Меч вікінгів і пригоди у середньовічному Києві

Рецензія члена журі Віри Агеєвої на книгу "Заклятий меч" Володимира Аренєва, яка увійшла до короткого списку Дитячої Книги року ВВС 2021.

Володимир Аренєв написав своєрідне продовження історії "Заклятого скарбу". Спонукою до нової розповіді стала реальна подія. Викопаний чорними археологами на Львівщині "меч вікінга" спробували вивезти за кордон, проте зусиллями багатьох ентузіастів 2019 року реліквію все ж повернули Україні й передали в музейну експозицію.

Ось письменник і вифантазував неймовірний родовід меча, вплівши у сюжет і елементи скандинавської міфології, і мотиви українського фольклору, й алюзії на новітнє класичне письменство.

Старезний курган береже безліч жаских таємниць. А вночі на Івана Купала, як водиться, відкривається вхід в іносвіття. І виходить з нього кінь з вінтажною збруєю, світяться, переблискують якісь нетутешні вогні. Та ще й цілком прозаїчна українська бабуся-біолог виявляється опікункою чарівних істот.

Її внучка-блогерка й хотіла б себе переконати, що все це фільмова постановка, дешеві декорації, але ж бабуся посилається на збережені в поколіннях їхньої сім'ї передання.

З'явиться на сторінках книжки бог Одін із незмінними супровідниками-круками, мудра Брамниця, в якій пізнається таки ж звична фольклорна Баба Яга, мудрий Перевізник.

Читачам пропонується довга мандрівка, яка врешті приведе до Славути й Києва тої епохи, коли ще добре пам'ятають князя - засновника міста.

Якщо вірити Володимирові Аренєву, уже й тоді в нашій чудовій столиці торгували на Сінному й Житньому ринках, та навіть Бабин Торжок був улюбленим місцем киян. І вікінги до крутих придніпровських круч часами припливали.

Знаємо про це й з підручників історії, тільки в цьому сюжеті вони прибувають до нас не владарювати, а шукати неймовірних майстрів, умілих ремісників. Бачимо неперевершених ковалів, "хитромудрих замковиків", ювеліри-золотарі пропонують покупцям штудерні дорогоцінні вироби. У місті квітнуть усі ремесла, є попит і на зброю, й на сережки та персні.

Проте пригоди зі смертоносною зброєю нікому з її власників не приносять утіхи, а порятувати може хіба коваль, здатний розбити злополучний заклятий меч на друзки. Юний книжник Сноррі зважився добути меч, про який плелися страшні перекази, аби помститися за вбивство своєї родини.

Однак помста часто провокує нові й нові криваві акції, тож мимохіть месник стає братовбивцею, занапастивши й власну долю.

І тепер хоче полегшити тягар гріха, звільнивши від митарств братову душу. Така собі іронічна аналогія: зшаленілі від жадоби помсти воїни не дбають про наслідки, руйнують і нищать важливі речі, а майстри потім мусять усе те якось лагодити й повертати соціум до норми. Річ світова й відома…

Врешті мальовничо виписані пригоди змушують згадати почуті в дитинстві казки і ще раз переконатися в мудрості засвоєних тоді моделей поведінки. Коли вже потрапиш недоброї ночі у заклятий ліс, то врятуй якесь бідолашне голодне ведмежа (варіантів у межах знань зоології безліч). Або нагодуй лисицю, або ще якесь добре діло вчини. І за добро віддячать добром, тобто в даному разі вкажуть дорогу до Брамниці, котра має несхитний намір зжерти своїх гостей.

Але коли в дитинстві ви не лінувалися не лише казки читати, а ще й загадки розгадувати, то ніяка Брамниця-Чаклунка-Баба Яга-Відьма не страшна. Загадки зрештою у них однотипні (перепрошую, у доброму товаристві фольклористів кажуть, здається, "архетипні"), маючи навички, перемогти в інтелектуальному змаганні не так і складно.

Тож і персонажам Володимира Аренєва це вдалося. Брамниця програла й отримала заслужене покарання за свою конозистість і негостинність.

А врятувавшися з хати зловісної Яги, треба рухати сюжет далі. І оскільки це ж не класична казка, а сучасна повість із казковими мотивами (нам же на перших сторінках і про інтернет, і про смартфон немарно нагадали), то узвичаєний перебіг подій, тобто стандартну фабулу, краще порушити. От і героїня-месниця Уляна змогла відмовитися від одвічного закону родової помсти.

Десь тут це торжество м'якої сили змушує згадати і про досягнення вітчизняного фемінізму, й про екологічні рухи сучасності. Дарувала своє прощення, не захотіла примножувати перелік жертв. Із певністю, що добро може спричинити добро, а горя й кровопролиття у всіх численних світах поменшає.

Більше того, замість людської крові (пізнаємо фольклорний мотив, пам'ятний у варіації Лесі Українки з її "Лісової пісні") дівчина напоїла стражденні ув'язнені в мечі душі соком калини, виспівала над мечем преніжну колискову - і меч тріснув, і безліч пташок понесли звільнені душі в кращі світи.

Так що і в казковому сюжеті, і в обрамленні про повернену реліквію все добре закінчується. І запевняю читачів, що аби отримати задоволення від цієї книжки, скандинавську міфологію знати бажано, але зовсім не обов'язково.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber.