"Ми не колаборанти" і "При росіянах був порядок". Як Лиман повертається до життя

  • Жанна Безп'ятчук
  • BBC News Україна
Лиман

Автор фото, Клер Пресс

Артилерійський снаряд розривається за густим хвойним лісом. "Це менше, ніж за кілометр", - каже черговий поліцейський на лиманському кладовищі. Здається, що, відступаючи на Донбасі, російські війська цілять по мертвих. Але для місцевих найстрашніше не це. А зима без тепла, світла, води та зв'язку в місті-привиді.

Лиман на півночі Донецької області звільнили наприкінці вересня. Офіційно українська армія зайшла туди 1 жовтня.

5 жовтня в місто вже приїхала команда Укрпошти роздавати пенсії та соціальну допомогу. Одразу ж туди повернулася й українська поліція.

За перші три тижні правоохоронці отримали близько 700 звернень від місцевих мешканців. Хтось розшукує рідних, у когось помародерили квартиру. Хтось хоче відновити згорілі документи.

Зранку до місцевого відділку поліції вишикується черга. Це вже подія у місті, засипаному розбитим склом, просякнутому гаром, пронизаному протягами. У місті, де заледве можна знайти непошкоджений будинок і з розбитих вікон стирчать розірвані документи й книжки.

Радість і жаль від звільнення

Дехто в черзі розповідає про радість від повернення України, яку чекали.

А дехто і про жаль за часами російської окупації, бо "при русскіх почало налагоджуватися життя, видавали документи, довідки, був порядок". Останнє одна з місцевих жінок каже українською.

Говорити багато вона не схотіла, сіла на велосипед та й поїхала.

Жінка була незадоволена діями української влади та поліції щодо ексгумації, та й загалом була скептична щодо України й не приховувала своїх настроїв на публіці.

Такі настрої, як показав проведений у Лимані час, там досить поширені.

Лиман

Автор фото, Клер Пресс

Вона прийшла до поліції розшукати, де перепоховали після ексгумації її сусідку. Жінка померла від хвороби, про що є довідка від російської окупаційної адміністрації. Рідних у Лимані в померлої не лишилося.

Група жінок, стоячи в цій черзі, розповідають про свою знайому, в якої під час обстрілу Лимана загинули всі діти та онуки.

"То вона після цього виходила в сад уночі, кидала на землю куфайку, лягала на неї і всю ніч вила від болю. Людина втратила сенс життя. Зараз ні з ким не хоче говорити".

Після звільнення міста українська влада провела ексгумацію могил усіх людей, які померли під час бойових дій та окупації. Це потрібно для того, аби виявити випадки загибелі від обстрілів та розслідувати можливі воєнні злочини.

Ця черга з такими різними настроями та розумінням цієї війни свідчить про те, що в Лимані дійсно усе ще живуть люди. Дехто навіть уже повернувся.

Повертаються насамперед ті, в кого вціліла квартира, хоч у їхньому багатоквартирному будинку при цьому можуть бути й знесені дах чи частина сусіднього під'їзду.

Лиман

Автор фото, Клер Пресс

Загалом же, здається, що в цьому місті, практично непридатному для життя, не залишилося місця людям. Лише могилам та спогадам про ті недалекі часи, коли сюди їздили відпочивати на березі Блакитних озер з цілого Донбасу.

Під час війни одна з місцевих жительок наважилася пригадати ці щасливі часи - прилягла відпочити на пляжі. Туди прилетів снаряд - і вона загинула на місці. Поховали жінку у вирві на пляжній ковдрі.

Місцеві переконані, що тепер дуже довго ніхто не захоче провести вихідні чи відпустку в цих краях.

Після деокупації Лимана поліцейські знайшли 37 поодиноких стихійних поховань в місцевих дворах та городах, а також два організованих масових поховання на міському кладовищі.

Одне - українських військових. Там виявили 35 людей. Друге - це поховання мирних мешканців. З нього ексгумували 111 людей. За попередніми даними поліції, більшість загинули під час боїв за місто в травні від мінно-вибухових травм.

Правоохоронці перевіряли кожен неприродний насип чи пагорб. Знайшли й дитячі поховання.

Православні хрести з дитячими іграшками- це могили українських дітей, які загинули, ймовірно, від обстрілів. Стільки суму не побачити більше ніде. Навіть на війні.

Лиман

Автор фото, Клер Пресс

"Ми ексгумували п'ятьох дітей. Чотири дитини виявили на місці масового поховання в Лимані. Ще одного хлопчика слідчі ексгумували окремо. Його захоронила в дворі його мати. За її словами, дитина загинула під час обстрілу від мінно-вибухової травми", - розповідає пресофіцер поліції Донеччини Олександра Гаврилко.

2021-й, 2019-й та 2008-й - це роки народження похованих дівчаток. 2011-й та 2012-й - роки народження хлопчиків.

