Західні війська в Україні. Що значить заява Макрона і які вона несе ризики

Заява Емманюеля Макрона про можливість відправлення до України західних військ подарувала надію частині українців, що в скрутний момент нестачі боєприпасів та російського наступу на Донбасі принаймні деякі партнери можуть проявити рішучу підтримку.

Проте в самому Євросоюзі ця пропозиція мала суперечливі наслідки, які варто врахувати в Києві.

Корейський сценарій для України?

"Україна в жахливому становищі. Помилка Макрона погіршила ситуацію", пише Politico, відзначаючи, що заява Еманюеля Макрона про ймовірне відправлення військ західних держав до України показала суттєві розходження у політиці країн ЄС щодо України.

У той час, як Франція або Естонія готові обговорювати відправлення військ на підтримку України, низка європейських лідерів, зокрема, канцлер Німеччини Олаф Шольц, виступили проти цього.

Видання з посиланням на анонімних французьких чиновників пише, що заява Макрона мала актуалізувати дискусію про те, як запобігти перемозі Росії, а також надіслати попереджувальний сигнал російському керівництву.

"Але якщо зауваження французького лідера мали на меті надіслати рішуче попередження Кремлю, вони зазнали вражаючої невдачі — насправді вони досягли абсолютно протилежного. На превелику радість Кремля, коментарі Макрона викрили розкол і розбіжності на Заході, викликали паніку щодо стану військових справ в Україні", - пише Politico.

Для України винесення на обговорення ідеї відправлення військ європейських країн є успіхом, навіть якщо йтиметься про розміщення їх в глибокому тилу.

Повномасштабна агресія збільшила серед українців кількість прихильників НАТО та розміщення військ альянсу на українській території. Але оскільки рішучих сигналів з боку альянсу про чіткі строки готовності прийняти Україну до своїх лав досі немає, то ідею присутності військових хоча б якихось європейських країн зустріли із захопленням.

Ексміністр закордонних справ Павло Клімкін у своєму телеграм-каналі відзначив, що для реалізації цієї ідеї може знадобитися стале припинення вогню та координація усіх дій з союзниками щодо окупованих територій, що означатиме подальше вирішення конфлікту лише політичним шляхом.

"Якщо це рішення буде прийняте і реалізоване до повної деокупації, то це створить майже класичний "корейський" сценарій з присутністю сил по обидва боки", - пише він.

Корейський сценарій згадується не просто так - під час Корейської війни 1950-1953 років втручання США та створеної ними коаліції (яка, втім, мала мандат ООН) врятувало від розгрому Південну Корею. Проте підтримка з боку Китаю та СРСР так само врятувала від розгрому корейських комуністів.

В підсумку після стагнації на лінії фронту у 1951-1953 роках США відмовилися від ідеї перемоги у війні, відбувся поділ Корейського півострова, а для закріплення статус-кво США зберегли військовий контингент на півдні і навіть деякий час розміщували ядерну зброю.

Керівництво Південної Кореї було налаштоване проти перемир'я, проте Вашингтон нав'язав його, використовуючи фінансову та військову залежність Сеула.

Хоча за останні 70 років між КНДР та Кореєю була низка інцидентів з жертвами серед військових, загалом цей час можна охарактеризувати як мирний. Щоправда, об'єднання Кореї і далі лишається мрією, а доля понад 20 млн корейців і досі перебуває в руках династії Кімів.

Проте є одна особливість - у КНДР мешканці не перестали вважати себе корейцями. У випадку реалізації корейського сценарію в окупованих регіонах України буде проведена русифікація і часткове заміщення населення, а українцями там себе зможе називати лише хоробра меншість. Все це ускладнить будь-яку дискусію.

Наразі українські політики можуть використовувати ідею відправлення західних військ для закликів швидше надавати зброю і потрібні боєприпаси - мовляв, тоді європейським країнам не доведеться думати про залучення власних армій на українську територію. Проте ухвалення будь-яких рішень щодо корейського сценарію вимагатиме широкого суспільного і політичного консенсусу, який зараз складно уявити.

