Яблунська і тіні вбитих. Прогулянка найкривавішою вулицею Бучі

Вулиця Яблунська в окупованій Бучі майже місяць була лінією фронту під Києвом - з 3-го до 31 березня 2022 року.

Протягом цих тижнів російські штурмові частини десантників намагалися звідси прорватися в Ірпінь і далі вийти до Києва. Спроби були марними і росіяни, зазнавши великих втрат у живій силі та техніці, втекли у Білорусь, звідки і пройшли до Бучі.

Але для жителів Яблунської цей місяць виявився по-справжньому кривавим.

Кадрові російські військові розстріляли на цій вулиці більше 60 цивільних, а також вбили полонених тероборонівців.

Через рік після цих подій я вирішив пройтися по бучанській "дорозі смерті" - Яблунській.

Обережно, деякі деталі можуть вразити.

Яблунська

Вулиця Яблунська називається так не тому, що на ній багато яблунь, а тому, що вона розташована на місці села Яблунька, яке колись існувало між сучасними Бучею та Ірпенем. Протягом ХХ століття Буча, дачне селище біля залізниці, досить швидко розросталося і згодом поглинуло Яблуньку.

У кінці 1940-х років за кілька кілометрів на захід від колишньої Яблуньки у бік Ворзеля заснували Бучанський завод скловиробів. Навколо нього згодом сформувався мікрорайон "Склозавод" або "Стєколка" з окремою залізничною станцією.

Вулиця, яка з'єднала "Стєколку" і колишню Яблуньку з Бучею, зрештою і стала нинішньою Яблунською. До цього часу це - найдовша вулиця Бучі.

Загалом Яблунська - це околиця Бучі та район, віддалений від усіх місцевих центрів. Це і не в центрі Бучі, і не Ірпінь, і не Ворзель. Коли у 1990-2000-х припинив роботу склозавод, "Стєколка" ще більше стала "сама по собі".

Водночас в останні роки тут непогано розвивалася інфраструктура, відкривалися нові магазини, будувалися нові будинки. Загалом Склозавод став спокійним районом для літніх людей і молодих сімей - околиця київської околиці, де мало що відбувається.

Ніхто не міг уявити, що скоро слово "Буча" стане символом геноциду та синонімом Сребрениці, а вулиця Яблунська - епіцентром цих подій.

Війна прийшла на Яблунську з Ворзеля.

Після того, як росіяни невдало висадили десант у Гостомелі у перший день повномасштабного вторгнення, а 27 лютого ЗСУ спалили їхню колону в Бучі на Вокзальній, російські сили спробували просуватися з заходу.

3-го березня кілька десятків БМД та БТР армії РФ змогли прорватися з Варшавської траси, де їм тоді протистояли нечисленні бійці білоруського полку Кастуся Калиновського з автоматами та РПГ.

Росіяни перетнули залізницю і вздовж колій по ґрунтовці вийшли до вулиці Склозаводська біля Яблунської.

Власне, зі Склозаводської я і починаю свій шлях та фотографую у форматі "як було та як є".

У мене багато знайомих в цьому районі, і в ті дні я отримав фото з перших днів окупації від них, а також з місцевих телеграм-чатів.

Крім того, тоді у мережі з'явилося відео з безпілотника, який зняв момент просування росіян у Бучу.

Ось тут, на невеличкій площі на вулиці Склозаводська, стоїть БМД росіян, які тільки що зайшли.

На відео безпілотника вони стріляють в різні напрямки у районі, який ще декілька годин тому був цілком мирним.

Пізніше російські військові розмародерять всі навколишні магазини та СТО. Також вони навіщось розстріляли з БМД водонапірну вежу.

Далі росіяни рухалися вниз по Склозаводській у напрямку Яблунської.

На фото з тих днів видно БМД-4М біля дитячого майданчика і місцевого клубу. Трохи про цю досить новітню бойову машину десанту: "В єдиному блоці озброєння змонтовані автоматична 100-міліметрова гармата - пускова установка 2А70, швидкострільна гармата 2А72 калібру 30 мм та кулемета 7,62 ПКТМ".

