"Ми можемо принести себе в жертву. Але це нічого не змінить". Як білоруси протестують проти війни в Україні

З серпня 2020 року політичні арешти у Білорусі відбуваються майже щодня, але такої кількості затримань за один тиждень не було майже рік. З початком війни в Україні люди в Мінську та інших містах вийшли на вулиці з гаслами "Ні війні" та "Слава Україні!". За оцінками правозахисників, близько тисячі з них затримано, більшість опинилися в ізоляторах. Журналістка Марія Сисой поговорила з деякими з них про те, як протестувати в країні, де арешт загрожує навіть за одяг неправильних кольорів.

Суд по скайпу

"Коли я йшла до центру, мені було не страшно, тільки така напруга: якщо зовсім нічого не буде, мені ж буде сумно, напевно. А якщо щось буде, то теж сумно, бо багатьох затримають", - розповідає студентка Альона (ім'я змінене заради безпеки героїні).

27 лютого - на четвертий день вторгнення Росії в Україну - у Білорусі проходив референдум щодо зміни конституції, який зокрема передбачає обнулення президентських термінів. Білоруси використали голосування як нагоду зібратися на безліч маленьких антивоєнних вуличних мітингів.

Згадуючи масові протести після президентських виборів 2020 року, Альона каже про "в'єтнамські флешбеки - у хорошому сенсі": "Мені здається, що було дуже багато людей, скрізь гули машини".

За даними правозахисного центру "Весна", того дня було затримано близько 500 людей по всій країні.

Альону затримали наступного дня, коли вона прийшла на анонсований мітинг на Привокзальній площі у Мінську. Там майже нікого не було: як пізніше з'ясувалося, силовики заздалегідь блокували під'їзд до площі.

"28-го на Привокзальній площі вони зробили все, щоб не дати навіть зібратися", - каже ще одна затримана Наталія Дуліна - колишня доцентка кафедри італійської мови Мінського державного лінгвістичного університету. Її звільнили восени 2020 року після арешту за участь в акції проти фальсифікацій на президентських виборах, і вона одна з небагатьох, хто готовий говорити під своїм справжнім ім'ям.

Як і Альоні, за участь в антивоєнній акції Наталі дали 15 діб арешту - стандартний термін у таких справах. За її словами, декому доводилося чекати суду до трьох днів - а годувати, як правило, починають лише після рішення та офіційного розподілу до ізолятора.

"О 10-й ранку нас вивели у коридор, а мій суд був наприкінці дня, - розповідає Альона. - Весь цей час ти стоїш обличчям до стіни, руки за спиною. Мені було дуже важко. Одного разу нам дозволили сісти на підлогу, але потім почали кричати: "Що ви сидите! Вставайте! "Їжі не було, але була вода, і можна було домогтися, щоб відводили до вбиральні".

Її суд тривав 10 хвилин скайпом - прямо з ізолятора тимчасового утримання. Анонімний свідок звинувачення у балаклаві цитував написане у протоколі: "була в натовпі... скандувала "Ні війні!"... активну участь". Наймати адвоката було безглуздо, каже Альона.

Спали на підлозі. Грали у "Крокодила"

Наталю Дуліну помістили у мінський ізолятор на Окрестіна - відомий на весь світ жорстоким поводженням із протестувальниками після виборів 2020 року.

"Нас було 17 людей у ​​двомісній камері. Вікно не відкривається. Просиш відкрити віконце-годівницю у дверях - іноді відкривають, іноді - ні. Духота страшна, така душогубка!"

Замість раковини - відро для сміття, замість унітаза - дірка у підлозі, описує Наталя. У жінок не було ні постільних речей, ні матраців, ні подушок.

"Нари із залізних прутів, і спати там абсолютно неможливо, тільки якщо щось дуже добре підстелити. У нас спочатку був верхній одяг, але 8 березня вони прийшли і сказали всім здати куртки".

За словами Наталі, світло на ніч не гасили, а вдень не дозволяли навіть лежати. Спали здебільшого на підлозі.

"Ми намагалися укладатися так, щоб все тіло могло розміститися. Я спала на боці між лавками, там місця було приблизно 1 метр на 50 см. Як подушка - рукав светра, взуття. Чула, що люди спали на буханці хліба, але там були таргани та мокриці, тож ми від цього відмовилися".

Не було ні прогулянок, ні душу, каже Наталя. Натомість були "котики" - безхатченки з вошами, яких часто підселяють до "політичних" затриманих.

"У нас була Алла Іллівна знаменита, яку ще відмивала Оля Хижинкова (переможниця конкурсу "Міс Білорусь - 2008", яку у 2020 році заарештували на 42 дні за протести - М.С.). Ми виділили Аллі Іллівна шконку. Якщо вона на кілька днів затримується у камері з політичними, її відмивають, просять засіб від вошей".

З гігієнічних засобів - у найкращому разі маленький шматочок мила та туалетний папір. Якось ми на півтора дня залишилися без туалетного паперу. Пару днів ми могли бути без мила. Прокладки нам видавала лікар. І вони теж були в дефіциті: зрештою нам стали говорити "прокладок немає, є тільки вата". Сказала, що занадто багато прокладок просимо: "Я зараз зніматиму труси і дивитимусь, кому дійсно потрібні".

Стандартний день у тюремній камері на Окрестіна Наталя згадує так: о 6-й ранку підйом, потім приносять хліб. Сніданок - чай ​​та каша. Потім обшук: затримані виходять у коридор, заклавши руки за спину, стоять лицем до стіни; перекличка, перевірка металошукачами, обшук у камері.

У вільний час дівчата та жінки грали у "Крокодила", "Мафію", хтось влаштовував лекції з лінгвістики, а хтось розповідав про свою магістерську дисертацію з психології. Наталя щодня робила вправи, щоби зменшити біль у ногах.

Обід - компот або кисіль, суп та каша (рис, перлова каша, гречка), котлета (м'ясна, рибна, печінкова), іноді шматок солоного помідора чи огірка. Вечеря о 18:00 - сосиска або котлета та каша. Іноді тричі на день була каша. Воду пили з-під крана.

О 22-й відбій, а о 2-й та о 4-й годині ночі будять на перекличку.

Замість туалетного паперу - газета з Тихановською

У Олени, яка потрапила до ізолятора у місті Жодіно, схожі спогади про 15 діб арешту: залізні нари без постільних речей, жодних прогулянок та передач. У 10-місній камері були 32 людини.

Із засобів гігієни в камері спочатку було тільки господарське мило. Потім одна дівчина потрапила до лікарні із запаленням нирок, і там їй передали шампунь та серветки. До душу Альона відмовилася йти, коли інші дівчата розповіли, що на 25 людей давали 10-15 хвилин.

"Дуже сильний фізичний дискомфорт, м'яко кажучи. Але це єдине, що було важко, тому що мене не дуже чіпають усі ці методи морального гноблення, а навколо було багато добрих людей, усі дуже освічені. Ми підрахували, що між наймолодшою ​​та найстаршою жінками в нашій камері було 50 років - 18 та 67".

З добрими людьми - юристом, програмістами, бізнесменами - познайомився у камері ізолятора Жодіно й підприємець Петро (ім'я змінене). На початку війни він написав у телеграм-чаті коментар про те, що війна в Україні - це жахливо і що мовчати та не діяти не можна. Того ж дня прийшли за ним. У чаті він був анонімним, і як його ідентифікували, він не знає.

"Затримували з наручниками, шапку на обличчя натягнули, все у грубій формі. Трохи били, не сильно", - розповідає він. Потім повезли додому на обшук: переглянули вміст телефону та комп'ютера, але, за словами Петра, нічого не знайшли.

Змусили записати відео - це стандартна практика силовиків, починаючи з 2020 року: затримані на камеру закликають не виходити на протести та не читати заборонені телеграм-канали. "Я знав, що немає сенсу відмовлятися. Тих, хто відмовлявся, били: у одного хлопця ноги були сині, він стояв, бо не міг лежати і сидіти. Цей крок я вирішив пропустити".

Умови утримання, про які розповідає Петро, ​​схожі на історії Олени та Наталі - тільки у нього були зношені матраци та подушки, а їжа трохи краща, ніж у Мінську. 24 людей помістили до 6-місної камери.

За словами Наталі, з нею у камері були жінки, позбавлені батьківських прав, - їм дозволялося мати особисті речі та засоби гігієни. Про таке ж "сортування" говорить і Петро - "не політичним" видають, наприклад, постільну білизну. Із так званими "підконтрольними" все навпаки.

"Одна людина втопила в унітазі мило, а більше мила нам не давали. Не було туалетного паперу. На прохання дати нам туалетний папір дали газету з передвиборчою промовою Світлани Тихановської, з її портретом. Таке глузування. Ми цю сторінку з фотографією відклали. Добре, що були інші газети".

Петро згадує, що 4 березня, у день міліції, наглядачі проводили обшук з особливою запопадливістю: били затриманих по ногах. "Але вночі це було просто звірство. Мені пощастило вийти вдень, але хлопці потім розповідали, що п'яні охоронці вривалися в камери, били людей, виводили їх у душову і теж били. Вночі там було пекло. Розмовляти з ними марно. Ти одразу потрапляєш під роздачу, якщо намагаєшся з ними говорити, заперечувати".

Про насильство говорить і Альона - за її словами, співробітники СІЗО вночі випивали, включали музику, а потім ходили камерами і знущалися з затриманих - з жінок вербально, а з чоловіків фізично.

Наталя теж розповідає про образи та погрози, а одного разу, за її словами, одна жінка поскаржилася на біль голови: охоронець вивів її з камери і вдарив головою об стіну.

"Наша держава є наглядачем над нами"

"Все це справжні тортури. Що таке катування - це таке поводження з людиною, яке завдає моральних і фізичних страждань і принижень, - каже Наталя. - Білоруська влада робить умови в камерах такими, щоб ми зрозуміли, як там нестерпно, і наступного разу боялися виходити і там опинитися. Це працює. Ми бачимо, що люди залякані. І люди знають, що за дві хвилини (після виходу на акцію) їх візьмуть".

"Поки на нас не пішов ОМОН шеренгою, ми змогли десь протягом п'яти хвилин свій протест показати, крикнути "Ні війні!" та "Слава Україні!" - згадує Наталія мітинг 27 лютого і пояснює, що все вийшло лише тому, що місце та час оголосили в останній момент. - Мені очевидно, що у нас тепер немає жодних шансів зібратися".

Масові вуличні протести, спричинені незгодою з підсумками президентських виборів, тривали з серпня до грудня 2020 року. На піку в них брали участь, за деякими оцінками, понад 200 тисяч людей. Але вже на початок 2021 року вуличну протестну активність придушили.

За оцінками правозахисного центру "Весна", лише за 2020 рік понад 33 тисячі протестувальників пройшли через адміністративні арешти або були покарані штрафами. Міжнародні організації, зокрема й ООН, зазначали, деякі затримані піддавалися тортурам і зґвалтуванням. Опозиційні лідери, активісти та блогери були засуджені на тривалі терміни або виїхали з країни, політичними ув'язненими на квітень 2022 року правозахисники вважають понад 1100 людей.

"Ми живемо у концтаборі. Наша держава є наглядачем над нами, - продовжує Наталя. - Якщо ми вийдемо на протест без зброї, нас можуть розстріляти, і під це підігнано вже всі закони так звані. Ми можемо принести себе в жертву. Але проблема в те, що це в принципі нічого не змінить".

"Протест нікуди не пішов, як я бачу, - вважає Петро. - Йдуть максимальні репресії - залякати всіх, щоб більше не висловлювалися. Почасти це працює. Багато людей їде, тому що неможливо тут жити, якщо ти щось висловлюєш або виходиш: ти одразу потрапляєш у м'ясорубку репресій. Коли у нас був шанс у 2020 році, не було підтримки з боку Європи і тієї ж України. Впустили, продовжили торгувати".

Західні санкції, введені у відповідь на репресії у Білорусі, посилювалися порівняно повільно. Євросоюз і США розпочали з персональних санкцій проти чиновників, і лише влітку 2021 року - після примусової посадки в Мінську літака Ryanair з опозиціонером Романом Протасевичем на борту - запровадили економічні обмеження, але й ті - з безліччю застережень.

Західні компанії також неохоче залишали білоруський ринок - масовий результат припав лише на 2022 рік, коли Білорусь опинилася в міжнародній ізоляції разом із Росією, яка розпочала 24 лютого війну проти України.

"Поки Путін при владі, ситуація в Білорусі буде такою ж"

"Нам безмежно соромно, що Росія напала на Україну через нашу територію", - каже Наталя.