Подарунок праворадикалам?

Окрім цього ідея направлення військ може мати негативні наслідки для підтримки надання воєнної допомоги Україні в Європі.

Як показав приклад США, навіть питанням фінансової допомоги легко маніпулювати. Тему відправки військ може використати радикальна опозиція в Європі ще більше ефективно. В хід підуть аргументи про те, що ситуація зайшла занадто далеко, якщо вже обговорюють направлення військ і треба домовлятися про мир.

Питання допомоги Україні дедалі більше політизуватимуть, аби отримати більше голосів на виборах. Це замість відносної більшості на підтримку України може призвести до формування протиборчих таборів, один з яких виступатиме за повномасштабну підтримку України включно з відправкою військ, а інший закликатиме до якомога швидших перемовин між Україною та Росією, щоб уникнути безпосереднього залучення до війни.

Європейська політика надто рейтингозалежна, і, на відміну від російського керівництва, європейські політики мусять зважати на суспільні настрої.

Франція є прикладом, як радикали можуть використати тему відправки військових у своїх інтересах.

"Макрон зробив ще один крок до війни, поставив під загрозу життя 70 мільйонів французів і насамперед наших збройних сил, уже розміщених у Східній Європі", - заявила лідерка Національного об’єднання Марін Ле Пен під час засідання парламенту.

Прем’єр-міністр Франції Габріель Атталь відповів Ле Пен: "Якби вас обрали, ми б постачали зброю до Росії, щоб вбивати українців".

Подібні випади з обох боків можуть тривати нескінченно довго, але зрозуміло, що переконати європейські суспільства підтримати участь власних армій в Україні буде важким завданням.

Згідно з останніми опитуваннями Eupinions, в лютому 2024 року 55% мешканців країн ЄС підтримували постачання Україні озброєнь, проте в деяких країнах прибічників воєнної допомоги була меншість (в Італії 40%). Ідея ж відправлення військ на підтримку України завжди мала підтримку лише в меншості європейців.

Ця дискусія відбувається на тлі зростання популярності ультраправих у Європі - у Франції, Австрії та Нідерландах вони мають статус найпопулярніших політичних сил.

Партія Марін Ле Пен зараз - це вже не маргінальна сила початку 2010-х, вона консолідувала навколо себе правих виборців. Останнє опитування Ifop показало, що Марін Ле Пен може отримати вже в першому турі виборів 36% голосів.

Якщо додати голоси виборців інших правих політиків (ультраправий публіцист Ерік Земмур або голліст Ніколя Дюпон-Еньян), то в Ле Пен є шанс перемогти у другому турі з 50-51% голосів. Вона може випередити і чинного прем’єра Габріеля Атталя і колишнього Едуара Філіпа - обидва є потенційними кандидатами французьких лібералів на наступних виборах.

На користь Ле Пен грає бажання змін. Незадоволені виборці більше зацікавлені у висловленні свого роздратування станом справ в країні через голосування, ніж обмірковуванням наслідків перемоги праворадикальної і популістичної лідерки. І саме на цих виборців легше впливати закликами, що вирішення домашніх проблем важливіше за допомогу Україні.

Двічі у 2017 та 2022 роках Емманюель Макрон вигравав президентські вибори завдяки підтримці лівих, які не хотіли бачити в Єлісейському палаці Марін Ле Пен, і голосували за нього попри очевидні розбіжності в поглядах.

Але наступного разу, у 2027 році, ця модель може не спрацювати, перемога Ле Пен виглядає цілком можливою через невдоволення результатами правління Макрона.

Зараз зближення між Україною та Францією на тлі заяви Макрона досягло апогею. Проте використання гасел проти відправлення військ може посприяти Марін Ле Пен опинитися при владі і кардинально змінити французьку політику.

У такому випадку Франція можливо і не буде проводити ворожу політику щодо України, але точно не буде партнером і опиниться в одному таборі з Угорщиною.