ЄвроПобачення у Ліверпулі. У пошуках шароварщини
Ліверпуль, який зустрів нас яскравим сонцем у перший день, схаменувся і виправився. З обіду ллє дощ.
Це гарна нагода завести смол-ток із таксистом у чорному ВМW, який везе нас мокрих як хлющ до готелю.
Нам цікаво, що ж він про це все думає. А він… нічого не думає і навіть не знає, що Євробачення його місто проводить від імені України. Неправильний якийсь таксист.
Цікаво, як можна не помітити прапорів іншої країни, якими завішане все місто і… соловейків!
Коли я вирішила шукати шароварщину на Євробаченні, то підозра одразу впала на них.
Це - велика надута пташка з червоним дзьобом і у вишиванці. Кожен соловейко представляє якийсь український регіон. Від цього залежить орнамент вишивки і музика, яку він "співає" - для цього треба натиснути велику кнопку поруч із ним. Очікувала почути цимбали і бандуру, але тихо грає сучасна електроніка.
Таких соловейків у Ліверпулі 12, для них є спеціальна мапа. Завантажую собі на телефон і йду на них дивитися.
Найперше натрапляю на соловейка з Криму, потім бачу з Карпат, Одеси і Києва. Соловейки фотогенічні. Біля них багато фотографується саме англійців. Вони якісь абсурдні й одночасно милі. Як сказав би мій 11-річний син: це якийсь крінж. Але не шароварщина.
Іду далі до українського куточка у фанзоні Євробачення, яка називається EuroVillage.
Вона розташована на набережній, тут є велика сцена, де майже щодня виступають українські гурти, проходять інші події. Багато яток з традиційними британськими закусками. Але якщо ви хочете спробувати борщу, то вам сюди.
Український куточок добряче захований. Можна випадково пройти повз. Всередині стоять кілька столів, де люди їдять українські страви – фудкорт організував Євген Клопотенко. Тут подають вісім страв – я їх всі спробую і розкажу у наступному блозі.
Кілька яток із сувенірами та вишиванками. Матрьошок, слава богу, немає. Висить булава, є ляльки-мотанки, подушки з Мавкою з мультика, дерев’яні тарілки з петриківським розписом, книжка про Зеленського.
Бачу, як бабуся англійка з двома внучками купує український прапор. Приємно.
Асортимент приблизно такий, як у Києві в переході на Майдані. Немає тільки туалетного паперу з обличчям Путіна, зате є ось така торба.
Тест на шароварщину пройдено. Тут досить душевно, як і загалом у Ліверпулі.
Відчувається якась стримана повага і підтримка. Гостей приїхало ще небагато, тому місто вдень напівпорожнє. Але більшість пабів вже готові до святкувань.
Багато з них обвішані жовто-блакитними прапорами. В італійському кафе, в якому ми обідаємо, українські прапорці стоять навіть на столиках, поруч із британськими.
Отож шароварщини у Ліверпулі я не знайшла. Все українське представлене сучасними муралами, інсталяціями, виставками.
У моєму рейтингу дивного поки що є дві скульптури.
Сріблястий юнак із голубом та українським прапором, якого поставили біля Strawberry Field, місця, де провів дитинство Джон Леннон. Її створив 16-річний мексиканський художник. Вона виглядає так, ніби її привезли сюди із київського ВДНГ.
Інша – це робота японського дизайнера Superlambanana (Супербананоягня), розмальована у жовто-синій. Це - гібрид ягняти і банану – товарів, які колись найбільше перевозили через ліверпульський порт. Я його прозвала скунсом.
Сьогодні на сніданку у готелі помітила, що такий самий скунс, але вже чорно-білий, висить на стіні.
Як сказала би моя бабуся: "І такого треба".