Нижче вони вийшли до Яблунської і зайшли у двір однієї з багатоповерхівок поруч.

Там росіяни застрелили одного з місцевих чоловіків, який спитав у них "навіщо вони сюди прийшли". Цей розстріл цивільного 3-го березня став першою смертю на Яблунській.

Тіло пролежало тут майже добу, тому що сусіди не могли забрати його через ризик розстрілів.

Отвори від куль, якими вбили чоловіка, досі залишаються у металевих дверях під'їзду.

Але 3-го березня тут загинув не тільки цей чоловік.

Росіяни забили до смерті ще одного жителя цього будинку. Також без медичної допомоги померла хвора жінка - жодна швидка не могла проїхати у зону активних бойових дій.

Цих перших загиблих бучанців хотіли поховати на кладовищі поруч, тіла зібрали у мікроавтобус біля дому.

Але росіяни не дозволили проїхати до цвинтаря, тому декілька тижнів трупи пролежали в мікроавтобусі посеред двору.

Пізніше, коли інтенсивність боїв на пару днів стихла, один із сусідів зміг завести на пару хвилин екскаватор (тоді ще з паливом) і викопав яму у посадці неподалік Яблунської.

Загиблих вдалося поховати, хоча ця "операція" могла коштувати життя всім, хто брав у ній участь.

У ніч з 5-го на 6-те березня росіяни з БМД обстріляли верхні поверхи цього ж будинку. Вітер роздув полум'я, а води не було через розстріляну водонапірну вежу (води, світла і тепла в цьому районі не буде до травня).

У підсумку в цьому будинку вигоріло пару десятків квартир, місцеві чоловіки змогли локалізувати пожежу лише завдяки тому, що тягали пісок на верхні поверхи.

Але кілька сімей втратили все, що в них було. У тих квартирах не залишилося нічого, окрім згарища.

Зараз місцева влада та міжнародні організації допомогли встановити вікна у згорілих квартирах, щоб законсервувати їх на зиму, але всередині там залишається лише попіл.

Біля цього будинку були два кіоски на автобусній зупинці. У перший же день окупації до них залізли російські військові.

Так виглядає один з кіосків, який тоді зламали кадрові російські десантники. Він не працює досі.

База комплектації

Я йду далі по Яблунській і підходжу до непримітного будинку з вицвілою і посіченою огорожею.

Тут був блокпост місцевої тероборони.

В них майже не було стрілецької зброї, не кажучи вже про протитанкові засоби. На відео з дрона 3-го березня видно, що колона росіян, яка зайшла зі Склозаводської, б'є по блокпосту з протитанкових ракет і гармат БМД. Шансів відбитися не було.

Тероборонівці вирішили сховатися в будинку відразу поруч з блокпостом. Це рішення стало для них фатальним. Рідним вони писали, що вийти з Бучі в ту ніч неможливо і вони в оточенні.

А на наступний день, 4-го березня, їх виявили російські військові.

Поруч є база комплектації та офісний центр, який росіяни вирішили використовувати як свій штаб в цьому районі. Його адреса - Яблунська, 144. Саме біля цієї бази російські десантники і проводили зачистку та виявили дев'ятьох тероборонівців.

Чоловіки сказали, що вони будівельники. Їх роззули та повели до бази комплектації для допиту. Ці кадри потрапили в об'єктив камер спостереження - видно, як беззбройних тероборонівців переводять через дорогу до будівлі Яблунської, 144. Для них це буде дорога в один кінець.

На початку допиту біля бази комплектації росіяни відразу застрелили одного з них.

Пізніше я говорив з очевидцями тих подій, вони розповідали, що коли їх привели до бази, то перше, що кидалося в очі - велика калюжа крові. Російські військові казали: не звертайте уваги, це не люди, це "грязь".

Один з полонених тероборонівців одразу після розстрілу товариша не витримав і зізнався, що вони не будівельники, а учасники тероборони. Його відпустили, але для решти ці слова означали смерть.

Їх відвели за ріг бази і розстріляли. Тіла залишалися тут майже місяць до кінця окупації. Рідні не знали про долю чоловіків до квітня.

Розстріл беззбройних військовополонених - це воєнний злочин.

Так виглядають влучання куль, якими їх розстрілювали.

Рідні чоловіків, які тут загинули, роблять все, щоб цей злочин і пам'ять про них не забулась. Вони створили меморіал на місці розстрілу, працюють над книгою, домагаються від влади визнання їх учасниками бойових дій.

Влітку BBC News зняли документальний фільм про розстріляних бучанських тероборонівців та їхніх рідних. Міжнародне журналістське об'єднання Foreign Press Association назвало цю стрічку "Документальним фільмом та сюжетом року".

Яблунська, 144 - це символ "бучанської різанини". Всього на цій базі росіяни розстріляли 12 людей.

Я рухаюсь далі по Яблунській.

Після березня 2022-го ця вулиця переповнена тінями вбитих. Ти просто проходиш повз місця, де хтось загинув, і можеш не знати цього.

Могили

Підходжу до перехрестя з вулицею Вокзальною, де знищили першу російську колону 27-го лютого.

Це вже район колишнього села Яблуньки та місцевий супермаркет.

Чи могли місцеві колись уявити, що тут стоятиме російська БМД-2 з протитанковим ракетним комплексом, розвернутим у бік Ірпеня?

Так російські десантники намагалися атакувати блокпост ірпінської тероборони біля торгового центру "Жираф", який стояв на шляху до Києва.

Росіянам вдалося лише спалити "Жираф", але прорватися в Ірпінь російські десантники так і не змогли. Тероборона та ротно-тактична група "Ірпінь", куди увійшли бучанські та ірпінські добровольці, встояли.

Єдине, що вдалося російським військовим біля Ірпеня, - вбити кілька десятків цивільних.

Поруч з цим перехрестям є кілька багатоповерхівок, де місцеві намагалися ховатися у підвалах в надії, що їх не дістануться ні міни, ні росіяни.

На дверях одного з підвалів до цього часу висить напис тих часів.

Місцеві помилялися - підвали не стали для них гарантією безпеки від росіян.

Найгірше тут сталося не на початку, а вже під час окупації, коли людям здавалося, що вони зрозуміли логіку дій росіян. Але логіки не було.

Коли я вперше приїхав у Бучу після окупації в квітні, я заходив у цей двір і краєм ока бачив тут могили.

Тоді мені розповіли, що там поховані троє чоловіків, яких росіяни вбили "просто так".

Одного застрелили на вулиці, коли він йшов до себе дому. В іншого спитали документи, а потім розстріляли в спину. Третьому росіяни наказали зібрати телефони у сусідів, і коли він це зробив, його застрелили, а потім кинули на тіло гранату. Останнього було ховати найважче.

У чоловіка, який мені це розповідав, тоді ж застрелили брата біля того самого підвалу. Через відкриті вікна балкона він чув, як росіяни його допитували, а потім раптово розстріляли. Поховали брата далі у цьому ж дворі.

Якоїсь логіки у всіх цих смертях не було - місцеві кажуть, що загиблі опинялися "не в той час не в тому місці".

Розповіді у фільмі "Рік" Дмитра Комарова підтверджують ці історії.

Зараз від могил не залишилося і сліду, тіла перепоховали ще навесні, хтось навіть кинув пляшку пива на те місце.

Але більшість місцевих пам'ятають, що тут лежали їхні сусіди. Тіні вбитих тепер тут назавжди.

Розстріли

Йду далі по Яблунській і підходжу впритул до перетину з Вокзальною.

Вокзальна - вже символічна вулиця для Бучі. 27-го лютого тут йшло декілька десятків російських БМД-2, БМД-4М, БТР-82, БТР "Ракушка", які сподівалися дійти до Ірпеня.