Двоє найменших дітей були сестричками.

Дівчинка 2008 року народження та хлопчик 2012-го мали бути братиком та сестричкою. Поруч похована, ймовірно, їхня мати. В усіх те саме прізвище та дата смерті - 24 травня 2022 року. В цей день Лиман захопила російська армія.

Поливанов Олександр Олександрович 02/12/2012 - 24/05/2022

Поливанова Єкатерина Олександрівна 03/04/2008 - 24/05/2022

Поливанова Вікторія Олександрівна 10/08/1988 - 24/05/2022

Життя в холодильнику

"Раз, два, три, чотири, а п'ять уже немає", - каже Любов, рахуючи поверхи в своєму будинку. "П'ять" - це її квартира на п'ятому поверсі. Туди влучив снаряд - і сталася пожежа.

Лиман

Автор фото, Клер Пресс

Любов шкодує не так за майном, як за півтора тисячею її книжок, що горіли разом із шафами та диванами.

Жінка пропрацювала багато років на місцевій залізничній станції. Від початку війни й до звільнення Лимана вона жила в підвалі свого будинку.

"Це дуже важке життя. Холодно вночі, сиро. Болять коліна, болять плечі. Я на тих трьох стулочках лежу повсякчас зігнута, на одному боці, мов у холодильнику. Буржуйки в мене немає", - розповідає Любов, показуючи бетонний закуток свого підвалу. За ліжко їй тут правлять три складених докупи стільця.

Через тривале перебування під землею та загальне виснаження у мешканців Лимана червоно-земляний колір обличчя.

У підвалі Лідія безперервно провела 169 днів.

А на столі в сирому й запліснявілому підземеллі - квіти. Це рожеві та пурпурові хризантеми. Їй подарували їх на День народження.

Лиман

Автор фото, Клер Пресс

Підпис до фото, У підвалі Лідія безперервно провела 169 днів

Буржуйки з Вінниці

Того ж дня, коли Любов розпачливо скаржилася на брак буржуйки, за 900 кілометрів у Вінниці волонтери готувалися їхати в Лиман. Зокрема, щоб привезти буржуйки, теплий одяг та ліки для таких людей, як Любов.

"Ми їдемо, щоб усі мешканці Лиману бачили - вони не самі. І ті, хто там залишався весь час, і ті, хто повернувся. Щоб побачили, що кожен українець з більш віддаленого від них міста, де спокійніше, пам'ятає про них. Ми хочемо донести до цих людей, що Україна є єдиною Україною, що українці пам'ятають про своїх", - пояснює свою мотивацію 32-річний Володимир Затайдух, громадський активіст, лідер організації "Дорожній контроль Вінниця".

Її волонтери разом із благодійним фондом "Енергія відродження" побували в майже кожному звільненому містечку та в багатьох гарячих точках на фронті. Вперше до Лимана вони приїхали одразу після його звільнення.

"Ми добре уявляємо, що з себе являє цей русскій мір. Це руїна, злидні, знищення українського населення, всього, пов'язаного з українською культурою", - каже Володимир на під'їзді до міста.

Лиман

Автор фото, Кевін Маккрегор

Підпис до фото, Волонтер Володимир Затайдух

Тим часом за вікном волонтерського мінівена, завантаженого гуманітарною допомогою, з'являються спалені, перевернуті догори дригом автівки.

Волонтери Володимир Затайдух, Роман Квітко, Олександр Склярук жартують, що привозять в такі місця сонячну вінницьку усмішку. Вони навчилися з розумінням та без осуду ставитися до відмови місцевих людей евакуюватися.

І спокійно сприймають, що після багатьох років домінування російського інформаційного поля на Донбасі навіть тут частина людей досі звинувачує у війні українську, а не російську владу. Волонтери вірять у силу свого прикладу та людської солідарності.

Гуманітарну допомогу для деокупованих територій вони купують за власний кошт, також залучають знайомих підприємців.

Лиман

Автор фото, Кевін Маккрегор

"Куди б ми не приїжджали, до нас хочуть приєднатися нові й нові люди. Добрі справи заряджають. Україна показує всьому світу, що таке свобода й патріоти, як ми відстоюємо своїх громадян", - каже Володимир.

"Я люблю це місто"

67-річна Лідія Батарчук прийшла до вантажівки з картоплею, крупами, овочами та іншими продуктами, які привезли до Лиману з Вінниці.

До виходу на пенсію вона багато років працювала у місцевих органах влади.

"Я ніколи не поїду звідси. Помру, замерзну - але не поїду звідси. Я народилася в цьому місті, жила з перервою на навчання. В мене тут була родина, діти. А тепер я прив'язана тут до кладовища (починає плакати). В мене син помер 18 років тому. Він похований на лиманському цвинтарі. В доньки моєї хлопчик хворів і помер. Теж тут його могила. Папа, мама мої на цьому кладовищі. Мене тримають тут їхні могили. Ні, я ніколи звідси не поїду", - каже крізь сльози Лідія.

