"Ракета впала на моїх очах". Історії кур'єрів і поштарів, які працюють під час війни

"Одного разу я їхав на роботу, відкриваю на блокпосту вікно на перевірку документів, а військовим по рації кричать "Повітря! Повітря!", ми підіймаємо голови, і над нами летить ворожий літак, який спустив бомби на один із наших заводів".

"Це був один із найстрашніших моментів", - описує один зі своїх робочих днів Денис (ім'я змінене з міркувань безпеки), керівник вантажного відділення "Нової пошти" у Миколаєві.

Після того, як над його головою пронеслися російські літаки, Денис помчав до свого відділення, тому що воно було неподалік, щоб перевірити, чи там усе ціле.

Це єдине вантажне відділення, яке не закривали в Миколаєві, попри постійні бойові дії. А по всій країні таких поштарів і кур'єрів багато - вони ніяковіють, коли їх називають героями.

І пошта, і гуманітарний хаб, і депо

Вранці 24 лютого Дениса засипали дзвінками колеги. 70% з них виїхали з Миколаєва того ж дня. Безпека передусім, відповів він їм, а що буде з роботою - розберемося потім.

Тож на одне велике відділення залишилися лише троє людей - оператор, приймальник і Денис. Критично мало, але перші дні вони старалися працювати як зазвичай - приймали та віддавали вантажі.

Коли ситуація у місті загострилась, компанія терміново евакуювала з Миколаєва посилки клієнтів до іншого міста. Саме тоді ненадовго закрилися усі вантажні відділення, окрім Денисового.

У ті дні "Нова пошта" у Миколаєві, як здебільшого і по всій країні, замість посилок почала доставляти гуманітарку. Люди приходили до Дениса у відділення та отримували лише продукти.

Ще через тиждень приміщення перетворили на депо - всі вантажі з сусідніх міст приїжджали туди. Роботи було багато, і керівники тих відділень, які вже закрилися, перейшли на роботу до Дениса.

Його відділення не закривалося і під час повітряної тривоги - працівники боялись її хіба перші тижні.

"Під час тривоги теж приїжджали люди. Що ж мені, сказати їм почекати, бо у місті тривога? Це ж могли були посилки з амуніцією чи ліками, які комусь треба вже зараз. Виганяти людей під час тривоги було б просто некомпетентно", - каже Денис.

Від початку війни відділення не працювало лише один день - тривога була весь час, обстріли велися за 300-500 метрів. У інші дні робота йшла за графіком, навіть якщо ранки починалися гучно.

Особистий кур'єр для військових

На повну, тобто зокрема і на видачу звичайних посилок, відділення Дениса запрацювало десь у середині березня. Тоді його на машині з логотипом компанії зупинили на блокпосту.

"А що пошта вже працює?" - згадує він питання військових. Вони також хотіли забрати свої посилки, але не могли покидати пости, а адресна доставка на той час ще не запрацювала.

Денис спитав у них номери накладних, знайшов посилки, а дорогою з роботи завіз їх військовим.

Відтоді військові зверталися не раз. Їхня локація мінялася, але вони мають телефон свого кур'єра.

Денис каже, що не думає про евакуацію і працюватиме далі.

Пенсійні подарунки на 8 березня

"Укрпошта" дбає не лише про посилки. Наприкінці березня, звітувала компанія, їхні поштарі видали пенсіонерам 80% пенсій, у квітні - 84%, зокрема і на тимчасово окупованих територіях.

Лариса (ім'я змінене) керує відділенням у Запорізькій області. Її село окуповане, там живе пів сотні пенсіонерів.

7 березня, коли період видачі пенсій уже почався, їй надійшли (електронною поштою) лише списки людей, а готівку до відділення доставити було тимчасово неможливо.

Однак Лариса, яка працює на пошті чи не все життя, придумала план. По-перше, готівку можна заробити через продаж популярних товарів: макаронів, олії, сірників, туалетного паперу.

"Люди знали, що якщо купуватимуть їх у нас у відділенні, то гроші підуть на пенсії", - каже Лариса.

Для цього відділення не закривали навіть на вихідні, хоча на усі пенсії лише товарів бракувало.

Готівку можна було дістати і через сплату комунальних, хоча навіть квитанції ще не прийшли. Щоб прискорити процес, Лариса зробила вдома на комп'ютері шаблони платіжок, залишила там кілька пустих рядків і роздала їх. Люди у селі мали старі квитанції і знали, скільки приблизно платити.

Уже наступного дня, 8 березня, чотири жінки отримали свої пенсії.

"Для них гроші стали приємним подарунком, - каже Лариса. - Мої пенсіонери були вражені, що отримали пенсії раніше, ніж у інших селах та навіть районному центрі".

