Як Макрон підкорив українців ідеєю про війська і чому це тепер проблема

Минув місяць відтоді, як Емманюель Макрон припустив відправку французьких військ в Україну. Його заява спричинила політичний землетрус в Європі. Проте ця історія дедалі більше викликає асоціації з відомою французькою піснею Paroles, paroles ("слова, слова, знову слова") і починає вилазити Україні "боком".

Але спочатку повернімося у вечір 7 травня 2017 року, коли Франція обрала нового президента.

Над площею Каррузель у Луврі в центрі Парижа лунають вигуки "Хай живе республіка! Хай живе Франція!" Щойно оголосили перемогу на президентських виборах Емманюеля Макрона - головної надії середнього класу - ліберальних, реформістських, євроатлантичних виборців. Коли на екранах з'явилися результати опитувань, журналісти, які працювали в імпровізованому шатрі біля Лувру, видихають з полегшенням.

Багатотисячний натовп святкує перемогу під "Марсельєзу", "Оду радості" і діджейські сети. На площі зібралися ті, хто представляє успішну Францію - студенти, підприємці, лікарі, держслужбовці, люди різного віку, кольору шкіри, напевно релігії і сексуальної орієнтації. Їхніми зусиллями лідерка французького ультраправого Національного фронту Марін Ле Пен програла.

В натовп якимось чином пробирається дівчина у футболці "Молодь з Марін Ле Пен". Чути прокльони і зневажливі коментарі, але обходиться без насильства. Люди розходяться після кількох годин ейфорії, на землі лишаються десятки розданих того вечора французьких прапорів – знайомі, які довго живуть у Франції, на моє здивування лише зауважили, що пієтет до прапора в країні не подібний українському. Один викинутий прапор я забрав з собою.

Того вечора я був одним з небагатьох українських журналістів, які висвітлювали перемогу Макрона. Після референдуму про вихід Британії з ЄС, а також перемоги Дональда Трампа здавалося, що він уособлював тріумф над трендом популізму, над ізоляціонізмом і євроскептицизмом. У ньому бачили нову надію для Заходу, Європи та Франції.

Проте для більшості з 67% французів, які підтримали молодого лідера, він був насамперед тим, хто не допустить до влади Марін Ле Пен. Макрон переміг не завдяки своїм обіцянкам реформ, але завдяки підтримці низки своїх опонентів, як правих, так і лівих, які не хотіли бачити Францію під управлінням лідерки ультраправих.

І попри політичні суперечки, на Макрона покладали надію, що він змінить Францію таким чином, що Ле Пен ніколи і не стане президенткою.

Одним словом, що за Макрона буде більше робочих місць, економічного зростання, вирішаться проблеми в освіті для дітей з різних соціальних прошарків, які не сприяють суспільству рівних можливостей, покращиться інтеграція іммігрантів, вирішення екологічних питань і так далі. Сподівалися на це далеко не всі, але в перші місяці рейтинг президента стабільно перевищував 50%.

2022 року, вже в розпал російської війни проти України, людей, які знову довірили долю країни Макрону було набагато менше - 58% проти 41%, які віддали голоси за Марін Ле Пен. А вже навесні 2023 року 42% французів, які голосували за його переобрання, шкодували про своє рішення. Тоді ж світові ЗМІ почали писати про те, що Марін Ле Пен має всі шанси стати президентом вже у 2027 році.

Опитування Ifop за лютий 2024 року свідчить, що 50-51% французів готові підтримати її у другому турі виборів. Президент Макрон, якого обирали для того, щоб Франція ніколи не опинилася під владою Ле Пен, має всі шанси побачити її прихід до влади як свій основний політичний спадок.

До чого ж тут ідея відправки військ в Україну, з якою президент Франції виступив у лютому і яку вже кілька тижнів обговорюють в Європі?

Для українців це була несподівана і приємна новина - вперше західний лідер висловився про готовність прямої участі своєї країни у війні на боці України. І особливо несподівано було почути це від президента Франції, який в перші місяці російського нападу закликав не "принижувати" Росію і продовжував спілкуватися з Путіним телефоном.

Що сталося? Дехто з експертів стверджує, що багаторічна жорстокість і зухвалість Росії, песимістичне бачення ситуації на фронті і навіть смерть у в’язниці Олексія Навального підштовхнули французького президента радикально змінити ставлення до Росії.

Лідерка французької опозиції Марін Ле Пен у виступі в парламенті звинуватила Макрона в "електоралістських" мотивах – намірах розділити суспільство на тих, хто або підтримує його пропозицію, або опиняється в таборі прибічників Путіна. Це був той самий виступ, в якому більшість українських ЗМІ помітили те, що Ле Пен публічно засудила російську агресію проти України, але обійшли увагою її заклик до негайних перемовин з Росією.

Пропозиція Макрона пролунала напередодні виборів в Європарламент у червні. На цих виборах партія Ле Пен і ще більш права "Реконкіста", список якої очолює її племінниця Маріон Марешаль Ле Пен, можуть отримати вдвічі більше голосів за прихильників чинного президента. Та й вибори 2027 року не є віддаленою подією для французького політичного життя.

Водночас, згідно з опитуванням Elabe, 61% французів вважають Путіна загрозою для країни, і це чудова можливість нагадати про зовнішню загрозу французам, серед яких зростає кількість готових спробувати, як їм житиметься за президентки Ле Пен. І нагадати, які в неї були зв’язки з Росією і як вона раніше про неї висловлювалася.

Якщо ж подивитися на фотографії французького президента у боксерських рукавицях, які активно обговорювали у соцмережах, то складається враження, що він на завершальній фазі свого правління бореться за те, яким він увійде в історію і хоче мати імідж рішучого і жорсткого лідера. На тлі рейтингу менше 30% підтримки.

Проте поза мотивацією щодо самої реалізації ідеї відправки військ в Україну, треба дати відповідь на три питання:

З першим питанням все зрозуміло. Є опитування Odoxa для Le Figaro, яке показує, що проти відправки військ 68% французів, 31% підтримує президента. Проти - більшість у партіях всіх політичних спектрів, лише дві третини лібералів-"макроністів" за.

Інше опитування CSA для Europe 1 показує, що прихильників ще менше - 23 % проти 76%, які виступають проти відправки військ.

Французька опозиція шаленіє від чудової можливості представити себе захисниками миру і життів французьких військових.

Марін Ле Пен звинувачує Макрона у використанні теми війни у передвиборчих цілях, щоб поділити країну.

"Макрон грає у воєначальника, але так недбало говорить про життя наших дітей. Це питання миру або війни в нашій країні", - відзначила вона.

"Хто хоче миру, той готує мир. Він - ні" - коментує лідер ліворадикалів Жан-Люк Меланшон.

"Підтримувати Україну потрібно - але роздмухувати пожежу потенційного світового конфлікту для електоральних цілей - ні", - каже лідер Республіканців (поміркованих правих) Ерік Сіотті.

На впливовому французькому каналі BFM TV дають можливість висловитися російському депутату Петру Толстому, який обіцяє відправку трун з військовими під французьким триколором з Одеси до Франції. Тим, хто й так остерігався відправки військ, натякають, що їх страх не є необґрунтованим.

Підсумок - міжнародні конфлікти (війна Росії та України, ситуація на Близькому сході), згідно з останнім опитуванням Ipsos, раптово займають для французів третє місце (30%) після зростання вартості життя (51%) та соцзахисту(36%) серед найважливіших проблем, випереджаючи злочинність і захист довкілля.

Консенсусу у французькому суспільстві щодо відправки військ немає, а Макрон - явно не той політик, якому вдається переконувати власне суспільство у необхідності єдиного фронту перед зовнішньою небезпекою.

Інший вимір - міжнародна підтримка ідеї Макрона. Генсек НАТО, лідери США, Німеччини, Британії та Італії виступили проти ідеї відправки військ. Ця ситуація показала відсутність єдності серед членів НАТО.

"Емманюель Макрон перш за все подарував Володимиру Путіну видовище розколу європейців",- заявив franceinfo один з лідерів республіканців Франсуа-Ксав’є Белламі, який, до речі, підтримує ідею мирних перемовин тільки тоді, коли українці будуть до них готові.

На його думку, пропозиція відправки військ була "досить безвідповідальною з боку голови держави, першочерговим обов'язком якого є гарантування єдності Європи". Белламі підкреслює, що президент Емманюель Макрон "прагне приховати заявами, які, зрештою, не допоможуть українським силам на місці", реальність, яка полягає в тому, що "Франція сьогодні є 15-ю країною, яка дарує боєприпаси, матеріали і обладнання для української армії".

Достатньо глянути трекер допомоги Україні, який веде Кільський інститут світової економіки – Франція, яка має найсильнішу армію в Європі і ядерну зброю, надала Україні воєнної допомоги на 640 млн євро. Для порівняння – Німеччина – на 17,7 млрд, Фінляндія – на 1,64 млрд, Естонія – на 890 млн євро.

Зараз ідея відправки військ не є актуальною для України, адже українське керівництво просить більше озброєнь, боєприпасів, засобів ППО, щоб зупинити російські удари, але не іноземні контингенти. Власне Володимир Зеленський в інтерв’ю французьким телеканалам 12 березня навіть заспокоював: "Поки стоїть Україна, армія Франції буде на території Франції".

Проте тепер ця ідея відправки військ в Україні використовується тими західними політиками, які закликають до якнайшвидших перемовин, байдуже, які умови будуть для України. Мовляв, якщо мова зайшла про війська – значить справи зовсім кепські, потрібен діалог з Кремлем. Ідея відправки військ стала чудовим аргументом для політиків, які виступають за мир будь-якою ціною, і просто гедоністичної частини європейців, яким відверто все одно, кому належить Мелітополь і що сталося з Маріуполем.

Врешті-решт, чи можна вважати успішною зовнішню політику Емманюеля Макрона?

Готовність Росії до тривалої агресії в Парижі не оцінили – щоправда, як і в багатьох інших західних столицях. Забезпечення безпеки України та Молдови відбувається вже постфактум, коли з’явилися загроза над центральноєвропейськими членами альянсу.

Європейське лідерство Франції, до якого прагнув Макрон, поки що не реалізувалося. Наприклад, з Берліном розходяться позиції по Україні і безпекових орієнтирах. Французький президент виступає за більшу автономію Європи від США в безпекових питаннях, враховуючи непередбачуваність політики Білого дому після можливого обрання Дональда Трампа.

Проте скільки країн Європи йому вдалося переконати готуватися до цієї автономії і нарощувати оборонні видатки? Переважно їх нарощують країни по сусідству з Росією, і зовсім не лідерство Парижа є тому причиною.

Коли ж президент Франції намагається представити себе лідером допомоги Україні – в Берліні визріває образа – мовляв, скільки грошей Німеччина вклала в підтримку України, а скільки Франція.

Макрон також довгий час чинив супротив розширенню ЄС на Західні Балкани, і лише агресивні дії Росії і безпекові проблеми в регіоні змусили його підтримати розширення як на Балканах, так і щодо України та Молдови. Щоправда, французький президент тепер припускає модель Європи різних швидкостей, яка не подобається країнам-кандидатам. Втім, вірогідність того, що до кінця правління Макрона буде реформовано ЄС для підвищення ефективності рішень, чи відбудеться розширення ЄС, є низькою.

Африку взагалі наводять як приклад скорочення впливу Франції. Звісно, Макрон не несе відповідальність ані за політику Французької імперії на континенті, ані за ті військові перевороти, які вчинялися під час Холодної війни в інтересах Франції, той негатив, який залишили ці події в серцях африканців. Проте щось нового і прийнятного, вирішення актуальних проблем французький президент не зміг запропонувати африканським елітам.

В підсумку французький вплив на континенті найбільше скоротився саме за Макрона, в трьох країнах вже при владі проросійські військові хунти, в ключовій країні регіону - Сенегалі - критичний до впливу Франції кандидат переміг на виборах президента демократичним шляхом. Пропагандистські кампанії, запущені Росією, виставляють Францію крадієм справжньої незалежності країн континенту, і в Парижі так і не знайшли рішення, як протидіяти їм.

Та скоріше за все, не зовнішня політика буде ключовим фактором поразки прихильників Макрона на наступних виборах, а всі ті внутрішні проблеми, які так і лишилися невирішеними за його правління.

Цілком можливо, що десятирічний період правління Макрона увійде в історію як згаяний час, коли Франція мала шанс відвернути прихід від влади ультраправих на чолі з Ле Пен і не скористалася ним. Перемога Ле Пен може привести до потрясінь в країні, боротьби між різними ідеологічними таборами і завершення існування П’ятої республіки у Франції, яку Шарль де Голль створив з президентською формою правління і моделлю виборів таким чином, що понад 60 років ані ліворадикали, ані праворадикали не мали шансу здобути владу.

Потрясіння в такому випадку чекають і ЄС, і НАТО, і українську дипломатію. Погляди Ле Пен щодо розширення НАТО і ЄС відомі - вона проти вступу України. Як і проти надання Україні озброєнь.

Це може бути спадком Емманюеля Макрона у відносинах з Україною, а не відправка французьких військ на допомогу.