"Я обіцяла рідним не їхати в Україну. А потім помчала вивозити дітей з Маріуполя"

Коли в Україні почалася велика війна, група британських волонтерів захотіла допомогти, але вони й гадки не мали, якими будуть два наступні роки їхнього життя.

Ось їхні історії, які розповіло видання The National.

Юен Кемерон з Шотландії вперше поїхав в Україну за місяць після початку повномасштабного російського вторгнення. Він хотів врятувати друга, але трагедія, свідком якої він став, спонукала залишитись.

Чоловік заснував благодійну організацію ReactAid, яка доставляє медикаменти і вивозить поранених.

До нього приєдналися лікарі-травматологи та акушерка з Манчестера Венді Воррінгтон.

В Україні колишній діджей Кемерон опанував навички парамедика. Він і його колега Крейг Бортвік (колишній офіцер з боротьби з тероризмом), не лише постачають ліки і медичне обладнання.

"Я приїхав, щоб допомогти одній людині, але серце не відпускало мене додому. Незнайомці намагались передати мені своїх дітей і просили врятувати їх", - розповів він The National.

"Ми зрозуміли: якщо зможемо допомогти одній людині, то допоможемо й іншій, і ситуація наростала як снігова куля".

Працюючи з мережею міжнародних волонтерів, вони винаймають літаки й обладнання та їздять на передову.

Група врятувала життя десяткам медиків та військовослужбовців.

"Наші перші місії були в стилі Джеймса Бонда: через знайомих ми винаймали гелікоптери, щоб вивезти людей до Німеччини або Польщі, - згадує Кемерон. - Ми їздимо в найбільш постраждалі місця".

Цього місяця група планує масштабну місію з переселення 130 людей похилого віку та сиріт зі сходу України на Захід.

Три тижні перетворились на два роки життя

Дід акушерки Венді Воррінгтон – поляк, що пережив Освенцим і давав свідчення на Нюрнберзькому процесі.

"Моя прабабуся і її сестра загинули в Освенцимі, тому, коли два роки тому я побачила, що відбувається в Україні, це знайшло в мені відгук", - розповіла вона The National.

"Я не могла сидіти склавши руки і дивитись на черги на кордоні з жінок з дітьми і немовлятами".

Спочаку жінка поїхала до Польщі і допомагала біженцям.

"Я обіцяла родині, що не поїду в Україну, але вже за тиждень мчала в машині "швидкої" в Маріуполь (який тоді був ще під контролем України - Ред.)", - згадує медикиня, яка, з-поміж іншого, допомагає вивозити онкохворих дітей.

Так поїздка, яка мала тривати три тижні, вилилась у два роки.

Венді підтримують знайомі та благодійні організації в Британії.

"Я підтримую дитячий центр у Харкові й щомісяця отримую гуманітарний вантаж з благодійного центру "Голос України" у Гаддерсфілді. Вони запитують мене, що нам потрібно, і надсилають це".

"Невпинно працюю на перемогу"

Коли рекламник Річард Вудрафф побачив відео, де російські танки в'їжджають в Україну, то не зміг стояти осторонь.

Він залишив Британію, щоб допомагати українським бійцям.

"Перші шість місяців я допомагав на кухні, готував їжу для солдатів", - розповідає Річард.

"Їм не вистачало харчів і припасів, не було матеріально-технічного забезпечення для сотень тисяч чоловіків. Багато їжі готували жінки вдома, а мене відправляли розвозити".

"Я створив акаунт у соцмережі, щоб попросити про екіпірування для передової та задокументувати своє життя як волонтера".

Зараз у Річарда понад 62 тисячі підписників. Він збирає кошти на все: від їжі, тепловізорів і дронів до відновлення шкіл і будинків.

"Я невпинну працюю на перемогу. Без вихідних. Зроблю перерву, коли закінчиться війна. Але тільки на день, а потім долучусь до відновлення країни".