Примара мирного життя. Як живе Харків між обстрілами

Після того, як українські військові відігнали росіян від міста, у Харкові стало трохи тихіше. Щоправда, ненадовго. Росіяни унадилися обстрілювати місто з далекобійної артилерії та систем залпового вогню. Одночасно у Харків почали повертатися люди, почувши про відновлення роботи транспорту та налагодження мирного життя.

То як насправді живе місто зараз?

Гучний вибух. Так, наче розривається залізо. У дворі спрацьовують сигнали на автівках. І далі - раз, два, три - вибухи, менш гучні, один за одним.

Тремтячими руками я намагаюся впоратися із ключем від дверей у під'їзд. Влітаю на свій поверх з десь п'ятьма кілограмами продуктів. Відхекуюсь та вже у квартирі пишу журналістам, які живуть поруч.

Так, прилетіло. Не до нас, поряд з Харковом, у лісі. Чого так гучно? Тому що між нами та вибухом не було будинків. Так мені пояснюють. А я ще деякий час сиджу втягнувши голову, намагаюся вгамувати тремтіння в руках.

На вулиці - дощ, іноді грім з блискавкою. З 2018 року в мене почав проявлятися ПТСР. Я ненавиджу грозу. Тоді від розривів грому я пригиналася. Бігла до балкона, прислухалася, хотіла з'ясувати, чи то не війна. Тепер я не боюся грози. Я відрізняю грім від "прильотів".

Чому повертаються у місто

Це фото зробив В'ячеслав Маврічев, редактор та журналіст "Суспільного" у Харкові. Це двір одного з районів міста - Північної Салтівки. Попри те, що район небезпечний, саме тут було відносно тихо. І будинки цілі, і вікна - теж. До цього ранку.

Об 11-й прилетіло "вітання" від росіян. Вірогідно - касетні. Шість невеличких вирв від вибухів, а ще - купка уражувальних елементів - кругляшками нарізаний залізний прут. Усе на дитячому майданчику. Диво, що на вулиці не було багато людей. Постраждали лише двоє.

Власник посіченого "бусика" пояснив В'ячеславу - повернувся до міста, бо вирішив, що безпечно. В місті ж "економіку запускають".

"Поїдете тепер знову з міста? - Та тепер вже і немає на чому", - передає журналіст у коментарях під постом діалог з власником понівеченого авто. А чоловік із коляскою поділився - мають оформити інвалідність. Дистанційно це не зробити. Потрібно лише особисто, за місцем реєстрації.

На питання, чому люди повертаються у Харків, Маврічев відповідає:

"Люди сприйняли запуск громадського транспорту у Харкові, як зелене світло - безпечно, можна повертатися. А повернувшись, вже підкорюються обставинам".

"Хотілося просто додому"

Із Олександрою ми спілкуємося телефоном. Вона вже не у Харкові. Проїхалася Україною, побувала на заході, повернулася у Кременчук.

Я вибачаюся, адже не знаю, як спитати про найстрашнішу втрату у її житті. У відповідь чую упевнений голос: "Питайте, я відповім".

З Харкова Олександра з сім'єю поїхала на 11-й день війни. А повернулася десь за тиждень до трагедії.

26 травня чоловік з малим зайшов за нею на роботу, коли прилетіло над салоном, у якому працювала жінка. Паніка змусила усіх тікати на вулицю та бігти світ за очі. Олександра хотіла обійняти клієнтку, яка тікала поряд. Та трусилася від переляку. Тож передала синочка чоловіку.

"Він взяв малого, взяв його на руки, а я обняла клієнтку. Мене ніхто ніколи так міцно не обіймав, як вона. І через хвилину, дві-три її не стало. Кажуть, що потрапило просто в неї чи поряд. Її скрутило у протилежну сторону. Ось як живіт болить, а то в іншу", - чути у слухавку голос Олександри.

Клієнтка встигла відбігти попереду від Олександри усього на кілька метрів. Неподалік неї був і чоловік Олександри з сином. Після вибуху дитини в руках у нього вже не було.

"У чотирьох кроках від мене він вже лежав (чоловік Олександри. - Ред.), захлинаючись кров'ю. Повітря виходило. Увесь чорний. Синочка чотири години шукали", - каже жінка.

Олександру трохи зачепило осколком.

"Ми поїхали у Харків лише тому, що ми хотіли додому. Була там невеличка нестача грошей, але ж там не заробиш. Це просто була хатюшка додому. Ми думали - у чоловіка буде робота, в нього з роботою не вийшло. Мені запропонували роботу", - пояснює Олександра. І згодом додає:

"Місто почало оживати тоді. Я на маршрутці один раз проїхалася. Була віра, що може вже вистачить? Може вже скоро - все?"

Жінка каже, що була упевнена - саме з ними такого не станеться: "Моїм амулетом був мій малюк".