Офіційно Білорусь не бере участі у війні, але саме через її територію відбувався російський наступ на Київ та інші міста на півночі України, з її території фіксували обстріли українських міст та позицій збройних сил, а Олександр Лукашенко неодноразово заявляв про підтримку Володимира Путіна.

Незалежні соціологічні опитування у Білорусі заборонені, тому правдиво оцінити рівень народної підтримки війни неможливо. У березні британський аналітичний центр Chatham House провів інтернет-опитування. Там зазначили, що прибічники Лукашенка є менш активними в інтернеті, а ті, хто дотримується опозиційних поглядів, часто бояться висловлюватися в інтернеті, навіть анонімно.

Але результати опитування засвідчили, що брати участь у бойових діях на боці Росії хочуть лише 3% респондентів, а підтримують Москву, але не хочуть вступати у війну - 28%. Понад половина опитаних висловилися проти того, щоб Росія використовувала Білорусь як плацдарм для нападу на Україну.

Кілька десятків білорусів були заарештовані за спроби пошкодити залізничну інфраструктуру, - ЗМІ називають їх "рейковими партизанами", які намагаються завадити перевезенню російських воєнних вантажів.

"Ми дуже підтримуємо Україну, від неї багато залежить, - каже Петро. - Поки Путін при владі, Білорусь буде в такому ж стані. Ми фактично під окупацією. Весь силовий блок контролює Лукашенко, а його самого контролює Путін".

За підрахунками "Весни", від початку вторгнення Росії в Україну за антивоєнні протести в Білорусі були затримані щонайменше 1500 людей. До забороненого поєднання білого з червоним додалися і жовтий з блакитним. Білорусів затримують за квіти, стрічки та одяг, де є кольори національного прапора Білорусі, що став символом опозиції, або кольори українського державного прапора.

"Одному нетверезому чоловікові не пощастило, - пригадує Петро інших затриманих за протести. - Він вигукнув в автобусі "Я люблю тебе, Мінськ!", а в протоколі записали, що він кричав "Живе Білорусь!" Це головне протестне гасло в країні. П'ять діб за те, що був п'яним, і 15 діб за "Живе Білорусь!"

"Люди підійшли до вічного вогню - 15 діб. Бізнесмену, який друкує листівки, - 15 діб. Він ніколи нічого політичного не друкував, але прийшли до нього із обшуком. Нічого не знайшли, але 15 діб дали. Законів у нас немає".

У Білорусі заблоковані понад 480 сайтів, включно із незалежними ЗМІ, і 400-телеграм-каналів та груп. Багато з них оголошені екстремістськими.

За підрахунками Amnesty International, близько 270 неурядових організацій ліквідовані. Побоюючись арештів за перепости та навіть підписку на ці телеграм-канали, дедалі більше білорусів читають їх без підписки, і навіть призвичаїлися регулярно чистити особисте листування.

"Більшість українців не розуміють становища білорусів від 2020 року. Вони не розуміють, як у нас тут жорстко, - каже Олена. - Подивіться, як російські військові розганяють мирні демонстрації в окупованих містах. Десь і світло-шумові гранати летять, і стріляють. Це ті ж методи, що білоруські силовики використовували проти наших громадян".

"Я не почуваюся у безпеці в Мінську від 2020 року, і стає дедалі гірше. Ми нещодавно їздили на екскурсію центром міста, нас було 15-20 людей. Мені вже було страшно перебувати у такому "натовпі". Коли я чую гучні звуки і бачу міліцію, починаю смикатися трохи".

Після арешту Наталю ознайомили із документом, де було сказано, що третє затримання може обернутися карною справою.

До Петра додому приходила міліція, психолог з дитячого саду та служба опіки: оглядали квартиру, холодильник, дитячу кімнату. Родину поставили на контроль - це означає, що дітей можуть відправити у сиротинець.

Петро каже, що думає про від'їзд з країни і точно поїде, якщо Білорусь офіційно вступить у війну. Олена та Наталя збираються залишитися.

"Комусь сниться, що вони знову в камері. Комусь страшно ходити вилицею, - каже Наталя. - В мене такого немає. Я розумію, що у будь-який момент щось може статися, але не можна жити і постійно думати про це".

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!