Це були ті самі БМД, які стріляли у БРДМ на пам'ятнику афганцям в Бучі (насправді, за монументом ховався боєць тероборони, який вів по них вогонь).

У підсумку, якраз в районі перехрестя з Яблунською цю колону спалила тероборона, байрактари і артилерія ЗСУ.

Коли росіяни вдруге зайшли в Бучу 3-го березня, вони спочатку не знали про Вокзальну - мені розповідали, як змінювалося обличчя російських офіцерів, коли місцеві показували їм ті фото із залишками техніки.

Страх росіян повторити долю колони на Вокзальній вилився у те, що вони вирішили розстрілювати всіх, хто тут з'являвся.

Показовим випадком розстрілів саме тут є історія Ірини Фількіної - жінки з гарним манікюром, чиї фото після загибелі розійшлися по багатьох міжнародних медіа.

Ірина Фількіна намагалася 5 березня доїхати додому на велосипеді і її останній шлях зафіксував український безпілотник. На відео видно, як жінка їде по Вокзальній зі сторони Ірпеня, а потім повертає на Яблунську, де її з кулемета одразу розстрілює російська БМД.

Так виглядає місце, де розстріляли Ірину. На розірваному металевому паркані залишаються сліди від кулеметних куль, якими вбили жінку.

Але тут загинула не тільки вона, а ще декілька місцевих жителів.

Я отримав відео з іншого безпілотника, що літав над цим місцем 24 березня 2022 року, - це робили аеророзвідники ірпінської групи "Вільна Україна". На їхніх знімках видно щонайменше три тіла.

Це фото публікується вперше. Видно, як росіяни ставили цивільні автомобілі поперек дороги, щоб по ній не можна було проїхати швидко.

Водночас, на огорожі в цьому районі до цього часу є напис, що десь поруч знаходилася ще одна вбита людина. Більше деталей про неї невідомо.

Про загиблих на цьому місці нагадує лише посічена осколками огорожа і невеликий букет, який залишив хтось з рідних.

Після перетину з Вокзальною Яблунська продовжується ще кількасот метрів. Цей останній відрізок вулиці став місцем загибелі ще багатьох бучанців.

У сюжеті The New York Times місцевий житель Віктор Шатило розповідав, як протягом березня дивився з вікна на цю дорогу і постійно там з'являлося більше тіл убитих.

Тут загинули дуже різні люди.

Хтось намагався вибратися з окупованої Бучі, як волонтерка Жанна Камєнєва, яка згоріла в мікроавтобусі з кількома сусідками і їхньою дочкою. Хтось йшов до родичів, як Ігор Санченко, який намагався провідати рідних.

Або ж Олександр Чумак, 26-річний ветеран "Азову", який намагався боротися з росіянами вже в окупації. Це чоловік у коричневій куртці зі зв'язаними за спиною руками.

Так завершується бучанська "дорога смерті" - вулиця Яблунська.

Протягом неповного березня 2022 року росіяни вбили тут більше 60 цивільних. А загалом, за даними офісу генпрокурора, в Бучі загинуло близько 700 людей.

Не всіх убитих наразі знайшли та ідентифікували.

Водночас вже відомо, які російські частини були тут під час розстрілів цивільних - за даними розслідувань Reuters і The New York Times, це передовсім 234-й десантно-штурмовий полк 76-ї десантно-штурмової дивізії російської армії - ті самі "псковські десантники".

Окрім них також є свідчення про перебування в Бучі підрозділів 64-ї мотострілецької бригади з Хабаровська та бійців підрозділу "Витязь", які вважаються спецпризначенцями Росгвардії.

Після Бучі ці "елітні" російські частини назавжди будуть асоціюватися не з успіхами на полі бою під Ірпенем, який вони так і не змогли взяти, а з розстрілами водонапірної вишки, пограбованим кіоском та вбивством жінки з гарним манікюром на вулиці Яблунській.