Готівка у село надійшла аж 19 березня, доти всі пенсіонери отримали пенсії хоча б частково.

Компанія, каже Лариса, була в захваті від людей, які успішно працювали в окупації. Хоча сама вона не вважає, що зробила щось особливе. "Треба ж було щось думати", - пояснює коротко.

Зараз Лариса у відпустці, евакуюватись не планує. І взагалі - їй не страшно.

"Солдатів немає, хіба літаки щодня літають дуже низько, навіть зараз - за 3-4 метри від даху", - спокійно говорить жінка.

"Саме зараз під обстрілами, чекаємо"

Аллі (ім'я змінене) та її дитині з Пологівського району Запорізької області вдалося втекти зі свого села. 26 лютого туди зайшла ворожа техніка і там зникло все - світло, газ, вода.

Люди трималися два тижні. Жінка тікала на машині з сусідами, коли уже на першому блокпосту їх під прицілом обшукували, сказали здирати з авто тонування, бо на другому блокпості їх можуть через нього розстріляти.

"А мешканців сусіднього села рашисти розстріляли, коли ті прийшли на свою Укрпошту, а потім ще їздили по них танками. Там жили мої родичі й за цим усім спостерігали", - каже жінка.

На той час Алла працювала не на пошті - її скоротили у 2018 році. Та коли дісталась Запоріжжя, у пошуках роботи зателефонувала подрузі-поштарці і згодом очолила одне пересувне відділення.

Це мінібус, яким вона разом із водієм, колишнім військовим АТО та листоношею доставляє виплати та гуманітарку по маршруту, що межує з окупованими селами та замінованою територією.

Одного разу за 200 метрів від них розірвався снаряд - машину аж підкинуло, а ще якось вони їхали між селами, де саме падала ракета.

"Я з моїм водієм нічого не боїмося, вже бачили, мабуть, найгірше, що буває на війні. Листоноша трохи боїться, але ми не наполягаємо з нами їздити", - розповідає жінка.

"На ворожих блокпостах нас по кілька разів обшукують, вивертають увесь товар, але ми не здаємося і ніколи не здамося, бо хто це робитиме, як не ми", - додає Алла.

Зв'язок з нею поганий, виходить лише переписуватися. Хотілося б поспілкуватись більше, однак у якийсь момент Алла у відповідь пише: "Саме зараз під обстрілами, чекаємо".

Потім кидає відео, де видно її рожеві спортивки, і чути сильні вибухи, десь зовсім близько.

"Ракета впала прямо на наших очах"

Коли почалася війна, Борис Ткачуковський з менеджера служби доставки "Нової пошти" знову став кур'єром - більшість його колег роз'їхалися, розвозити гуманітарку було нікому. Перші дні він пробував піти до тероборони Києва, а коли не вийшло, то вирішив, що буде корисним у тилу.

Перша поїздка мала відбутися на початку березня, і Борис каже, що пам'ятатиме цей день завжди.

"У цей день відбулось найжахливіше - на територію підприємства, де розташоване наше депо, впала ракета прямо на наших очах. У той момент життя пролетіло перед очима, осколки вікон полетіли в різні сторони, земля під ногами тряслась так, що я мусив присісти", - згадує Борис.

Він та двоє кур'єрів, які якраз під'їжджали, на шаленій швидкості рушили на своїх пікапах якомога далі, побоюючись, що буде і другий удар.

"Поки ми їхали, вибухи не припинялись, було чути вистріли з автоматів. Але ми вижили, і в цей день, мабуть, загартувались на все життя", - каже він.

Через кілька днів кур'єри спробували вдруге - на інше депо, хоча те сильно не постраждало, били по адмінбудівлях підприємства. У Києві ще були вибухи, але людям бракувало продуктів.

Потім возили продукти у Охматдит, завантажувалися під звуки ППО, але, зізнаються, що вже було не так страшно.

Десь у середині березня з'явився час і на звичайні доставки. "Спершу нас зустрічали як героїв, зі сльозами на очах, а тепер люди вже трохи зляться, звикли - ми стараємось прискорюватись, але з логістикою біда, штату не вистачає, немає зв'язку з усіма терміналами", - говорить Борис.

Замовлення, каже, дуже змінилися. Якщо раніше було купа телефонів, телевізорів, техніка, то зараз бабуся онучці картоплю з села надсилає.

Після історії з депо рідні дуже переживали за Бориса. Та і вдома неспокійно - на Куренівку, за 100 метрів від його дому, впав осколок. "Мама каже, стіни трясуться, кидай все", - згадує Борис.

"Я знаю, що і для чого я тут роблю", - каже він.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!