зараз їхня перевага незначна. Можна назвати це паритетом".

Але Береза, як і Дмитро, наголошує, що для ефективного контрнаступу Україні потрібно набагато більше західної зброї.

"Вони не можуть перемогти нас, і ми не можемо перемогти їх тут. Нам потрібно більше техніки, особливо бронетехніки, танків, авіації. Без цього будуть величезні людські втрати. Так Росія звикла вести війну. Вони нехтують життями", - каже Береза.

"В ідеалі ми б хотіли втричі більше [західної зброї], ніж нам уже надіслали. І швидко", - підтвердив Дмитро.

Але нестача зброї - не єдине, що потенційно перешкоджає рішучості України звільнити захоплену територію. Попри зменшення російських обстрілів, сили Кремля продовжують наближатися до стратегічного міста Бахмут, й є занепокоєння серед українських військ щодо нестачі живої сили та підготовки.

"Ось простий трюк", - кричить кремезний чоловік, що лежить на ґрунтовій доріжці й цілиться з рушниці в оточенні сорока уважних українських вояків.

"Підніміть ногу отак", - каже він, колишній британський десантник, член приватної групи, яка надавала підтримку українській бригаді, яка нещодавно прибула для посилення лінії фронту.

Українці були добровольцями і пройшли лише пару місяців базової підготовки. Їхні командири досягли неофіційної домовленості із західними інструкторами про п'ятиденний курс.

"Звичайно, це страшно. Я ще війни не бачив", - каже 22-річний командир частини, юрист, який попросив не називати його прізвища.

"Непокоїть той факт, що цим хлопцям... бракує базових солдатських навичок, до яких звик Захід", - каже інший тренер Роб, колишній морський піхотинець США.

На цей момент західні уряди відмовляються відправляти в Україну офіційних осіб або підрядників для допомоги у вербуванні та навчанні військових. Тут незалежно одна від одної працює кілька приватних організацій.

"Це крапля в морі. Але це має значення, хоч і у невеликому масштабі", - каже Енді Мілберн, полковник морської піхоти США у відставці, спостерігаючи за тренуванням.

Він підкреслив, що його група "Моцарт" не мала жодного контакту з урядом США або підтримки з його боку, але він критикує західні країни за відмову від прямої взаємодії.

"Це смішно. Але ці хлопці втратили стільки людей, що їм просто не вистачає [українських інструкторів], - каже він. - Захід має спланувати це зараз".

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!