Лиман

Автор фото, Кевін Маккрегор

Підпис до фото, Лідія каже, що нікуди не поїде з Лимана

По інший бік вулиці, де зупинилася вантажівка з допомогою, - її п'ятиповерхівка. Частина дому згоріла, інша - встояла. Її квартира - якраз у вцілілому під'їзді. Згорілі квартири зяють густою чорнотою.

Напроти цього дому, на цій же вулиці квітами та дошкою позначене місце загибелі російського офіцера, 33-річного капітана Морилова Сергія Вікторовича.

Місцеві мешканці розповідають, що він загинув під час розмінування вулиці: "Розлетівся на десятки шматків".

"Зараз холодно - не знаю, що ми будемо робити. Голова просто тріщить від самої думки. Нам би відновити постачання електрики хоч би на кілька годин на добу. Тепла не буде. Це вже ясно", - міркує далі Лідія.

Вона ображається, що жителів Донбасу нібито називають "ждунами та колаборантами".

"Я можу й українською говорити. Як перейшли на українську, то всю документацію ми вели українською. Всі звіти я здавала українською. Невже ми нібито не такі, як усі люди? Нічого такого не було", - каже вона.

Лідія вірить, що Лиман відбудують: "Дуже хотілося б, щоб це сталося. Навколо сильні руйнування. Звісно, його відбудують. Може, я вже й не доживу. Але я надіюсь".

Лиман
Підпис до фото, Місце загибелі російського військового

У цьому Лідія Батарчук з Лимана та Володимир Затайдух з Вінниці єдині.

"Я дуже сподіваюся, що будівельники з сусідніх областей долучаться до відбудови. Що сюди прийдуть міжнародні донори. Всі будинки тут ми не відбудуємо, бо деякі сильно зруйновані. Але впевнений, що будуть державні та міжнародні ініціативи для побудови нових осель", - каже Володимир.

"Діти не мають цього бачити"

Найбільше в деокупованих містах його вражають діти.

"Це маленькі люди, які не приховують своїх емоцій. Вони передають весь страх, весь біль. Коли ви побачите їхні сльози, ви будете повертатися в такі місця знову й знову. Незалежно від того, чи будуть тут обстріли. Жодна дитина не має такого бачити".

У Володимира є троє власних дітей. Наймолодший син народився вже під час війни. Вдома, у Вінниці, його чекає дружина Аліна.

"Для моєї дружини найстрашніший час - це коли в нас пропадає зв'язок, як ось на цій дорозі до Лимана. Як тільки він з'являється, намагаюся написати їй sms. Адже вона хвилюється за мене. Впевнений, що вона розуміє - все буде добре", - розповідає Володимир.

І додає: "Коли я повертаюся додому й бачу, як мене чекають мої діти, я хочу, щоб усі діти бачили своїх батьків. Я хочу, щоб усі діти мали блага".

Лиман

Автор фото, Кевін Маккрегор

Підпис до фото, Волонтери і Таміла

У дворах розбитих війною лиманських п'ятиповерхівок вінницькі волонтери зустріли чорняву сором'язливу Тамілу, дівчинку підліткового віку, яка вже побачила те, чого не мала б.

Її мама рано померла, її батько пиячив і підпалив квартиру, де вона жила. Там згоріло її свідоцтво про народження. Як вона сама каже, родичі не змогли її вивезти із зони бойових дій без документів.

Тамілу виховують бабуся та дідусь, з якими вона всі вісім місяців війни прожила в підвалі. Без жодних благ, без доступу до школи, без засобів гігієни та нормального харчування.

Їжу в Лимані досі готують на вогнищах у дворах під скрегітливе тріпотіння поліетиленових пакетів, повішених сушитися на дротах. Їх тут не викидають.

Волонтери взялися допомогти Тамілі відновити документи, щоб вона змогла виїхати з Лимана.

Розшукали вони й Любов, яка втратила квартиру та свою приватну бібліотеку з тисячі книжок.

"У її підвалі розміром три квадратних метри ми побачили рослини, які ця жінка там вирощує. Оце її душа, її нутро ", - каже Володимир Затайдух.

Підпис до відео, Травневі могили й люди в підвалах. Лиман після окупації армією РФ

З Вінниці вони привезли Любові буржуйку.

"Тепер я перезимую!" - раділа вона під гуркіт артилерії, що з віддаленого знову став ближчим.

Цього разу ближчим не до мертвих, а до живих. Війна й далі поруч.

А Лідія на прощання сказала нам таке:

"Ви не уявляєте собі, що це таке - пережити те, що ми тут пережили. Ви не уявляєте. І скільки людина може витримати стрес? Пів року? Сім місяців? Як довго вона може це витримати?"

Продюсер Пітер Болл.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!