Книга року ВВС. "Фуга 119" - сто днів полону після Іловайського котла

Читацька рецензія Алекса Крамера на книгу "Фуга "119". В тональності полону" Ігоря Михайлишина, яка увійшла до Довгого списку дорослих книжок Книги року ВВС 2021.

Очевидною тенденцією в сучасній українській літературі є поява потужної когорти військових письменників та поетів, які сформувалися як літератори під впливом російсько-українського конфлікту, що триває й зараз.

Цей напрям у світовій літературі не новий, але має запит серед читачів, бо саме в часи суспільних зрушень, катаклізмів та катастроф у суспільстві, як в єдиному організмі, відбувається "викид адреналіну" у вигляді художньо вартісних творів.

Зовсім інша справа: чи достатньо в літературі інструментарію для адекватної циркуляції дискурсу війни? Наразі маємо, наприклад, досвід книги "Сліди на дорозі" Валерія Ананьєва (Маркуса), яка ввела автора в літературне коло. Та й "Східний синдром" Юлії Ілюхи, ну і, безперечно, "Інтернат" Сергія Жадана (хоч двоє останніх до військових письменників не належать, на мій погляд).

Поява такої проблематики - закономірна, детермінована досвідом авторів та всього суспільства. Та чи достатньо такого досвіду, щоб донести до читача таку вкрай важливу в масштабі національних інтересів тему? Спробуємо розібратися.

Роман "Фуга "119". В тональності полону" військового письменника Ігоря Михайлишина привертає увагу читача в першу чергу… до постаті автора. Так, на нашу читацьку думку, це саме той випадок, коли бартівський принцип "смерті автора" аж ніяк не працює.

Бо кому, як не "Піаністу" (позивний автора) грати фугу. Жанр твору зазначений у заголовку і вже до читання викликає певні очікування як до форми, так і до змісту. Читач "готується" до поліфонії: бо якщо при лінійному принципі побудови сюжету уява напружується мінімально, то рецепція концентричних сюжетів та поліфонії вимагає деяких зусиль.

Отже, в романі йдеться про 119 днів полону, в якому перебував пан Ігор після Іловайського котла. Наратив твору містить потужний масив рефлексії автора (оповідача) на кшталт потоку свідомості. Прикметно, що автор не приховує "темні" емоції, а щиро декларує - "Ненависть мене вже розпирає".

Можливо, хтось зауважить, що література як галузь мистецтва - не місце для таких заяв та декларацій, але я відповім, що література - це місце, де кожен має право на правду. Хотілося б сказати про важливість таких творів для увіковічення героїв, яким не пощастило потрапити в полон й дожити до цього дня, але навряд чи в читача знайдеться бодай крапля красномовності та осяяння, щоб хоча б на сантиметр наблизитися до того, що вже сказано в цьому тексті.

Оригінальною є архітектоніка тексту, яка, власне, і формує жанр фуги. Інтермедіальність твору забезпечується використанням музичних термінів та прийомів: текст поділений на теми, при чому візуальне та графічне оформлення сприяє виділенню теми та її складників. Це реалізовано в тому числі за допомогою використання шрифтів різного розміру - від більшого до меншого.

Таким чином, читач, якщо й не володіє музичною термінологією, розпізнає в тексті експозицію та вільний розділ. Цей принцип побудови є текстотворчим та повторюваним, чим і забезпечується циклічність викладу. Треба зауважити, що кожен фрагмент твору має власний катарсис і кульмінацію, після якої починається новий цикл фуги.

Теми в романі складаються всього лише з декількох рядків, що дає підставу віднести їх саме до того різновиду, який дуже влучно резонує зі змістом. Така невеличка тема фуги на декілька нот називається "Atacca" ˗ "атака".

Вся оповідь стосується лише однієї, обмеженої в часі події, - взяття головного героя до полону, але кожного разу герой/автор (думаю, ніхто не заперечуватиме, що тут можна не розділяти) переживає нову "атаку", що продукує зовсім інший виток.

Читач має готуватися заздалегідь до наративу у такій формі, щонайменше, опрацювати теоретичну базу щодо жанру "фуги" в музиці, бо неможливо вповні зрозуміти, наприклад, "Intermezzo" М. Коцюбинського, не знаючи, які саме особливості музичного твору будуть інтегровані в художній текст.

Відтак, пан Михайлишин демонструє неабияку майстерність у перенесенні війни в музику, а музики - в літературу, бо, як казав Чарльз Бернстін, "Війна - продовження прози іншими засобами".

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber.