Замість книжок - автомат. Як студенти йдуть воювати

Трохи більше тижня тому я зустрів у Києві групу молодих людей, які пішли добровольцями воювати за Україну.

Більшість із них були підлітки, які нещодавно закінчили школу - їм не було й 20-ти (Підлітками на Заході прийнято вважати молодих людей віком до 19 років включно. В Україні у 18 років настає повноліття і молода людина може йти до армії - Ред.) Вони сказали мені, що після трьох днів базової підготовки вирушать на лінію фронту - або дуже близько до неї.

Максим Луцик, 19-річний студент біології, сказав мені, що його не бентежить спроба стати військовим після менш ніж тижня навчання. Він упевнений, що впорається - адже він п'ять років був скаутом і опанував не лише навички виживання у складних умовах, а й поводження зі зброєю. Йому було 10 років, коли у 2014 році почалася тривала війна України з сепаратистами, яку спонсорувала Москва.

Максим пішов разом зі своїм другом, 18-річним Дмитром Кисиленком, який навчається на економічному факультеті в тому ж університеті.

Новобранці виглядали як будь-які інші молоді хлопці, які вирішили, що вони більше не хлопчики - занадто голосно сміялися, коли хтось розповідав анекдоти, щоб приховати нервування, та демонстрували удавану сміливість.

Деякі з них одягли наколінники, які виглядали занадто малими - ніби йшли у комплекті зі скейтбордом, подарованим на 12-й день народження. У кількох були спальні мішки. В одного був килимок для йоги. Коли вони чекали надворі автобуса, який мав відвезти їх на тренувальну базу, вони були схожі на друзів, що їдуть на фестиваль - аби не зброя. Кожен з них отримав по автомату Калашникова.

Цими вихідними я відвідав Дмитра, Максима та інших добровольців на їхніх постах на східній околиці міста, де їм видали форму, бронежилети, відповідні піхотні наколінники та шоломи.

На блокпосту, який добровольці намагалися перетворити на справжню перешкоду за допомогою мішків з піском та сталевих протитанкових їжаків, дув крижаний вітер. Хлопці використали свою базову підготовку по максимуму.

"Я звик до своєї рушниці. Я навчився стріляти і діяти в бою, а також багато іншого, що буде дуже важливим у бою з росіянами", - сказав мені Дмитро. Він засміявся, наче йому було важко уявити те, про що він говорить.

Максим виглядав більш серйозним, не схожим на невимушеного студента.

"Я почуваюся набагато впевненішим, ніж раніше, тому що ми отримуємо достатньо знань з тактики, бойових мистецтв, тактичної медицини та того, як щось робити на полі бою", - сказав він і додав, що хотів би побачити український прапор, що майорить над Кремлем.

Головне питання, яке хвилює тут усіх - чи дійде бій до Києва.

"Це безперечно можливо, - каже Дмитро. - Ми просто повинні зупинити їх тут, тому що, якщо вони доберуться до Києва, на цьому війна може завершитися".

Вони народилися в одному місті поблизу російського кордону, яке зараз обстрілюють. Їхні родини й досі там. Я запитав у хлопців, що про їхні дії думають їхні батьки. Максим пожартував, що мати сказала йому залишитися у сховищі й готувати їжу. Він не розказав їм, чим саме він займається, тому що не хотів їх турбувати.

Батьки Дмитра знають, що він робить. Він почав з того, що зголосився готувати коктейлі Молотова, а через кілька днів зателефонував батькові, щоб повідомити, що він вирішив приєднатися до військ територіальної оборони. Батько сказав, щоб він не надто геройствував.

Його батьки, задоволено каже Дмитро, пишаються тим, що він робить. Я запитав його, чи не боїться він того, що чекає попереду.

"Не дуже, але відчувати страх - це людська природа, і, звісно, ​​глибоко в душі мені трохи страшно, адже ніхто не хоче вмирати, навіть якщо це заради своєї країни. Отже, смерть для нас не вихід", - відповів він.

Дмитро та Максим розповіли про свої мрії на майбутнє - веселощі з друзями, завершення навчання, кар'єра та, зрештою, сім'я. Їхні батьки мають молитися, щоб плани, енергія і самі життя їхніх синів не були розбиті жорстокими реаліями війни, як у багато інших поколінь молодих чоловіків, які воювали у війнах Європи.

Іноземні журналісти не мають можливості поспілкуватися з молодими російськими чоловіками, які перебувають лише за кілька кілометрів по той бік лінії фронту. Вважається, що багато з них є призовниками, яким навіть не повідомили, куди їх відправляють.

Двоє молодих українських студентів, які стали солдатами, повернулися до роботи на блокпосту. Професійна армія розміщується лише за кілька кілометрів попереду, де безпосередньо стикається з росіянами.

Але якщо прийдуть росіяни, то, як і всі добровольці, Максим і Дмитро будуть стріляти з окопів, які вони допомогли викопати, де чекають ящики з коктейлями Молотова - які, як вони сподіваються, можуть вивести з ладу танк.

Якщо це не спрацює, НАТО поставляє тисячі одиниць набагато досконалішої протитанкової зброї.

Усі тут, у Києві, чекають того, що, ймовірно, стане ключовою битвою війни - солдати, мирні жителі в уніформі та без неї, а також Максим і Дмитро та інші добровольці, які готуються воювати.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!