Зараз Олександра намагається допомагати тим, хто до неї звертається. Когось підтримує словом, когось грошима. І повторює - не варто повертатися з дітьми у місце, де поряд йдуть бойові дії.

"Найстрашніше, коли близькі помирають, а ти нічого не можеш зробити", - каже вона.

"Піонами" по Харкову

26 травня у Харкові, під час обстрілу району Павлового поля загинуло дев'ять людей, 19 були травмовані.

По району у середмісті вдарили з "Піонів" - самохідних гармат. Ця зброя призначена для руйнування тилу супротивника та знищення важливих об'єктів. Дальність становить 47 кілометрів.

Сталося це після майже двох тижнів відносної тиші, коли місто почало потроху вірити у можливість хоч якогось мирного життя. Обстріл тривав кілька годин.

Багато хто намагався сховатися у переходах метро. Та деякі двері довелося зламувати, вони були зачинені. Наступного дня у метрополітені повідомили - відкриють додатково ще 10 вестибюлів. Та нагадали - метро можна використовувати як укриття.

"Фактор ризику ніхто не відміняв"

На початку травня міський голова звернувся до підприємців, які виїхали. Ігор Терехов закликав готувати бізнес-плани. Дуже скоро їх можна буде реалізувати, запевняв він:

"Знаю, що багато хто з вас турбується, чи зможе повернутися і продовжити свою справу. Звичайно, зможете. Єдине, про що я хочу прохати вас, - довго не вижидати. Нам треба буде дуже швидко набрати небачену динаміку розвитку та відновлення, аби якомога швидше повернути Харків до нормального повноцінного життя".

Безпечних місць у Харкові немає

Три тижні у Харкові працює метро. Запущені усі станції. Міська рада переробляє логістику наземного транспорту. Раз у раз у телеграм-каналах з'являються повідомлення про нові відкриття. Тут знову запускається ресторан, тут готове відкритися чергове кафе.

На вулицях у рази більше транспорту. І вперше за довгий час у місті навіть з'являються затори.

Біля супермаркету "Восторг" завжди було багато людей. Він зручно розташований, на виїзді з міста біля метро. До нього заглядали не лише мешканці району, а й ті хто виїжджає - приїжджає. Тут смачна кава з десертами у невеличкому бічному кафе та іноді - черги за ними.

"Кілометр від мого будинку. Метрів 800 від школи моїх дітей. 100 метрів від нашої поліклініки. Мільярд кілометрів від нормального життя". Цей пост написано наступного дня, після удару по цьому супермаркету. Його написала одна з моїх колег Мар'я Уманська. На фото те, що лишилося від будівлі та невеличкого бічного кафе зі смачною кавою.

Нічний вибух було чути у кількох районах Харкова. Наступної ночі вибух стався на іншому виїзді з Харкова. Російська ракета зруйнувала ресторан, також постраждала школа поруч.

Умовне затишшя у Харкові тривало недовго. Відтоді як українські військові відігнали росіян подалі від міста, їх артилерія досягає лише Циркунів - звільненого селища просто за кільцевою. Тому все частіше по Харкову випускають більш далекобійні "Смерчі", "Урагани" та "Піони".

Географія пострілів широка. "Денацифікують" магазини, ресторани чи кафетерії. Останній тиждень наче за розкладом - о десятій вечора чи о дванадцятій ночі - у Харкові обстріли. Ракети відправляють не лише з окупованої території, а і з Бєлгорода.

Про це повідомляє у вранішніх зведеннях Олег Синєгубов. Харківські пабліки відстежують та публікують повідомлення у російських телеграм-каналах. Про ракети, які випущено в бік України та Харкова там повідомляють досить швидко.

Ще за мирних часів я писала інтерв'ю одного з відомих харківських альпіністів. Він спитав, чи знаю я хто частіше гине - новачки чи професіонали. Для мене відповідь була очевидною. Очевидною - та невірною.

Альпініст розповів мені, як загинув його товариш. Він був професіоналом, вів групу новачків в гори. Є команда "камінь", за якою усі мають лягати. Його товариш просто спитав - "Де?" та підняв голову. Камінь прийшов у голову.

Міська влада та військова адміністрація недарма повторює прохання не ігнорувати повітряну тривогу.

Коли ми прощалися із Олександрою, вона додала: "Найстрашніше, коли ти перестаєш боятися. Стріляють, а тобі не страшно". Саме тоді потрібно їхати з міста чи гарячої точки.

В останні дні місцева влада та українські військові повідомляють, що росіяни намагаються контратакувати на півночі Харківської області. Також вони почали знову обстрілювати житлові райони Харкова з артилерії та РСЗВ "Смерч" та "Ураган", було декілька ракетних ударів по промислових об'єктах.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!