Вкрита шрамами Буча не скоро повернеться до нормального життя

Внизу багатоквартирного будинку в Бучі чутно звук пили, її відлуння розноситься безлюдним садочком поряд.

Крізь одні з прочинених дверей видно, як на відкритому вогні кипить почорнілий чайник, випускаючи хмари пари в гірке повітря.

Це місце має бути наповнене життям та голосами дітей, які граються та бешкетують на майданчику.

Але відколи прийшли росіяни, тут все змінилося. Більшість людей втекли, і вони ще не повернулися. Є лише одна маленька витривала група, яка намагається проторувати шлях для повернення інших.

Сергій та його дружина приїхали до своєї квартири п'ять днів тому. Зараз вони разом з сусідами намагаються відбудувати пошкоджені домівки, а також прибрати сміття від незліченних російських снарядів.

"Тобі завжди хочеться повернутися додому", - каже він мені.

"Тому ми також скористалися нашим першим шансом повернутися. Ми скористалися цим, щоб переконатися, що все наше майно в безпеці. Навіть від місцевих, які можуть прийти і щось вкрасти".

Сергій підводить мене до відкритої могили в тіні свого будинку. Це всього за кілька кроків, і ми йдемо по глибоких канавах, які російські танки залишили в багнюці, коли вони їхали повз. Тут лежав сусід Сергія, вбитий, коли він намагався їх сфотографувати.

Його ім'я та дата смерті написані на шматку дерев'яного піддона, грубому та тимчасовому надгробку. Коли Сергій повернувся додому, це стало одним із перших його бажань - нарешті гідно поховати чоловіка.

Ще небезпечно

Усього за кілька тижнів мешканці Бучі звикли до смерті.

Денис Давидов залишався у місті під час всієї окупації. Коли росіяни пішли, він наважився вийти на вулицю і побачив жахіття. Багато людей в усьому світі бачили фотографії та відео тіл, які лежать на землі в Бучі, деякі з зв'язаними за спиною руками. Але Денис був очевидцем цього.

"Коли я прийшов, то побачив вулицю з трупами. Я просто обійшов їх, а вони були скрізь. Мені не було страшно, але це вражало. За місяць окупації ти звикаєш".

Поки світ засуджував те, що побачив, Росія стверджувала, що новини були фейками, а тіла підкинули після того, як її війська пішли. Але Денис сам пережив це, і він знає, що все було не так.

"Деякі трупи лежали так довго, що можна було побачити, як їхні тіла були вкриті піском і землею після дощу. У якийсь момент я усвідомив, що знаю деяких людей, яких убили".

Мешканці Бучі все ще намагаються осягнути те, що вони пережили. Але навіть зараз вони не перебувають у цілковитій безпеці. На території Київської області вже виявили понад 3 тисячі нерозірваних боєприпасів.

У сусідньому селі ми минаємо повз рів на узбіччі дороги, в ньому акуратно розміщені близько 20 нерозірваних снарядів, які лежать один поруч з одним. По периметру натягнута одна тонка пластикова стрічка, щоб неуважні не зачепили снаряди.

Зробити ці міста знову безпечними, щоб люди могли повернутися до них, вимагатиме величезних зусиль.

Тиші тут немає

По дорозі на Бучу є нетрадиційний цвинтар. Уздовж узбіччя дороги лежать спалені та потрощені шматки російської військової техніки.

Це був табір, оборонна позиція, і серед залишків є такі, що розказують про солдатів, які колись тут жили. Є маленькі горщики з золотої фольги з харчових пайків, пляшки від горілки, білизна та шкарпетки. Камуфляж не тих кольорів і цивільний спальний мішок з яскравим візерунком, який хтось взяв із собою, щоб зігрітися. Біля залишків багаття лежить викинута пляшка гелю для душу і чиясь зубна щітка.

Знаходжу папірці з обгорілими краями і російським текстом на них. Наш місцевий продюсер Ілля вивчає їх і каже мені, що вони зі зведення правил для російських солдатів, зі збірки інструкцій про те, як воювати та виживати. Але тут їм це не вдалося.

У цьому місці немає тиші. Повз проїжджають автомобілі та вантажівки, сповільнюючи швидкість, щоб краще роздивитися уламки. Місцеві жителі приїжджають нескінченним потоком, потім перелазять через знищені транспортні засоби і позують для селфі.

Навіть шматок передпліччя російського військового, що лежить у траві неподалік, з чорними обвугленими залишками кістки та шкіри, їх не лякає. При детальнішому огляді виявилося, що в одному з танків досі є сильно обгоріле тіло, в якому ледве можна впізнати людину. Збирається невеликий натовп, і один чоловік знімає це на свій мобільний телефон.

З часом це все розчистять, і дорога виглядатиме як завжди. Тіла поховають, розбиті вікна полагодять, будівлі відремонтують. Згодом фізичні нагадування про жорстокість, яку вчинили, зникнуть з поля зору.

Але спогади у мешканців Бучі залишатимуться значно довше.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!