Як канадська повітряна куля заблукала і пережила 1000 пострілів винищувачів

Американські військові збили біля узбережжя Південної Кароліни китайську повітряну кулю, що порушила американський повітряний простір.

Це не перший випадок, коли цивільні повітряні кулі серйозно збиваються з курсу, створюючи проблеми і вченим, і військовим.

1998 року висотний метеозонд у Канаді випадково втратив управління і не зміг вчасно приземлитися - як планувалося, за два-три дні.

Натомість він почав дрейфувати через Канаду в бік Атлантичного океану.

Два винищувачі CF18 канадських ВПС випустили по ньому понад 1000 набоїв і не змогли збити.

Дейл Зоммерфельдт з канадської інженерної фірми Scientific Instrumentation Ltd, що розробила обладнання для повітряної кулі, розповів ВВС про той інцидент 25-річної давнини.

За його словами, канадська повітряна куля призначалася для "суто наукових досліджень" і відрізнялась від китайської, яку збили у вихідні США. Він також зазначив, що кулі на кшталт китайської "призначені для того, щоб залишатися в повітрі протягом кількох тижнів або навіть місяців".

Наповнену гелієм повітряну кулю запустили з канадської провінції Саскачеван наприкінці серпня 1998 року для досліджень Канадського космічного агентства, Міністерства довкілля Канади та Університету Денвера в США.

Це був масивний об'єкт — розміром з 25-поверхову будівлю, який, якби його здути, покрив би площу, що дорівнює п'яти футбольним полям.

Але дослідники швидко зрозуміли, що щось пішло не так. Клапан, що дозволяв повітряній кулі випускати газ і поступово здуватися, був закритий шматком пластику.

Незабаром науковці втратили контроль над кулею.

"Вийшли з ладу термінаторний модуль і система резервного копіювання", - заявив Зоммерфельдт AP у 1998 році.

Була спроба збити кулю біля берегів Ньюфаундленда і Лабрадора, але безрезультатно.

"Ми звернулись по допомогу до канадських військових", - згадує Зоммерфельдт.

За його словами, винищувач міг стріляти максимально на 18 тисяч метрів, а "куля летіла на значно вищій висоті".

В надії врятувати результати дослідження, науковці попросили військових вистрілити у точки підвісу, де був механізм скидання пакета наукових даних, прикріплений до парашута.

Як повідомляли тодішні ЗМІ, канадські CF-18 утримались від використання ракет класу "повітря-повітря" і випустили по кулі понад 1000 снарядів. Але марно.

"Цього було недостатньо, щоб розхитати спусковий механізм. Вони, ймовірно, влучили. Але снаряди були надто малого калібру, а повітряна куля такого розміру, що це майже не мало ефекту", - пояснив Зоммерфельдт.

Для знищення кулі у повітря також піднялися британські й американські винищувачі. Але безрезультатно. Повітряна куля продовжила свій політ у бік Ісландії, після чого увійшла до повітряного простору Росії.

Потім вона відпливла назад до Норвегії і, нарешті, приземлилася на фінському острові Марієхамн.

Американський мовник Tribune назвав тоді її подорож "дев'ятиденною одіссеєю".

Зразки з метеозонда відправили назад до Канади, розповів Зоммерфельдт.

Він додав, що вчені тоді отримали доброго прочухана від місцевого регулятора авіаруху Nav Canada, який через "подорож" повітряної кулі був змушений змінити маршрут трансатлантичних рейсів.