"Я їду додому". Як і чому українці вже повертаються у Київ

Перше, що вирішила Анна після повернення додому - наповнити його затишком. Анна живе в Києві й виїхала у другий день війни. Кілька тижнів по тому вона повернулася і написала у фейсбуці:

"Прошу порадити простий рецепт дріжджової солодкої випічки. Ми вчора повернулися в цивільні умови Києва, додому. І я страшенно хочу наповнити дім затишком".

Минув місяць з часу вторгнення Росії в Україну. Люди пережили страх, розпач, розчарування і прийняли ситуацію такою, якою вона є. У країні війна, а вдома навіть рідні стіни захищають - це відоме прислів'я набуло істинного значення.

Щораз більше мирних мешканців повертаються додому - у Київ.

Дім з затишком

Історія киянки Анни непоодинока. Вона з чотирирічною донькою виїхала з Києва 25 лютого, на другий день війни.

"На той момент це було правильне рішення. Ми поїхали на дачу в Бориспільському районі", - розповідає киянка.

Попри складні побутові умови на літній дачі, яка не пристосована до холоду, безпекова ситуація тут була напружена: "Тут теж було чути вибухи - віддалено, але майже увесь день. Над нами низько пролітали гелікоптери. І в якийсь момент чоловік сказав, що нам було б безпечніше повернутися".

Попри те, що Анну лякали довгою дорогою і купою блокпостів на шляху до столиці, повернення вийшло швидким і щасливим.

За ці тижні Київ та умови життя в ньому сильно змінилися.

Чолові Анни активно зайнятий у волонтерському русі, а вони з донькою вистоюють черги у магазинах і гуляють. З минулого тижня в Анни з'явилася робота. І це все завдяки хорошому інтернету у місті.

"Я налаштована залишатися. Тут ми всі разом", - каже Анна про Київ. Вона спекла булочки за рецептом, що їй порадили, і тепер у їхній квартирі панує аромат кориці й затишку.

Київ - "будинок, де дихають люди"

Режисерка Катерина Горностай у перші дні війни виїхала з Києва до мами під Київ, де спершу було начебто спокійніше.

"Але з кожним днем ми все краще могли чути (і навіть інколи бачити) лінію фронту навколо Києва. Щовечора ми вирішували чи лишатись ще, чи тікати далі", - згадує вона.

Мама навідріз відмовилась кудись їхати, втечу на захід чи за кордон Катерина не розглядала, тому рішенням було повернення в Київ.

Попри те, що у січні в широкий прокат вийшов повнометражний фільм Катерини "Стоп-Земля", зараз вона працює не за професією.

"Ми доволі швидко знайшли волонтерство і вже два тижні працюємо руками: фасуємо обіди для тих хто потребує допомоги. Ця робота рятує мою голову від постійного читання новин та жахливих нав'язливих думок", - розповідає про свої дні в столиці киянка.

"Кажуть, якщо постійно не жити в будинку, він дуже швидко руйнується. З містами відбувається така ж історія. Місту потрібно жити наповненим своїми мешканцями, потрібно щоб продовжувався колообіг продуктів, грошей і послуг", - переконана Катерина.

Зараз вона радіє у Києві простим речам, наприклад, кав'ярні біля дому, що знову відкрилась, букету на день народження колезі, який можна купити в переході, і навіть маленькому затору на дорозі.

"Я сприймаю Київ як велетенський будинок, у якому дихають люди. Вони переживають, часто сидять в укриттях, рятують з-під завалів своїх сусідів, але продовжують тут жити.

Мені страшно, що бомбардування міста російськими літаками та ракетами може посилитись, але я би дуже хотіла лишитись тут", - підсумовує режисерка.

"Орієнтуємося на сирени"

У своїх стінах спокійніше, переконана Олена Ковальчук, яка з чоловіком і донькою у перший день війни виїхала до друзів під Київ.

"Коли ми справилися з першим шоком, то через кілька тижнів вирішили повернутися до своєї квартири. Адже у своїх стінах спокійніше", - розповідає киянка.

Вони обладнали свою квартиру і поверх, так щоб було безпечно.

"Ми тут вже тиждень і нам спокійно. Орієнтуємося на сирени. Тут спокійніше моїм дітям, бо вони серед своїх речей", - розповідає Олена про свій побут.

Олена задоволена рішенням повернутися в Київ. Якщо залишатися в Україні - то тільки у себе вдома, каже киянка.

"Відчуваю, що потрібна Києву"

Оксана Білоус згадує, що мала погані передчуття 24 лютого. Та ще й вранці від сусідів заліз великий тарган. Коли зателефонував син з повідомленням про вибухи, зібрала кота і собаку й поїхала на дачу на Житомирській трасі. Після того, як не стало світла і поряд почалися бої, переїхала у Вінницю.

"Сидиш і думаєш чого ти тут сидиш, від чого ховаєшся?" - згадує Оксана.

Вона киянка у п'ятому поколінні. Київ - рідне місто, усі предки жили тут, де й вона зараз, у цьому кутку центру столиці.

"Я питала свою бабусю, яка під час Другої світової війни, під час окупації залишалася в Києві, як вони не боялися, що бомби летять. Вона каже, яка доля, так і буде. Якщо доля загинути - то в рідній хаті, якщо рідні стіни збережуть, то будем жити. І так рід тримає", - додає киянка.

Оксана Білоус народна майстриня. Вона роками проводить майстер-класи з писанкарства. Ще у Вінниці їй почали писати люди й запитувати про різні товари.

"Люди питають про фарби, писачки, книжки. Це така писанкотерапія для усіх", - каже Оксана.

Вона повернулася до Києва кілька днів тому і вже пакує замовлення, частину заробітку віддає на потреби постраждалих від війни через греко-католицьку церкву.

Щодо передчуттів на закінчення війни, то в Оксани вони прекрасні.

"Найтемніші часи перед світанком. Усе що не відбувається, це на добре. Нам потрібно пройти через це", - додає Оксана.

Каже, писанки, мальовані 24 лютого, вже добре підсохли та радуватимуть на Великдень, який обов'язково буде світлим.

Сергій також виїхав з Києва у перші дні війни та вивіз родину на захід країни. Проте за кілька тижнів вирішив повернутись додому.

Сидіти біля польського кордону йому було незручно і він поїхав до Києва. Вже кілька днів волонтерить та розвантажує гуманітарну допомогу.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!