Книга року ВВС: Планета Забужко

Марта Шокало
Головна редакторка ВВС News Україна, член журі

5 грудня 2020

Підпис до фото, Оксана Забужко. Планета Полин. - Київ: Комора, 2020

Рецензія члена журі Марти Шокало на книжку Оксани Забужко "Планета Полин", яка вийшла у фінал Книги року ВВС-2020 в категорії "Есеїстика".

"Планета Полин" Оксани Забужко - це таки планета. Планета Оксани Забужко.

Ця книжка схожа на зірку, яка виводить подорожнього із темного лісу. Зірку, яка спрямовує того, хто збився на манівці.

"Зоре моя вечірняя, зійди над горою, поговорим тихесенько в неволі з тобою…" - і оця шевченкова зоря, яка на чужині є вашим домом.

На щастя у всіх нас із Оксаною Забужко - спільний дім. І вона зараз у цьому домі - господиня.

Це та людина, яка несе у собі біль, знання і досвід попередніх поколінь для того, щоб нам з вами було на що опертися. Щоб не дай бог ніхто і нічого не забулося.

Вона як мати, яка підтримує вогонь, щоб у хаті був затишок, щоб діти були чисто вбрані й нагодовані - у її випадку нагодовані духовно.

Читаючи Оксану Забужко, мимоволі хочеться виструнчитися, втягнути живіт, поправити зачіску, звірити свій внутрішній годинник - чи ти бува не забула, що ти - людина.

Інші рецензії журі:

Людина і Україна - це дві основоположні для авторки сутності. На них нанизується все інше.

Багатющий потік свідомості, увесь огром людського духу, який пані Оксана вміє увібгати у слова, як ніхто інший. Бо і слів таких, як у неї, в інших просто немає.

До цієї збірки увійшли 14 есеїв про важливих для неї, а тому і для нас, явища і людей. Катерина Білокур, Соломія Павличко, Юрій Шевельов, Юрко Покальчук, її дід, Голодомор, Чорнобиль.

Це такі собі багатовимірні портрети, із яких вони не просто дивляться, а промовляють до нас, а ми їх відчуваємо поруч як живих.

Образи, які виринають у текстах Оксани Забужко, впинаються у свідомість.

Як от чорнобильський "сніг" серед квітучої весни і її біле пальто. Або зустріч з Йосипом Бродським десь у нью-йоркській курилці. Відчуття, ніби ти теж там і це все підслуховуєш і підглядаєш, навіть чуєш запах диму із поетової цигарки і бачиш його "очі сумного собаки".

Тексти Забужко огортають тебе і стають рідними. Хочеться тримати цю книжку завжди поруч зі собою, щоб у потрібну мить брати з неї силу і йти далі.

На свій сором чи щастя усі ці есеї, які Оксана Забужко писала впродовж 20 років, я прочитала вперше саме у "Планеті Полин". Можливо, зібрані отак разом вони тому і справляють таке сильне враження.

Щоб змалювати свій стан після читання цієї книги, позичу цитату у самої пані Оксани:

"Есеїстика - це коли від несподіваного повороту авторської думки тобі зненацька забиває дух, як на гірському серпантині в мить, коли зору відкривається новий краєвид. Тоді мусиш відкласти книжку і від хвилювання трохи пройтися, щоб "упакувати" собі в голові щойно відкритий новий зв'язок між речами, якого досі не помічалося…"

Так я і робила. Читала, віддихувалася, "упаковувала" прочитане і читала далі. І кожну сторінку "Планети полин" почувалася щасливою.

Орфографію, пунктуацію і стиль автора збережено.

Читацькі рецензії: